Як юристові «серед пожежі вчинити грабіж»?

В VI ст. до Різдва Христового два південнокитайських царства, У та Юе ворогували між собою. Одного разу юеський цар Гоу Цянь зазнав нищівної поразки та втратив всі свої землі. Багато років Гоу Цянь чекав випадку, щоб помститися цареві У. І ось такий випадок настав – загинув талановитий військовий начальник У, й до того ж, на землях У почалася посуха, а сам правитель залишив країну, відбувши з візитом до сусідньої країни. Гоу Цянь відразу ж напав на царство У зі всіма своїми силами та захопив його. (Тридцать шесть стратагем. Китайски е секреты успеха/ Перевод с кит. В.В. Малявина. – М.: Белые альвы, 1997. – с.51 ).

 

Це практична ілюстрація до п’ятої стратагеми з існуючих тридцяти шести, що характеризує її практичне успішне застосування в дуже далекому від нашого часу минулому. Стратагема називається «Серед пожежі вчинити грабіж», та звучить так: «Якщо ворог має значні втрати, скористайся випадком – й використай це на свою користь».

Здається, що мистецтво застосовувати стратагеми на практиці є цінним не тільки для військових чи політиків, а й для такої мирної професії, як юристи. В цьому дуже легко переконатися.

Останніми роками юриспруденція стає все більш вишуканим мистецтвом. Цінується не тільки глибоке знання законів, ерудованість та добра освіта. Все частіше для досягнення успіху, юрист має перш за все в даній конкретній ситуації продемонструвати креативність мислення, здатність моделювати дію закону в просторі та часі, й щодо певних суб’єктів, тобто читати його текст між рядків, перш ніж він здобуде визнання клієнтів та своїх опонентів як професіонал.

Адже життя складніше за простий алгоритм – звернутися до суду та виграти справу, чи вміло захищатися від позову в суді. Вміння юриста все більше полягає у тому щоб вдало обраною тактикою в межах стратегії клієнта досягнути необхідного результату, який не завжди зводиться лише до «банального» виграшу справи. Деколи клієнт хоче, щоб противник відчув, пережив програш…

Здається, саме тому останнім часом і здобув таку популярність посібник В.М. Кравчука «Стратегія і тактика цивільного процесу» та подібні до нього.

Ось тільки класифікація стратегій, що дається в посібниках, подібних до згаданого, досить бідненька. Пан Кравчук, наприклад, ділить стратегії тільки на правильні і хибні, й за всієї цінності його посібника, який є своєрідним проривом у нову область практичної юриспруденції, юристи прагнуть нових знань, щоб збагатити своє вміння дивувати опонентів під час процесу тактичними прийомами, які будуть неочікуваними та призведуть до успіху, що буде визнаний в даних конкретних умовах як такий.

І як показує практика, вельми часто саме за допомогою таких прийомів можна виграти не тільки практично кожну «битву», але й майже кожну «війну». Виникає тільки запитання, де знайти цю мудрість, щоб нею збагатитися?

Й, як завжди буває в таких випадках, зайве «винаходити» велосипед. Для збагачення свого стратегічного та тактичного процесуального інструментарію варто звернутися до давньої китайської мудрості про мистецтво застосування стратагем – систематизованих способів найбільш ефективного ведення бойових дій за допомогою військових хитрощів, і ви ще не раз здивуєте своїх опонентів.

Цікаво, що стратагеми існують у всіх народів, в тому числі, природно, й в українців. Адже всім нам відомий вислів «ловити рибу в замуленій воді» та подібні до нього.

Однак лише китайці, на відміну від інших, такі згустки мудрості систематизували, записали та відкоментували, тому сьогодні ми можемо черпати з цього джерела мудрості через сотні років після того, як стратагеми неодноразово були апробовані на практиці ціною поразок та перемог; зникнення та появи нових держав, а часто і ціною людських доль.

Давній трактат «Тридцять шість стратагем», який цікавить нас перш за все в контексті обговорюваної теми, як зауважує російський синолог В.В. Малявін, розділив долю багатьох подібних до нього творів – спочатку зник, щоб потім з’явитися за найтривіальніших обставин – в 1938 році, в перший рік оборонної війни китайців проти японців. До твору спочатку поставилися з недовірою й лише в 1941 році вперше надрукували.

Вислів «Тридцять шість стратагем» відомий в Китаї ще з V ст. після Різдва Христового, хоча ілюстрації до застосування стратагем наводяться, як правило, з попередніх історичних епох.

Сам трактат являє собою досить складний витвір, що складається із кількох смислових шарів: тридцять шість виразів із чотирьох, рідше трьох ієрогліфів, що являють собою назву стратагем; коротке роз’яснення принципу даної стратагеми; цитата з давнього китайського канону «Книги змін», що пояснює смисл стратагеми в термінах цього канону; розширений коментар до стратагеми, що часто містить історичний приклад її застосування.

Деколи трактат ще називають книгою про таємниці перемоги над будь-яким противником та за будь-яких обставин, якщо вміти правильно застосовувати дані у ній рекомендації. Тому, як свідчать джерела, трактат кілька століть сам вважався таємницею, знанням, якого достойні лише посвячені. Так до нього ставилися не тільки в сиву давнину, а й наші майже сучасники – в 1961 році Народно-Визвольна армія КНР надрукувала цей текст, однак лише для «службового використання». Й лише після «культурної революції» ця книжка зайняла своє належне місце серед найпопулярніших видань.

Цікаво, що зі стратагемами на основі робіт проф., д-ра Харро фон Зенгера, знайомий навіть такий відомий та авторитетний політик XX ст. як Гельмут Коль, який за власним зізнанням, під час проглядання книжки постійно згадував власний досвід…

Трактат складається з шести розділів, які насправді класифікують стратагеми за способом їх застосування: в першому розділі містяться стратагеми переможних битв; в другому, відповідно, битв при рівних силах противників; в третьому – містяться стратагеми наступальних битв; в четвертому – битв з кількома учасниками; в п’ятому – битви спільно із третьою стороною; а в шостому – стратагеми програшних битв.

Як бачимо, пропонується надзвичайно багато варіантів «діалогу» із опонентами в залежності від своїх можливостей, навколишньої обстановки та наявних ресурсів. Й при тому, що противника ніколи не варто недооцінювати, власні дії повинні бути чітко сплановані в межах стратегічного плану, в противному випадку вони будуть хаотичними й, у кінцевому рахунку, швидше за все, не призведуть до успіху.

Навіть поверхове знайомство із текстом стратагем переконує, що вони можуть бути за допомогою відповідних інтелектуальних зусиль адаптовані до правових реалій сучасної України для подальшого практичного застосування у випадку наявності відповідних ситуативних підстав.

Однак перед цим видаються доцільними кілька зауважень.

Хоча ці рекомендації викладені у військових термінах, та на перший погляд стосуються швидше ситуації військових дій, ніж мирного змагання юристів перед судом у юридичному та ораторському мистецтві, очевидно, що процесуальні баталії з приводу певних ласих об’єктів сучасної України (наприклад, «Криворіжсталі» чи Нікопольського заводу феросплавів) швидше подібні до всебічно спланованих судових баталій, ніж до академічних вправлянь у знанні матеріальних та процесуальних законів.

Стратагеми викладені лаконічною, образною мовою, що обумовлено специфікою китайської писемності, адже будь-який ієрогліф є перш за все знаком, що передає певний образ. А образ кожен з нас сприймає по-своєму. Образ ворога, що раз у раз з’являється в тексті, безперечно, потрібно сприймати вельми алегорично й мати на увазі, що в стратагемах зафіксовано обставини середньовічного Китаю.

Тому читання стратагем, це перш за все розшифровування чи, швидше, дешифрування, що дає змогу адаптувати давню мудрість до наших глобалізованих реалій XXI століття. Хоча для кращого сприйняття смислу бажано звернутися до існуючих в спеціальній літературі пояснень, самостійне осмислення цих текстів-мініатюр також може бути вельми корисним та принести справжню інтелектуальну насолоду.

Для прикладу наведемо ілюстрації із деяких розділів трактату, щоб можна було безпосередньо пройнятися колоритом цих мініатюрних шедеврів, згустків мудрості стратегії та тактики.

Отже, почнемо…

 

З першого розділу для прикладу наведемо шосту стратагему. «Підняв шум на Сході, а здійснив напад на Заході» – дух противника та його ряди в замішанні. Ось сприятливий момент для раптового нападу.

 

Цю стратагему можна характеризувати як стратагему відволікаючого маневру. На практиці вона може бути використана досить простим способом, коли, наприклад, ініціюються неважливі цивільні чи господарські процеси, що призводить до витрат організаційних чи фінансових ресурсів опонентів на нестратегічні питання, в той час як основний процесуальний хід здійснюється раптово в інший час чи в іншому місці.

Саме за рахунок раптовості досягається стратегічна та тактична перевага, що в кінцевому рахунку й призводить до перемоги. Тобто за допомогою цієї стратагеми необхідно добиватися того, щоб ініціатива проявлялася там і тоді, коли опоненти її не чекають, тому це, нагадаємо, стратагема переможних «битв».

 

З другого розділу: дев’ ята стратагема. «З протилежного берега спостерігати за пожежею» – нехай в рядах ворога настане розлад та невідступно росте бунт. Необхідно триматися від цього здалека й чекати, коли настане крах. Взаємний розлад та погляди, повні ненависті, правильний знак того, що ворог сам себе загубить.

 

Це стратагема вичікування. Доля часто дає нам шанс для перемоги, яким потрібно вміти вчасно й уміло скористатися на свою користь. Маючи відповідну чутливість духу, за певних обставин, можна з успіхом скористатися саме дев’ятою стратагемою.

Припустимо, коли певний конфлікт чи, іншими словами, кризова ситуація в стосунках, тривалий час розвивається в часі й як хронічна хвороба – то загострюється, то стихає, а ваш опонент раптово попадає в несприятливу ситуацію, обумовлену діями третіх осіб (які. наприклад, можуть бути ініційовані й вами), чи несприятливим збігом обставин, то ви просто певний час вичікуєте, щоб в подальшому скористатися плодами ситуації на свою користь.

Це приклад стратагеми зіткнень при рівновазі сил, коли перевага досягається не за рахунок власного ресурсу, який переважає можливості опонента, а за рахунок ослаблення противника, що в результаті призводить до вашої стратегічної переваги в даній ситуації.

 

З третього розділу: сімнадцята стратагема. «Кинути цеглу, щоб отримати бурштин» – обміняти одну річ на іншу того ж роду, але різної цінності і отримати велику вигоду.

 

Цю стратагему ще називають стратагемою наживи й вона відноситься до наступальних битв. Тобто при використанні цієї стратагеми ви повинні бути максимально активними, щоб своїми діями спонукати ситуацію розвиватися в потрібному вам напрямку.

В якості змодельованого прикладу можна навести, наприклад, такий. Ви ініціюєте завідомо програшний процес, під час якого ваш опонент для виграшу просто вимушений надати суду, а отже й вам, ті відомості, які з інших джерел ви отримати просто не в змозі. Й таким чином, за мінімальних витрат, ви отримуєте суттєві переваги.

 

З четвертого розділу: двадцять третя стратагема. «Дружити з далеким та воювати з ближнім» – коли наша позиція слабка, а дії сковані, потрібно здобувати вигоду з слабостей противника, який близько, та уникати ведення війни проти противника, який далеко.

 

Це приклад стратагеми з кількома учасниками. Вона також може прислужитися на практиці. Адже будь-яка ситуація насправді є значно складнішим клубком різного роду взаємовідносин між багатьма зацікавленими суб’єктами, ніж прості лінійні конфліктні стосунки двох осіб. Як знаємо, інтереси учасників конфлікту завжди перетинаються, суперечать, тимчасово співпадають і т.д.

Й чим менші суперечності між зацікавленими учасниками, тим легше їм домовитися для спільних дій, тому що, як вчили древні, поганий мир завжди кращий за хорошу війну. А як кажуть на Україні, «гуртом і батька легше бити».

Стиль викладу стратагем, наведені приклади, звичайно ж, навіюють на певні етичні роздуми, бо не завжди варто йти до перемоги будь-яким способом. Але в кожного своя власна мірка порядності, своєрідне внутрішнє вчення, яке, за Кантом, є нашим «внутрішнім законом».

Хоча, розмірковування над відомими юридичними конфліктами (наприклад, між «Сарматом» та «Оболонню»), наводять на думку, що в діях цих сторін можна побачити певну стратагемність, коли перша дія була єдиною чарункою у всьому ланцюжку модельованих подій, що в кінцевому рахунку повинна була привести до перемоги. Адже якщо немає волі домовитися, то має бути переможець та переможений…

Й, здається, наша політична дійсність, особливо зараз перед парламентськими виборами, які, як кажуть експерти, мають бути чи не найскладнішими в новітній історії України, дає надзвичайно багато поживи для роздумів на цю тему, для своєрідної «гімнастики для мозку».

Наведені в трактаті стратагеми не вичерпують всіх існуючих. Адже кожен із нас сам може стати творцем стратагеми, хоча, як правило, нові стратагеми є творчим поєднанням вже існуючих. Все, як то кажуть, в наших руках, точніше, головах й можливо колись в практичних посібниках з’являться інструкції для юристів «як вчинити грабіж під час пожежі» й такі вислови будуть самозрозумілими … 

© Роман Москаль, 2005