Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
18.05.2019 09:33

Булава, інавгурація та вертикаль

Політолог

Що буде далі?

Отже, 20 травня новообраний український президент все ж візьме до рук булаву. Довготривала «війна» за дату інавгурації, протистояння з парламентом та продовження боротьби за інерцією – все це відтіснило на другий план суспільної свідомості значно важливіші проблеми.

Зовнішня політика, роздача російських паспортів в ОРДЛО, «протискання» через парламент ініціатив новообраного глави держави – це тільки перші квіточки. Але ними виклики не обмежуються. Тому що наша політична еліта не вважає «війну» завершеною, і готується до «третього туру» – виборів Верховної Ради. Коли б вони не відбулися – позачергово влітку чи планово восени – саме вони сформують порядок денний на наступні 5 років.

Ось цей «третій тур» виносить на поверхню ключову проблему – кадрову. Причому не в уряді, де зрештою портфелі поділять швидко, а на периферії. Очевидно, у новообраного президента немає часу на «розкачку» у цьому питанні. Адже голів місцевих адміністрацій за поданням Кабміну призначає він. І тут, в областях, Володимир Зеленський може втрапити у кадрову пастку. Часу до виборів залишається мало, а регіональний рівень – це якраз ті люди, по роботі яких українці і будуть оцінювати ефективність всієї влади. Байдуже, як довго вона працює.

Водночас це та ланка, де легко організувати саботаж, паралізувати спущені зверху задачі і тим спровокувати загальне невдоволення.

Зараз Зеленський озвучив амбітні проекти заміщення постів глав місцевих адміністрацій на основі добору кадрів професійними фахівцями з HR. Що ж, ідея не така вже й погана. І, очевидно, дуже приваблива медійно. Вона має символізувати «відхід від феодальних принципів комплектування», коли все тримається на особистих контактах. Певна річ, що кумів, сватів і кварталівців, краще не втягувати у державний апарат. Ну, і теоретично ця ідея  залучення HR у стратегічній перспективі має забезпечити ті соціальні ліфти, про які всі говорять, але ніхто досі не бачив.

Але  вади у цій історії відомі – брак часу, зарплати українських держслужбовців, профпридатність. Згадайте, скільки крутих фахівців з бізнесу прижилися у нашому держсекторі після минулих виборів, і скільки з них ховалися потім з ковдрами у клітинку по судах.

У будь-якому випадку задачі для створення регіональної вертикалі прості: 1) позбутися одіозних очільників; 2) усунути можливості для саботажу та роботи в чужих інтересах; 3) чимшвидше створити власну вертикаль, на яку можна опертися; 4) не допустити «токсичних» та одіозних призначень.

Щодо першої задачі, тут все зрозуміло. Згадаймо, як херсонський і миколаївський очільники дискредитували саму посаду губернатора. У цих регіонах буде важко повернути довіру людей.

Але й тут, звісно, не може бути нічого однозначного, адже всі керівники областей на виборах та перед ними показали себе по-різному. Той же Валентин Резніченко, наприклад, усіляко намагався дистанціюватися від виборчих перипетій і демонстрував «нейтралітет». А Максим Степанов взагалі став об’єктом для атаки Порошенка посеред виборів, бо не погодився «давати результат» ціною передвиборчих махінацій. За що і поплатився посадою, хоча до того претензій до Одеського регіону не було.

До речі, Степанов останнім часом зазнав критики ще й з боку Коломойського. Який інтерес у регіональній політиці, окрім Дніпра, хоче отримати цей одіозний олігарх, ще неясно. Але зрозуміло, що новообраному президенту доведеться дистанціюватися від нього і демонструвати свою незалежність.

Так само, як доведеться брати реальне управління державою на себе. На відеороликах можна протягнути ще якийсь час. Але без кадрів, вертикалі, опори в регіонах будь-яка влада буде удаваною та нестабільною. В областях Зеленському терміново потрібні незаплямовані, професійні і чесні кадри. Активісти і нові люди з вулиці – це звичайно, цікаві експерименти, але не більше.

Згадаймо, президентство Ющенка. Його «успішність» значною мірою була обумовлена і відсутністю чіткої кадрової політики у регіонах. Ні, якась політика існувала, але така ж хаотична, як і державна, тож і результати – відомі. В принципі, поки що ніхто з українських президентів не підходив системно до кадрових питань на місцях. Якщо, звісно, не вважати системним підходом засилля «македонців» (макіївських та донецьких) у період Януковича.

Але попередні історичні приклади тут явно не доречні, бо змінилася сама держава, запити до кадрових призначень та задачі, які будуть вирішуватися на місцях. Для нового президента старі підходи неможливі. Не тільки тому, що йому не варто наслідувати «попередників». А й тому, що він не має  традиційних кадрових резервів і своїх людей на місцях.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net