Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
27.07.2018 10:08

Гриценко: від "вічно непрохідного" до реального кандидата?

Політолог

Технологія електорального розширення для "головної третьої сили".

Коли рейтинги вперше почали показувати серйозні позиції А. Гриценка у президентських перегонах, то спершу це сприймали досить іронічно, згадуючи старі гасла «першого непрохідного». Проте після того, як високі позиції колишнього міністра оборони засвідчили всі опитування, це стало для багатьох приводом, аби задуматися. І результати цих міркувань стали помітними. Зокрема, дехто із досить відомих політиків вже поспішив влитися до команди Гриценка, у той час як його основні конкуренти у президентських перегонах не шкодують ресурсів на дискредитаційні кампанії. Отже, все досить серйозно.

Складається таке враження, що зростаючі рейтинги А. Гриценка стали сюрпризом не лише для «ворогів» останнього, але й для нього самого. Власне, не можна сказати, що кандидат, котрий ще нещодавно позиціонував себе як «перший непрохідний», проводив якусь помітну політичну кампанію, або вкладав серйозні ресурси у «розкрутку».

Хоча, мабуть, жодних сюрпризів в успіхах Гриценка теж не має бути. За великим рахунком, він залишається у свідомості багатьох українців ледь не єдиною притомною альтернативою по відношенню як до діючого президента, так і до «опозиціонера номер 1» - Ю. Тимошенко. В ситуації, коли і президент і топ-опозиціонер є досить неоднозначними та одіозними фігурами, пошук альтернативи – природний та зрозумілий процес.

Водночас, чи означитиме це, що Гриценко і справді є серйозним кандидатом у президенти? Питання це, очевидно, не має зараз однозначної відповіді.

Перспективи «електорального розширення»

Умовно українських політиків можна розділити на «ліги». Як у футболі. «Вища ліга» - це кілька людей, що реально претендують на пост президента. «Перша ліга» - це лідери парламентських фракцій, що «міцно стоять на ногах», але не можуть піднятися вище певних позицій. «Друга ліга» - численні депутати, найближче оточення політиків «перших ліг», регіональні еліти тощо. На даний момент кандидат А. Гриценко, очевидно, знаходиться якраз між вищою та першою лігами. З одного боку – він уже всерйоз починає розглядатися як кандидат у президенти, з іншого боку – ресурсів для подібного стрибка у нього поки що, схоже, недостатньо.

Власне, перспективи зростання рейтингу кандидата А. Гриценка на даний момент схожі на перспективи зростання інших політиків, що опинилися в схожих умовах. На даний момент усі рейтинги та опитування фіксують одну загальну та універсальну проблему – тотальну недовіру значної частини громадян до діючих політиків. Таких – десь не менше третини виборців. Очевидно, від їх позицій і буде залежати, чиї рейтинги зростатимуть.

Всі топ-політики стають перед вибором: що запропонувати виборцю, який нікому не довіряє? Як залучити його на свою сторону. На даний момент чимала кількість відомих політиків вдається до крайнощів. Ю. Тимошенко намагається «омолодити» свою риторику та об’єднати максимальну кількість виборців довкола ідеї «перезавантаження держави». П. Порошенко з цією ж метою вибудовує логіку залежності між собою та євро-атлантичною інтеграцією країни. Проте не виглядає, що це на даний момент дуже добре працює.

Отже, політики «першої ліги» працюють щодо «розширення електоральної ніші». Очевидно, кандидат Гриценко теж має включитися у цей процес, намагатися запропонувати якісь нові ідеї та підходи, які би дозволили вийти за межі традиційного електорального поля та вступити у боротьбу за «золоту третину» голосів. І певні тенденції свідчать про те, що певна робота у цьому напрямку справді ведеться.

Консолідація: від Заходу до Сходу

На даний момент до команди А. Гиценка приєдналися декілька відомих політиків: від М. Катеринчука до Д. Добродомова. Останній – разом із своєю політичною партією. Звісно, поки що цього – мало, але це вже, принаймні, надає відповідь недоброзичливцям про «відсутність команди» у «непрохідного».

Що далі? Як показує досвід, аби всерйоз претендувати на пост президента, необхідно спиратися на два фактори: рейтинг та або інша міра підтримки з боку істеблішменту та впливових фінансово-промислових груп. Так перемагали всі: від Ющенка і до Порошенка. Зокрема, у випадку Віктора Андрійовича, довкола нього об’єдналися численні «недоолігархи» (включно з Порошенком). Ну а про «Віденську зустріч» як про запоруку перемоги Порошенка зараз не говорить лише лінивий.

Хочеш перемогти? Працюй у двох напрямках: мобілізуй виборців та переконуй у власній перемозі «впливових людей», які, зрештою, повинні зробити ставку саме на тебе.

Ну і ще щодо «впливових людей». Ні для кого не є секретом, яку роль в українській політиці (особливо в період виборів) відіграє т.зв. «адмінресурс». Водночас, сам адмінресурс – це досить абстрактно. Треба розуміти, що численні чиновники по всій державі демонструють повну лояльність тому, хто зараз при владі, але ніколи не підуть проти його опонентів, якщо будуть впевнені у перемозі останнього. Новітня історія України – це історія «перебіжок» між владою та опозицією. Якщо ти переконаєш правлячий клас у власній перемозі – ти нейтралізуєш негативний вплив адмінресурсу проти себе, бо ніхто не вставлятиме палки в колеса «колісниці переможця».

Максимальне розширення та максимальна кількість «партнерів»

І тут у гру вступає ще один важливий гравець – С. Тарута, котрий останнім часом займається розкруткою власної політичної партії «Основа». Цілі цієї розкрутки поки що не зовсім зрозумілі, але те, що Тарута взявся за справу серйозно – це очевидно, якщо врахувати «розпродаж» залишків власної бізнес-імперії. Цікаво, що Тарута має виразні зв’язки з Гриценком через дружину останнього – Ю. Мостову, головного редактора відомого видання «Дзеркало тижня». Зокрема, саме у даному виданні свого часу з’явилася резонансна публікації Тарути з власним «мирним планом» по Донбасу. Тож інформації, що останнім часом неофіційно циркулює в довоколаполітичних колах про те, що Тарута та Гриценко активно спілкуються про перспективи співпраці цілком можна вірити.

Гриценку потрібні такі люди як Тарута. І не лише з точки зору можливої співпраці щодо фінансування, але й щодо того, аби продемонструвати правлячому класу серйозність свої намірів. Таруті ж потрібен «таран», аби той протягнув його у політичну першу лігу із перспективою заняття урядових постів. Нічого особистого – лише змагання за місце під «політичним сонцем».

Водночас, навряд чи ця співпраця буде зараз афішуватися. Як вже відзначалося вище, ключова проблема кандидата Гриценка – необхідність вийти за межі свої вузької ніші, та претендувати на звання загальнонаціонального політика. Зробити це можна, мабуть, лише тим методом, який було використано технологами Ющенка 2004 року, коли довкола останнього сформувалася найширша та надзвичайно строката «коаліція»: від націоналістів і до соціалістів О. Мороза. Причому останній приєднався до прихильників Ющенка лише перед другим туром.

Логіка у даному випадку проста. Кандидат Гриценко висувається, але не від імені своєї політичної сили, а від імені «широкої коаліції». При чому, тут важливо, аби коаліція була справді «широкою», тобто включала в себе різні політичні сили, які мають збалансовувати одне одну. Це дозволить як показати серйозність намірів, так і усунути іміджеві проблеми політика. Тут, до речі, згодиться і Добродомов, і інші політики, і, звісно, проект Тарути «Основа», що відповідає на даному етапі за «електорат Сходу України», де, як відомо, Гриценко особливою популярністю ніколи не користувався.

На порозі «вищої ліги»

При цьому, не дуже важливо навіть, які реальні рейтинги у політичних сил, які об’єднуються довкола політика. Їх ціль – не стільки привести конкретного виборця, скільки показати загалу, що у політика є масштабна підтримка, а сам він – не представляє лише окремий регіон або якусь вузьку ідеологію. Ні, дивіться, у політика є і борці з корупцією, і технократи, і бізнес-управлінці, і «патріоти».

Якщо це все правильно та вчасно «розіграти», то з’являються реальні шанси вийти у «вищу лігу». Водночас, подібні підходи вимагають від політика і якісно іншого рівня політичного мислення. Мислення стратегічного і комплексного, яке донедавна взагалі не було притаманним українським політикам (принаймні, їх більшості).

Тут треба додати, що названі вище схеми і є, по суті, «політичними технологіями» у їх власному розумінні. Тобто, стратегічним комбінуванням політичного позиціонування та інформаційного впливу з метою досягнення результату на виборах, а не банальної пропаганди, поливання брудом опонентів та відбиття власної дискредитації.

І тут ми повертаємося до ключової проблеми кандидата Гриценка, яка полягає… у кандидаті Гриценко, котрий свого часу додумався йти на вибори, назвавши себе «непрохідним». Очевидно, йому треба орієнтуватися на розширення, успіх та перемогу, а не на песимізм та розчарування. А це потребує достатньо серйозних змін у підходах. Власне, найближче майбутнє і буде тестом на готовність

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net