Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
21.05.2018 12:52

Реформи: порівняльний аналіз в контексті сприйняття суспільством та комунікації

Політолог

Хоча про реформи у нас говорять багато і постійно, насправді у нас дуже мало галузей, де справді можна спостерігати зміни, які можна класифікувати як реформи.

Хоча про реформи у нас говорять багато і постійно, насправді у нас дуже мало галузей, де справді можна спостерігати зміни, які можна класифікувати як реформи. За великим рахунком, лише Міністерство освіти, Міністерство юстиції та Міністерство охорони здоров’я можуть похизуватися проектами (та реалізацією) системних змін у галузях суспільного життя. От тільки сприйняття цих змін часто дуже сильно різниться. І причини цих відмінностей, очевидно, потребують вивчення хоча б і з метою застосування досвіду для подальших спроби реформ в Україні.

Медична реформа: пацієнт скоріше живий?

Медична реформа є однією з найнеоднозначніших реформ, проведених урядом та відповідним міністерством. Прихильники реформи готові боротися за неї як за «надідею», а противники – не шкодують ні сил, ні аргументів. Обговорення ж пропонованих змін нагадує диспут католиків та кальвіністів часів «релігійних війн».

Теоретично реформа мала б вирішити ключову проблему української медицини – неспівпадіння формального статусу «безкоштовної» та реального стану справ, коли кожен громадянин мусить платити за будь-які медичні послуги у «безкоштовних лікарнях» (нерідко – більше, ніж у «платних»). Зрозуміло, що все так довго існувати не могло, тож питання реформи було на часі. Треба було лише визначитися із моделлю, яку обрати. Вихід, наче, було знайдено у т.зв. «триступеневій моделі».

За задумом уряду, всю систему охорони здоров'я мають поділити на три рівні надання медичної допомоги. Первинна допомога, на яку роблять особливу ставку, має обслуговувати близько 80% усіх звернень пацієнтів. Основа первинної допомоги – це сімейні лікарі, свого роду універсальні медики, які повинні давати раду переважній більшості пацієнтів, що звертаються до них. Такі медики, за планом чиновників, мають лікувати не лише гіпертонію чи ГРВІ, а й самостійно впоратися з запаленням вуха, виразкою шлунка чи, наприклад, легкою формою бронхіальної астми.

Якщо ж до такого лікаря потрапляє складний пацієнт, то медик має спрямувати його до своїх колег зі сфери вторинної медичної допомоги – у лікарню, або ж до представників третинної медицини – вузькоспеціалізовану клініку. У перспективі реформа має привести до впровадження в Україні страхової медицини, що має поліпшити фінансовий стан медустанов.

На папері все виглядає красиво. Так само, як і новий рівень доходів для нових лікарів. От тільки вже з перших етапів реформи спостерігається глуха взаємна недовіра між співробітниками медустанов та медичним керівництвом, а також між ними усіма та самими громадянами, які слабко розуміють, що відбувається, мало вірять обіцянками, але бояться втратити навіть ті уламки радянської медицини, що хоч якось функціонували донедавна.

Очевидно, все не можна списувати лише на якісь корупційні відносини, які руйнує реформа. Ключова проблема реформаторів медицини – низький рівень комунікації як всередині галузі, так і між медициною та громадянським суспільством. Поки в.о. міністра у соціальних мережах доводила відсутність небезпеки від протягів та інші неоднозначні медичні факти, сама реформа залишалася темною плямою. Зрештою, завдяки нерозумінню опозиція медичній реформі змогла консолідуватися та розпочати боротьбу.

Фактично, медична реформа – це реформа, яка є дуже важливою, але підсумки якої і досі досить туманні через комунікацію, а, точніше, її відсутність.

Все це дозволяє виокремити наступні висновки:

- для реформи важливою є комунікація як всередині реформованого відомства, так і з зовнішньою аудиторією, якої стосуються зміни;

- якщо в самому відомстві не дуже розуміють природу змін, то зміни будуть йти важко і повільно;

- відсутність інформації породжує чутки, міфи, а, отже, і спротив.

Освітня реформа: міжнародна буря у склянці води

Новий освітній закон, ухвалений не так давно за безпосередньої участі міністра Л. Гриневич, має низку позитивних моментів, які, загалом, підтверджують і «недоброзичливці».

Зокрема, мова, наприклад, про підвищення автономності середніх навчальних закладів. Відтепер школи зможуть розробляти самі свої навчальні програми. Проте перевірятиме їх все одно держава. Класно-урочна система при цьому залишається, але у якій формі буде проходити урок, може обирати і школа, і вчитель. Вчителі мають одержати більше свободи і підвищення зарплатні. При цьому, навчальні заклади звітуватимуть про всі гроші, які отримуватимуть. Крім того місцева влада більше не перевірятиме школи, як це є зараз. Ба більше, у законі немає прямої норми про існування обласних, районних відділів освіти.

Є у реформі і норми, які стосуються прав дітей, а тому є досить важливими. Зокрема, автори освітнього закону вперше створили систему гарантування права на освіту для осіб з особливими потребами. Приміщення закладів освіти мають повністю відповідати вимогам доступності, йдеться у законі. У разі потреби у навчальних закладах мають обов'язково створити інклюзивні класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами. Документ увів посаду освітнього омбудсмана, який має розглядати скарги на порушення права на освіту.

Все це, безперечно, вагомі та позитивні нововведення. От тільки внаслідок комунікативних проблем та розголосу лише окремих моментів реформи, зараз обговорюють не питання оновлення навчальних планів або свободи викладання, а виключно питання, пов’язане із функціонуванням «національних» шкіл.

Найбільші суперечки викликала 7 стаття про мову навчання. Національним меншинам дали право вчитися їхніми мовами поряд з українською у дитсадках і 1-4 класах, а корінним народам ще і у середній школі у окремих класах (групах).

Це одразу викликало рішучий спротив деяких іноземних держав, і, зокрема, призвело до суттєвого погіршення відносин з Угорщиною, яка до цих пір влаштовує демарші проти України, та намагається усіма силами блокувати євроінтеграцію для України.

Вся ця ситуація показує наступне:

- розробка реформи вимагає комунікації з усіма зацікавленими сторонами.

- у реформі немає «дрібниць», і всі моменти треба враховувати;

- часто з політичних причин не найважливіше питання стає каменем спотикання для більш глобальних та важливих дій.

Реформи у сфері юстиції: коли «тихіше» не значить «гірше»

На цьому тлі дещо по іншому у питанні реформ себе поводить Мінюст, де, загалом, не оголошували про якісь тектонічні перетворення як в ряді інших галузей та не обіцяли різноманітні міфічні «гіперлупи».

У реформаторській діяльності Мінюсту можна прослідкувати дві тенденції: примат простих та зрозумілих для загалу кроків та намагання використовувати сучасні технології, які дозволяють порівняно просто та дешево впроваджувати нові юридичні сервіси.

Щодо прикладу останніх варто згадати як на базі кабінету електронних сервісів було створено "Онлайн будинок юстиції", де з часом громадяни зможуть отримати будь-яку без виключення послугу, які надає міністерство.

Ще одним прикладом подібних дій є запуск проекту "Шлюб за добу". В принципі, воно не потребувало особливих зусиль та ресурсів, однак для певних категорій виявилося реально потрібною послугою.

У цьому ж контексті можна розглядати і запуск центрів безкоштовної правової допомоги на базі колишніх відділів юстиції, які, фактично, не виконували жодних суспільно-корисних функцій. Працює т.зв. «антирейдерська комісія» (Комісія Мін’юсту з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації), котра за 10 місяців поточного року задовольнила понад півтисячі скарг, повернувши у власність громадян близько 6 тисяч земельних ділянок загальною площею більше 7,5 тисяч гектарів.

Нарешті, минулого року у Київській та Запорізькій областях почали діяти перші мобільні групи з ліквідації заборгованості по оплаті аліментів. За даними Мінюста, по-перше, вони проводять роз'яснювальну роботу серед державних виконавців щодо застосування норм нового закону про посилення захисту права дитини на утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів.

Що об’єднує ці кроки?

По-перше, всі вони не є «великими» кожен сам по собі, однак у підсумку вони справляють помітний вплив на суспільне життя та життя кожного з індивідів.

По-друге, вони прості, зрозумілі, доступні кожному, адже стосуються життя звичайних громадян. Збереження власності, шлюб, юридична допомога, аліменти – це те, з чого складається повсякденне життя, а тому подібні дії не можуть не мати суспільного розуміння.

По-третє, завоювання авторитету «дрібними» кроками відкриває можливості для більш глобальних змін. У підсумку, подібний шлях реформування виглядає найбільш перспективним з точку зору підтримки реформ у суспільстві, а, отже, і невідворотності змін.

Таким чином, за останні роки саме Мінюст зміг запропонувати найбільш перспективну модель державного реформування в Україні, яка, звісно, не є ідеальною та має свої вади, однак хоча б має потенціал для подальшого розвитку.

І це якраз той випадок, коли менша кількість розмов на тему реформ у сфері юстиції – це ознака не негативу, а, швидше, позитиву. Тому що ті реформи, які у нас супроводжуються бурхливим обговоренням, перетворюються у нас на нескінченні потоки слів, а не на конструктивне обговорення.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net