Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
19.11.2016 19:50

Що стоїть за «імпічментом Шухевича»?

Політолог

Ляшко, Тимошенко, Шухевич, Медведчук, "сакральна жертва" та "План Шатун".

Дивна ситуація, що склалася в українському парламенті 15 листопада 2016 року, привернула загальну увагу українського суспільства.

Голова Радикальної партії Олег Ляшко стверджує, що депутата від його фракції Юрія Шухевича намагалися примусити ініціювати початок процедури імпічменту президента.

Він заявив, що під час надання слова з трибуни Шухевичу, депутат від фракції "Батьківщина" Сергій Євтушок, який його супроводжував, і невідомі намагалися передати Шухевичу проект постанови про імпічмент для оголошення.

Після припинення такої спроби депутатами РП документ був вилучений і продемонстрований іншим депутатам.

Після цього інциденту стався конфлікт депутатів з невідомим, якого радикали позначили як помічника колишнього глави Адміністрації президента і кума президента Росії Володимира Путіна Віктора Медведчука.

Зрештою, лідер Радикалів заявив, що Шухевича планували вбити після виголошення ініціативи про імпічмент, і зробити його, тим самим, «сакральною жертвою».

Ситуація виглядає дуже дивною і викликає багато запитань.

По-перше, не ясно, як саме недоброзичливці намагалися вплинути на нардепа Шухевича. Голова радикалів Олег Ляшко говорить про «примус», але якщо це справді був «примус», то в чому він проявлявся, і чи не слід все це роз’яснити, розібрати у деталях та повідомити правоохоронні органи, адже «примус» депутата – явно тягне на кримінал.

По-друге, сам Шухевич не підтверджував інформацію про тиск та бажання поставити питання про імпічмент на голосування. Не ясно, як тоді планували «примусити» його до виступу в останній момент? Та й ні для кого не є секрет, що він є інвалідом по зору, а тому для того, щоб примусити Юрія Шухевича виголосити якийсь документ, треба було його з ним належним чином ознайомити. Коротше кажучи, конкретний механізм «тиску» залишається невідомим, хоча міг би дещо прояснити цю історію.

Зрештою сам Шухевич (в’язень радянських таборів) не справляє враження людини, якою можна було б так легко маніпулювати та примушувати до якихось нерозумних кроків.

По-третє, лідери «радикалів» говорять про проект «сакральної жертви», об’єктом якого повинен був стати саме Шухевич. В якості замовників називається російське ФСБ, а в якості цілі- підрив України зсередини. Водночас, в «маніпуляціях» довкола документу про імпічмент обвинувачуються лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко та Віктор Медведчук. Чи означає це, що «радикали» обвинувачують Юлію Тимошенко у зв’язках з ФСБ, та чи мають підтвердження зав’язків українського політика з російськими спецслужбами? Тобто, фактично, мова йде про обвинувачення Тимошенко у державній зраді? А це все дуже і дуже серйозно, а тому має бути якомога швидше або підтверджено, що означитиме кінець чиєїсь політичної кар’єри, або спростовано.

По-четверте, залишаються невідомими джерела інформації, з яких лідерові радикалів Олегу Ляшку стало відомо про наміри реалізації проекту «Шухевич – сакральна жертва». Очевидно, що ці джерела мають бути дуже поінформовані про роботу російських спецслужб в Україні, а тому є надзвичайно цінними для української громади. А тому, думаю, громада України має бути дуже зацікавлена у їх оприлюдненні.

По-п’яте, чи означає це все підтвердження реалізації «плану Шатун», і чи означає це також те, що «лідери радикалів» мають додаткові факти на підтвердження цього, які будуть згодом оприлюднені?

Всі ці запитання потребують своєї відповіді. Адже від цих відповідей залежить розвиток політичної ситуації в Україні найближчим часом.

Проте, спираючись на внутрішню логіку подій і деякі неофіційні джерела, можна спробувати відновити деякі закономірності подій, що відбуваються, та визначити основні версії, які могли б пояснити все те, що відбувається.

Перша версія – це те, що було озвучено фігурантами історії офіційно, вона вже згадувалася вище. Із нею все більш менш зрозуміло. З часом інформація про тиск на Шухевича, проект «сакральної жертви» та Альянс Медведчука та Тимошенко або набуде підтвердження, або ні. Але зрозуміло, що через певні суперечності у цій версії, набувають поширення і альтернативні підходи до трактування подій.

Другу версію подій можна назвати політичною. Смисл її полягає у тому, що ми спостерігаємо за звичним змаганням політичних сил на «опозиційному фланзі». Ясно, що там зараз спостерігається загострення конкуренції за статус «головного опозиціонера», оскільки всі так або інакше живуть передчуттям гіпотетичних парламентських виборів, а тому прагнуть зайняти перед ними найбільш вигідні позиції. І, зрозуміло, що «опозиціонери» розглядають в якості основних конкурентів саме один одного, адже практично всі політичні сили зараз спираються виключно на опозиційну риторику (навіть учорашні представники провладних політичних сил). Цілком логічно, що зараз вони будуть обвинувачувати один одного у найстрашніших гріхах та злочинах, адже всі, зрештою, прагнуть «доїти» одну і ту саму «опозиційну корову».

Однак, не можна виключати і третю версію – комерційну, яка зараз також жваво обговорюється в експертному середовищі.

Ключова проблема на даний момент для українського суспільства, довкола якої формується вся політична дискусія – проблема тарифів на комунальні послуги, які начебто зростають до «економічно обґрунтованого» рівня. Однак, ні для кого не є секретом, що такі постачальники послуг з опалення як «Київенерго» (та й ряд інших) належать конкретним українським олігархам. Так само не є секретом, що нав’язуванні ними тарифи, які, переважно, взяті «зі стелі», викликають невдоволення громадян і готовність до найрізноманітніших форм боротьби з цим явищем. І тут – цікавий момент з життя українських «опозиціонерів». Частина груп впливу всередині партії «Опозиційний блок» (голова фракції Бойко, депутати, які орієнтуються на Медведчука) прагнуть у цій ситуації використати протестний потенціал на свою користь, однак більш впливове крило даної політичної сили, яке представляє, наприклад, Борис Колесніков – мають інші наміри. Зокрема, згаданий депутат від «Оппоблоку» на спільній нараді своїх депутатів прямим текстом заявив, що головний акціонер даної політичної сили – проти будь-яких протестів і їх підтримки.

І знову ж, ні для кого не є великим секретом, що цим акціонером є один із найвпливовіших олігархів, називати якого ми далі будемо «Рінат Ахметов». І він кревно зацікавлений у спокійній легітимізації наявних тарифних схем, і щоб суспільство їх максимально тих «ковтало». Але як цього досягнути? Очевидно, у цьому можуть дуже допомогти непримиренні і бажано радикальні опозиціонери, котрі можуть поставити під сумнів легітимність боротьби з тарифами та олігархічним консенсусом, що склався в нашій країні. Адже аргументи відомого олігарха, або політиків, які з ним асоціюються, ніхто всерйоз сприймати не буде. Так само не сприйматимуть і аргументи влади, у якої з «авторитетом» в нинішній ситуації теж далеко не «повний порядок».

Але уникнути непопулярної теми в суспільно-політичному дискурсі набагато легше не шляхом її заперечення, а через розбиття на «під-теми», приведення цих під-тем у стан взаємної суперечності, та, як наслідок, взаємної анігіляції.

Наприклад, саме так виникають якісь «хитрі плани», що начебто і виступають головним засобом дестабілізації ситуації в країні, а не об’єктивні чинники соціально-економічно ситуації. Хоча будь-кому зрозуміло, що опір сумнівним з законної точки зору рішенням може бути цілком правовим, наприклад, судовим, і, до того ж, є не тільки правом, але і обов’язком громадянина, кому не байдужа доля власної країни.

Зрештою, чому б не залучити таких «своїх» опозиціонерів для того, щоб вони генерували інформаційні приводи, які би заміщували реальні проблеми, пов’язані із непрозорими олігархічними схемами торфоутворення, та дискредитували ідею опору цим схемам через залякування суспільства різноманітним «кремлівським впливом»?

І як тут не згадати, що розпочалася вся історія із того, що на погоджувальній раді в парламенті головний представник «Опозиційного блоку» Юрієм Бойко так сильно прагнув вдарити лідера «радикалів» Олега Ляшка…

Звичайно, версія №1 не відкидає версії №2. Адже різні замовлення від олігархів не скасовують конкуренції за право називатися «найбільш опозиційним політиком».

Інше питання, що наслідком такої внутрішньовидової боротьби є зміщення фокусу країни з куди більш важливих для розвитку держави питань на щось другорядне. Власне, саме так нас протягом 20 років і тримали «під контролем», шляхом генерації псевдо-подій і псевдо-політики, яка більше нагадувала шоу. А поки генерувалася псевдо-політика, українці поволі втрачали все, що теоретично мали ще вчора.  

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net