Як Лукашенко приваджує і забавляє донбаських терористів

                Якщо по великому рахунку, то мені персонально навіть зручніше від того, що Крим десь нині у плаванні. Менше зашорених, ментально совєцькіх росіян в Україні. Майже не чути оскомного ґвалту про другу державну. Немає в парламенті буйно помішаних типу посланців від Севастополя колесниченків. Відтак збулися ми комуністів з законодавчого органу влади тільки завдяки, як не парадоксально подібне звучить, захопленню Росією нашої автономії та через бойові дії на Сході Донбасу. Це якраз той випадок, коли кажуть: не буває худа без добра…

                Але я за Крим у складі України лише тому, щоб не порушувався післявоєнний (з кінця Другої світової) геополітичний паритет на континенті. Позаяк анексія – це світовий злочин і крок до материкової пожежі, як це переконливо демонструє ситуація з агресією Росії проти України. Але чи так легко добитися того, щоб за років два-три, як тепер в Україні стверджують замало не всі політики в один голос, над Сімферополем і Севастополем знову замайорять жовто-блакитні наші  прапори? Не забуваймо з ким маємо справу. Ці люди (росіяни) не керуються здоровим глуздом, повагою до законів світопорядку, а переважно імперськими інстинктами, звіриними повадками. Саме через це Україна в полум’ї війни.

                Думаю, що проблему повернення Криму потрібно вирішувати поетапно. Треба ставити питання про вороття в лоно України насамперед СТЕПОВОЇ ЧАСТИНИ ПІВОСТРОВА, де переважно мешкають українці. Життя яких передусім залежить від материкової України. Адже саме звідси до автономії поступає дніпровська вода, електроенергія. Без Північно-Кримського каналу богарні землі степового Криму знову перетворюються в пустелю, яку вдалося обводнити лише після приєднання півострова до України в п’ятдесяті-шістдесяті роки минулого століття. Кому цікаво – почитайте в історії нашої держави. Окупація цієї частини півострова Росією знову відкидає край до печерних часів. Тому населення степового Криму це наш електорат, це наші люди. Багато їх туди заїхало саме в результаті організованого переселення з українських областей, переважно з західного регіону.

                Що ж стосується безпосередньо росіян, то Крим поділив їх на тих, хто схвалює крадіжку віку, і тих, хто засуджує анексію Криму.  89 відсотків (!) з них виявилися людьми з кримінальною свідомістю. Гадаю, що таке не є дивним для країни з таким потужним гулагівським минулим. Сам же південний берег Криму здебільшого заселений саме потомками вертухаїв, які десятиліттями після вірнопідданого служіння наглядачами та режимниками в тюрмах і таборах Сибіру, Колими користувалися правом селитися на чорноморському побережжі. І скористалися свого часу цим привілеєм тисячі колишніх тюремників. Багатьом із них за щастя бодай з голоду померти в обіймах рідного кагебітського режиму Путіна, а ніж вільно жити в демократичній державі, за утворення якої боролися століттями і гинули тисячами на висланні українці, яких вони гнобили. Тому мені важко повірити, що, приміром, в Ялті, Семеїзі, Севастополі багато людей можуть піти голосувати за повернення автономії до складу України.

                Ситуація з Кримом напряму залежна від кульгавої долі захопленого російсько-терористичними угрупуваннями частини українського Донбасу. Розв’язати цей кривавий вузол з допомогою так званих Мінських домовленостей – це фата моргана нинішніх днів, створена під недолугу диктовку ЄС.

                Пам’ятаєте, наші вожді-правителі спершу клялися, що ніколи не усядуться за один стіл з донбаськими бандитами, терористами. Ну що, дотримали слова? Тепер щотижня, під патронатом друга Путіна – О. Лукашенка, тривають якісь таємні перемовини, продовжується скритний поділ територій – це, мовляв, наша, а та належить терористам. За що ж тоді, дозвольте запитати, помирали сотні українців в Донецькому аеропорту, при обороні Дебальцевого, якщо ці об’єкти невдовзі здали ворогам відповідно до якогось там таємного договору? Хто і про якому праву, без відома українського народу приторговує нашими землями, долями українців, славою нашого війська, життями наших людей? Де ті бойові нардепи, які, пам’ятається, картинно били себе в груди перед виборами? Куди поділи вони свої гострі язики, які таким  були лише на Майдані?

                Тому найперше, що потрібно нині зробити – відмовитись від подальших перемовин з російсько-терористичними угрупуваннями в Мінську. На території російсько-білоруської союзної держави, де терористам і їх покровителям створюються умови особливого підвищеного морального комфорту.  Душевного сприяння. Убивці і садисти купаються в славі, яку створює їм режим Лукашенка, під особистою опікою Путіна. Червоні доріжки, десятки телекамер, інтерв’ю, брифінги терористів…

                Чи є ще де таке безглуздя?

                Україна має поставити питання про те, щоб надалі всі зустрічі по залагодженню конфлікту у Донбасі проводилися в Нідерландах. Безпосередньо в Амстердамі, звідки, нагадаю, 17 липня 2014 року до Куала-Лампуру вилетіло рейсом МН-17 двісті дев’яносто вісім пасажирів, серед яких дві третини були голландці. Тепер уже, мабуть, немає ні в кого сумніву: пасажирський літак збили російсько-терористичні бойовики. Нехай тепер вони подивляться в очі нідерландцям, яких посиротили…

                Ви пригадуєте, яким козирним по мінському президент-палацу перед підписанням так званих угод Мінськ-2 ходив наполеончик Путін? Руки в кишені, ну, справжній «стіляга із Москви…»

                Я хочу побачити, як він буде вести себе в Амстердамі. Якщо взагалі туди покаже свого носа. У яких овець перетворяться всякого роду захарченки, пушиліни, плотницькі і всяка інша кровожерлива гниль. Це ж не шикарний прийом з джакузі і в ресторанах з казино під патронатом пана Лукашенка.  

                Якщо нас справді підтримує світ, чому ми не можемо саме так ставити питання?