До і після 2014-го: Яценюк у цифрах та фактах

Сто днів уряду «реформаторів та камікадзе» версії «2.0» кожен відзначив по-своєму. Хтось кинувся підраховувати плюси та мінуси Кабміну Яценюка, хтось порівнював Яценюка часів першої  та другої прем’єрської каденції, хтось відстежував «реформи» у ретроспективі та робив прогноз щодо того, як події розвиватимуться надалі. У цьому коловороті оцінок та експертних думок зовсім загубився один цікавий аспект. Ніхто чомусь не виявив бажання порівняти те, що говорив Яценюк-опозиціонер (часів президентства Януковича) і Яценюк-прем’єр. А дарма. Ніщо так не змінює мотивацію людини, як місце її сидіння. Особливо коли це місце йменується «владою».

Почнемо з газового сюжету. Тут все, здавалось би, прозоро. Яценюк дав завдання міністерству енергетики закачати у літній період якомога більший обсяг газу до підземних сховищ країни. Плюс виторгувати максимально прийнятну ціну. Плюс мінімізувати імпорт газу з Російської Федерації. Літній період – це можливість скористатися ринковою кон’юнктурою і придбати паливо дешевше, підкреслив Яценюк. Що ж стосується Росії, то для неї «дотації закінчено». «Нагадаю, що раніше ми закуповували 5% газу в Європі і 95% газу в Росії. За підсумками 2014 року, 67% ми купуємо в ЄС і тільки 33% у Росії. Я вимагаю поетапного подальшого скорочення частки російського газу в українському енергетичному балансі. Це і вигідніше, і ефективніше. В рамках цього технічне завдання – максимальне збільшення прокачування реверсного газу», – підкреслив Яценюк.

Все, що сказано ним у даному контексті, є цілковито правильним. Схвальним є і бажання прем’єра диверсифікувати джерела надходження газу до України. Однак, річ у тім, що будучи в опозиції, Арсеній Яценюк бачив зовсім інакше розв’язання газової проблеми. 22 листопада 2013-го, якраз напередодні Революції гідності, у програмі «Шустер Live» він заявив таке: «Кожен українець повинен отримувати газ українського видобутку, вартість якого від 70-100 доларів США. Адже населення споживає 18 млрд. кубометрів газу на рік, а ми добуваємо 20 млрд. кубів. Але цей газ вам не віддають, його продають промисловим підприємствам по 300-400 доларів, а різницю кладуть собі в кишеню. Тоді цю різницю українські олігархи відправляють до офшорних зон, де зберігаються їхні кошти. За даними Національного банку України, за останні 3 роки до офшорних зон відправили 70 млрд. доларів, а це два з половиною державні бюджети України».

Нині Нацбанк вже не підраховує, який потік коштів перекочовує до офшорних зон, але мова не про це. Про газ українського видобутку по ціні у 70-100 доларів Яценюк більше не згадує. Він радіє тому, що ціна газу за перший квартал 2015 року становить 325 доларів за кубометр, а не 485, як цього вимагала Росія. Чи був Яценюк безвідповідальним, заявляючи у Шустера, що Україна здатна забезпечити себе власним газом? Залишимо це без коментарів, адже у наведеної цитати є вельми цікаве продовження.

«… Якщо Російська Федерація через таємну змову з президентом України Віктором Януковичем збільшить ціну на газ, то ми, як опозиція, тут публічно заявляємо, що відразу будемо вимагати зменшити вдвічі тарифи на газ, електроенергію та комунальні послуги для населення… Коли Микола Азаров заявляє про те, що Міжнародний валютний фонд від нього вимагає підвищити тарифи, зменшити зарплати і заморозити пенсію, він, м’яко кажучи, говорить неправду. Адже Міжнародний валютний фонд вимагає збалансувати державні фінанси, тобто те, що ми заробили, те ми повинні і ви тра ча ти. Опозиція радить Азарову перестати грабувати країну, це додатково допоможе Україні збалансувати кошти… Нехай Микола Азаров про підвищення тарифів розкаже правду », – закликав Яценюк наприкінці 2013-го.

Між тим за рік по тому ніхто з калькулятором у руках не доводив пересічному українцю, що нові, цілковито божевільні тарифи на паливо є економічно обґрунтованими. Єдина мотивація «туго затягнутих» поясів полягала у… все тих же вимогах МВФ, які зовсім нещодавно спростовував Яценюк! 

Загалом, з кредитами МВФ Яценюка пов’язує особлива історія. Будучи в опозиції, політик закликав представників Фонду проявити більше жорсткості до української влади, підсиливши свої вимоги. «Нам потрібно проведення справжніх реформ, починаючи від державних закупівель і до боротьби з корупцією. І програма МВФ є ще одним важелем для здійснення реформ в моїй країні та отримання реальних результатів», – говорив Яценюк, виступаючи в Інституті Брукінса. На що тодішній уповноважений МВФ в Україні Макс Альєр відповідав, що МВФ не змінив основних вимог для підписання угоди за програмою співпраці. І що мова, як і раніше, йде про скорочення дефіциту державного бюджету, реформування банківського сектору, перехід до більш гнучкого курсу гривні. Ставши прем’єр-міністром і отримавши у спадок країну з усіма перерахованими вище проблемами, Яценюк більше не нарікає на недостатню жорсткість Міжнародного валютного фонду.

І ще маленька замальовка з приводу пенсій. Свого часу Арсеній Яценюк так висловлювався на адресу «папєрєдніков»: «Сьогодні уряд Азарова не доплачує кожному українському пенсіонерові по 650 грн. Ми вимагаємо, щоб український уряд повернув українським пенсіонерам ці кошти». Він також додавав: «Кажуть, що нібито в державному бюджеті не вистачає коштів на відновлення балансу Пенсійного фонду. Але уряд бреше. Утримання президента Януковича за один день коштує 1 млн. 290 тис. грн. В Україні повинні бути скорочені витрати на президента, на уряд, на Верховну Раду України, які за три роки президентства Віктора Януковича збільшилися на 35 млрд. грн. Ці кошти потрібно відправити до Пенсійного фонду, і ми зможемо платити українським пенсіонерам гідну пенсію».

Пройшов час, і Яценюк-прем’єр вже не говорить про збільшення пенсій на 650 грн. Він не говорить і про індексацію мінімального прожиткового мінімуму. Його фразу «Азаров повинен спробувати прожити на пенсію у 894 гривні, яку він і встановив», можна адресувати і Яценюку, замінивши лише прізвище прем’єра і дещо відкоригувавши цифру – мінімальна пенсія становить нині 949 гривень. До речі, таке побажання виглядатиме особливо актуально в контексті різкого здорожчання газу і теплопостачання, а також всієї сфери ЖКГ, тотального підвищення цін та всі види товарів та послуг, девальвації гривні тощо.

Що зміг протиставити Яценюк грабіжницькій політиці Азарова-Януковича? Вважатимемо це питанням риторичним. Єдина корисна річ, яка була запроваджена останнім часом – обмеження безконтрольного росту доходів для привілейованих груп населення – була тут таки і «відіграна назад» чинною владою. Адже фактично руками Яценюк а урядовцям, депутатам, суддям та прокурорам повернули їхні високі зарплати та пенсії. Відповідний пункт з закону від 28 грудня 2014 року, який вводив такі обмеження, був виключений нови м урядовим законопроектом.

Висловлювався свого часу Арсеній Яценюк і з приводу підвищення пенсійного віку. «Ми вважаємо, що підвищення пенсійного віку в країні, де люди не доживають до пенсії, – несправедливо і неправильно. Ми повинні повернути пенсійний вік», – адресувався він до Азарова та Януковича. Між тим вже згаданий вище урядовий законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення», зареєстрований у парламенті, є фактичним  продовженням реформи уряду Януковича-Азарова, яку обіцяли скасувати всі парламентські сили, опозиційні цим двом діячам. Однак обіцяти – не означає одружитись. І в тих положеннях пенсійної реформи, які обстоює Яценюк, йдеться, зокрема, і про поступове підвищення пенсійного віку на 5 років для жінок, і про поетапне підвищення на 5 років набуття вислуги років для окремих категорій працівників.

В принципі, нічого несподіваного у тому, що політик, діставшись влади, міняє погляди на діаметрально протилежні, немає. Всі, хто обіцяє населенню забезпечувати його соціальний захист та стояти на сторожі інтересів «пересічних громадян», легко порушує обіцянки, дистанціюючись від цих самих громадян у високих кабінетах. Колись, пригадаймо, і нинішній мер Києва Віталій Кличко судився з Леонідом Черновецьким через підвищення оплати проїзду, а зараз і сам накинув жебракуючим киянам тарифи на муніципальний транспорт. Немає нічого нового під сонцем, як сказав би Еклезіаст, а проте надія на зміни таки помирає останньою. Як і надія на те, що колись високопосадовці стануть порядними та моральними людьми.  Я вірю у появу таких чиновників, навіть попри те, що при владі нині їхня діаметральна протилежність. Змінитись – ось стимул для тих, хто бажає змін в країні не на словах, а на ділі.