Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
03.03.2012 21:45

Письменники під час Руїни

незалежний журналіст, політолог

Всесвітній день письменника

Сьогодні світ відмітив День письменника. Поздоровляю усіх буревісників українського слова!

Інтелектуальна еліта ніколи не була осторонь громадсько-політичних процесів. Письменники завжди відігравали роль рупору суспільства. Особливо в часи Руїни. Спробуємо почути талановитих глашатаїв української нації хоча б у цей день, а саме, що думають деякі з акинів української прози та поезії про ситуацію, яка склалася на сьогодні в країні. Зрозуміло, що це - лише хвилі з інтелектуального моря письменницької еліти. Але й вони говорять багато про що. Уривки цитат, мов застигле повітря епохи. Сподіватимемося, що це повітря нарешті перетвориться в ураган, який сколихне наше суспільство та знесе недолугу владу:

 

Сергій Жадан: „В мене в Донецьку є знайомі, які говорять українською. Щоправда, вони лише між собою говорять, а з усіма іншими - російською. А от в Харкові багато знайомих, які спілкуються виключно українською з усіма. ..

..В Києві звикли до думки, що на Донбасі живуть виключно торгівці кокаїном, тому послухати живих донбаських поетів захотілося багато кому”.

Марія Матіос: „Якщо політичні акценти розставлятимуть державні службовці найвищого рангу без найменшого уявлення про державну службу, то наступну Шевченківську премію вручатимуть, мабуть, у шурфі красно донської шахти. А може, на териконі. Там, де є недосяжними будь-які засоби комунікації зі світом - прямі теле- та радіотрансляції, зустрічі із громадськістю і т.д....

..Не піддаються перекладу мої слова про Українську державу, яка палець о палець не вдаряє, щоб у світі мати своїх резидентів української книжки - перекладачів, промоутерів, посередників”.

Василь Шкляр : „Цей центр, м’яко кажучи, неприязний до всього українського, бо як тільки з’являється яскраве українське явище, щось глибоко національне, то відразу починається якийсь галас, і за тим завжди стоять одні й ті самі імена...

Тому що використовується одна лексика, одна фразеологія, одні штампи – це наче мова однієї людини. Вони навіть не здатні на якісь цікаві варіації. Навіть звинувачення повторюються..

.. Я ж пишу через призму сприйняття селянами цієї загарбницької орди з офіційним дозволом армії Будьонного щодо «самообєзпеченія по дороге Украіной», тобто з дозволом грабувати, ґвалтувати… То як я можу писати по-іншому?! Уявіть, як би я писав: «У дім зайшов красивий росіянин, з русявим обличчям, блакитними очима, дістав багнет і заколов дитину в колисці». Це була б література?! Це був би абсурд.

Я пишу «москаль», бо так їх тоді називали. Якщо йти супроти правди, тоді навіщо взагалі братися за перо?!..

.. Письменник не є політиком, він має право на свою мрію – геополітичну, будь-яку. Я ж не віддаю нікому Крим і Донбас. Ті люди, які накинулися на мене за це, поговорили й забули, а я за Крим життя віддам, якщо треба буде. А ті, хто мене звинувачують, не віддадуть”.

«коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачник».

Юрій Андрухович: - „Письменник не може цілком ухилитися від політики, бо його робочим матеріалом є думки і слова. Тобто на нього є запит...

.. Я підписав листа проти судової сваволі в Україні і тим самим підтримав Юлію Тимошенко, Юрія Луценка та інших теперішніх політув'язнених.

Я зробив це цілком свідомо і переконано. Бо саме цих людей я вважаю на сьогодні найпоказовішими, найзнаковішими жертвами згаданої судової сваволі, іншими словами, безправ'я. Їх повільно вбивають, щоб довести смерть Помаранчевої революції. Ось про це й треба говорити якомога голосніше, поки ще не всім заткнуто роти”.

Олександр Ірванець: „Не вірити, не вірити нікому, особливо політикам. Особливо тим політикам, які говорять серйозно. І чим серйозніше говорять, тим менше вірити. Як у фільмі про Мюнхгаузена, там говорить герой, що всі на світи мерзоти і підлоти робилися із серйозним виразом обличчя. Не вірити серйозному виразу обличчя...

..Ви самі не бачите, за які цінності виступає і голосує, скажімо, Луганськ, а за які Львів?

Ну, звичайно, цей мур є, і я боюся, що він за ось ті останні півтора-два роки зміцнів, укріпився. Я особисто не бачу поки що підстав для того, щоб його хтось намагався зруйнувати.

На жаль, і за попередньої влади. Я тут не хочу хвалити Ющенка і лаяти Януковича. Тобто, я хочу це робити, але Ющенко хвалити не збираюся. Як попередня влада нічого не зробила, щоб цей мур зруйнувати, так і теперішня абсолютно не намагається цього робити, і тому ви самі прекрасно бачите..

Якщо по один бік в Запоріжжі ставлять пам’ятник Сталіну, а пам’ятник Бандері стоїть у Львові, то, безперечно, мур є..”.

брати Капранови: „Шлях України через Європу - це дуже дорого, і не всі його пройдуть...

.. Політичну відповідальність не слід плутати з відповідальністю адміністративною чи кримінальною. Це не означає, що політики не повинні нести згадані два види відповідальності. Політична відповідальність - це додаткова відповідальність, яку несуть політики. Найочевидніший випадок - відповідальність за невиконання публічних обіцянок. Цей вид відповідальності нагадує моральну відповідальність, як у випадку стосунків батьки-діти. Тільки у політичній сфері крім морального покарання - осуду чи то мук совісті - існує необхідність чітких механізмів реалізації цієї відповідальності. При чому це не відповідальність перед вищестоящими, які призначили тебе на посаду, а перед народом..

.. Перш за все треба змусити політиків ухвалити закон, який би закріпив демократичний механізм зняття з посади або відкликання мандату будь-якого можновладця. Потім треба змусити цей закон виконувати. Змусити владу сьогодні можна тільки силою громади - так, як це зробили афганці з чорнобильцями.

Одне лише заважає це зробити - для того, щоб настільки ж рішуче виставляти політичні, а не економічні вимоги, свідомість людей ще не достигла. Громадянські проекти подібні Владометру власне і мають на меті прискорити це достигання”.

Андрій Курков : „Раніше завжди більше цікавились Україною, ніж моїми книжками. А зараз тільки журналісти під час інтерв'ю розпитували про ситуацію з Тимошенко, з Луценком, про відносини з Росією... Думаю, Україна в їхніх очах застигла. Таке враження, що вона не розвивається, а пішла назад. Питання ж виникають, коли є якийсь рух уперед..

.. і корумпована політика, й історії про олігархів їм добре відомі. Світ нас відкрив...

.. Є ефективніші методи творити імідж держави: проводити реальну зовнішню культурну політику, а не обмежуватися формальною участю у різних закордонних виставках – як шанхайська Expo чи книжковий Франкфуртський ярмарок. На останньому цього року ми були у павільйоні недорозвинених країн. Наш стенд був останній, стояв у кутку окремо від інших, мав 3 на 3 метри. Мені казали, що туди української делегації поїхали 74 людей. На стенді ж був один старший чиновник, який не знав жодної мови..

.. Муаммара Каддафі якісь країни запрошували в гості, приймали. Але, коли його вбили, жалю особливого ніхто не мав. І таке відбувається з усіма диктаторами. Навіть Авґусто Піночет, який прийшов до влади в час величезної кризи й відбудував Чилі в економічному сенсі, через політичні речі все одно потрапив до суду..

.. У Януковича був ліміт довіри з боку його виборців – треба їх питати, чи він виправдав сподівання. У мене не було до нього ані ліміту, ані довіри. Я приблизно собі уявляв, що буде, коли він прийде до влади. У принципі, так і виходить. У цьому плані Янукович – дуже прогнозована людина”.

Оксана Забужко : „У країні має з'явитися критична маса людей, які почуватимуть себе не аудиторією, котра сидить в партері, жує попкорн і чекає, що їй запропонують зі сцени на майдані, а розумітиме, що насправді це вона замовляє музику.

Сцена рухнула - Майдан лишився, але Майдан цього ще не зрозумів і не усвідомив. А вже пора. Сьогодні вже треба ясно усвідомлювати, що нами граються, проти нас провадилася і провадиться всі ці роки інформаційна війна. І народ наш у цій війні - як індіани, в яких на озброєнні тільки дротики, як оці наші з вами чати, а проти нас і вогнепальна зброя, і "вогняна вода"..

.. Янукович - це наш невивчений урок історії, наші, так і не зведені за 20 років, порахунки з минулим. Мертвий СРСР, що хапає за ноги живих. Історія завжди повертає народи на місце невивчених уроків - поки не розквитаємося з ними, руху вперед не буде. Зараз відбувається фарсова спроба "повернути годинник назад".

Ці чуваки копіюють єдину їм відому форму правління - російську, вони хочуть бути страшними, але насправді вони тільки смішні.

Якщо ви будете їх боятися, ви даватимете їм силу своїм страхом. Повірте, вони безпорадні, смішні і нікчемні. Коли ви це їм в очі говорите, вони здуваються…

..(Мы) в унылых 70-х годах прошлого века, годы брежневского застоя. Царит какой-то гнилой штиль. Год был болотный, гнило-застойный. Но это не значит, что не происходило событий, подготавливающих изменения. Эти изменения имеют накопительный характер, и их результаты мы посмотрим в будущем ".

Ліна Костенко: „Політики закликають до єдності, а єдності немає. Але в таких залах, як цей, я бачу єдність. У нас немає розбрату - культура та література єднають краще..

.. Кажуть, у влади немає опозиції. Хай влада не турбується - опозиція є. Ми - опозиція. Нас поєднують не спільні інтереси, а спільні цінності. Зараз народжується громадянське суспільство. Це суспільство спокійної опозиції. Десь у мене є рядки: "Диригую вам спокій, бо іншої ради нема, бо інакше ця влада позводить нас всіх з ума".

Не дамо цій зграї звести народ. Українці думають, що якось воно буде. Вибирають тих самих, а потім питають, що робити. Наступного разу треба вибрати справжніх людей і взяти їх під контроль. В інших країнах президенти - високоосвічені люди. От Помпіду у Франції впорядкував антологію французької поезії, заснував культурний центр...

А у нас радіють, що президент і прем'єр-міністр змогли вивчити державну мову. Це не смішно - це трагедія.

Це значить, що суспільство приймає образу. Українці геніальна нація. Давайте зробимо так, щоби цей народ більше не ображали. Давайте припинимо всі ідіотські речі, що відбуваються в Україні”.

Вибачаюсь перед митцями, чиї думки не потрапили у цю збірку. Але, гадаю, це не головне. Головне, щоб люди почали мислити і поважати себе. Хіба українців на смітнику знайшли, щоб терпіти над собою владу тих, з якими в пристойній компанії раніше не сідали за один стіл? Отож, тримаймося та готуємось для зміни життя на краще!

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net