Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
01.12.2016 23:46

Хто такі іноземні агенти: досвід США

Скільки у Верховній Раді та інших органах державної влади таких політиків, які на словах – борці за інтереси України, а на ділі обслуговують інтереси іноземних країн?

480 на .jpg

З 23 червня 2014 року почала працювати Контактна група з мирного врегулювання ситуації на сході України.

На сьогодні до складу Мінської контактної групи входять: від України – Леонід Кучма, від ОБСЄ – Мартін Сайдік, від Росії – Борис Гризлов.

Під егідою Мінської контактної групи працюють декілька тематичних підгруп, зокрема, безпекова, економічна, політична, гуманітарна.

Слід відмітити, що Контактна група, пропрацювавши два з половиною роки, особливих досягнень на ниві улагодження конфлікту на Сході України не досягнула. Єдине виключення – це обмін полоненими, на сьогодні вдалося повернути більше 400 громадян України, які потрапили в полон або утримувалися в ДНР-ЛНР, або були засуджені в РФ до різних строків ув’язнення.

Давайте з’ясуємо , чому так відбувається.

 

Професійна легковажність?

Нещодавно Ольга Айвазовська, яка є учасником політичної підгрупи, дала «Громадському радіо» інтерв’ю щодо ситуації навколо роботи Контактної групи.

Основні моменти, на яких загострила свою увагу пані Ольга:

-         подальша участь Л.Д. Кучми у переговорному процесі;

-         роль В.В. Медведчука в переговорах;

-         проблематика проведення виборів на непідконтрольних Україні територіях ЛДНР, включаючи фінансовий бік питання;

-         можливість проведення поліцейської місії ОБСЄ;

-         мінімальна вірогідність у найближчому майбутньому вирішити хоча б частину питань, які закріплені в Мінських угодах.

Тепер давайте розберемо, які конкретні питання, з моєї точки зору, висвітлює зазначене інтерв’ю.

Почнемо з того, що українські ЗМІ та політики активно обговорюють варіант спрямування поліцейської місії на Донбас.

Але, обговорюючи це питання, потрібно перш за все брати до уваги наступні факти.

Згідно Гельсінкського документу 1992 року, будь-яка операція з підтримання миру повинна розглядатися як безумовне обмежене за часом доповнення до процесу мирного врегулювання і, в жодному разі, не як заміна такого врегулювання. Операції можуть проводитися в ході як внутрішніх, так і міждержавних конфліктів в межах геополітичної відповідальності ОБСЄ.

З проханням про проведення таких операцій можуть звернутися одна або більше держав-учасниць ОБСЄ. Рішення (на основі консенсусу) приймається Радою міністрів або чинною в якості агента Керівною радою. Операції можуть проводитися у форматі груп військових спостерігачів або сил по підтримці миру. В якості передумови для направлення в зону конфлікту будь-яких контингентів ОБСЄ передбачаються три конкретні умови:

-         ефективне припинення вогню;

-         письмова угода між ОБСЄ та причетними сторонами;

-         надання сторонами гарантій безпеки персоналу, який бере участь у місії.

При проведенні операцій з підтримання миру ОБСЄ може користуватися ресурсами і досвідом таких організацій, як Європейський Союз, НАТО, ЗЄС та СНД. У кожному конкретному випадку ОБСЄ приймає рішення про використання допомоги таких організацій. При цьому, ОБСЄ буде продовжувати керувати операцією, і будь-яка держава ОБСЄ може взяти в ній участь, навіть якщо вона не є членом організації, до якої ОБСЄ направила прохання про допомогу.

Тобто, це означає, що на територію можуть бути введені війська будь-якої держави, а потім можливо повторити досвід іноземної військової інтервенції на території колишньої Російської імперії у 1918-1921 роках. Як результат – масова загибель місцевого населення та його зубожіння, знищення природних ресурсів, створення перманентного хаосу для запобігання розвитку економіки.

З’ясувавши такі особливості, слід відзначити, що ОБСЄ згідно уставу цієї організації не може здійснити жодної поліцейської місії!Можливі тільки миротворчі місії!

Навіщо тоді член політичної підгрупи Мінської контактної групи Ольга Айвазовська всерйоз обговорює питання спрямування поліцейської місії ОБСЄ на територію нашої держави? Навіщо народ вводити в оману?

У підсумку виникає логічне питання: Чи розуміє взагалі член політичної підгрупи, що таке поліцейська місія? І сам предмет переговорів?


Українські патріоти за іноземні кошти?

О. Айвазовська - це яскравий приклад тих українських діячів, які жодного дня по-справжньому ніде не працювали.

Адже дуже важко вважати справжньою працею діяльність у складі суспільних (громадських) організацій. Така праця не дає професійних навичок щодо розуміння механізму взаємодії усіх ланок того чи іншого процесу. Відсутність таких навичок і приводить до того, що людина не розуміє, про що говорить, чи змістовного навантаження інформації, якою керується у своїй діяльності.

Пані Ольга, після закінчення навчання у ВИШі, працювала виключно у громадських організаціях. При цьому основний напрям діяльності таких організацій – це формування свідомості молодих людей у політичній сфері. Хоча особисто у мене виникає питання: що це за громадська діяльність така, за яку платять гроші?! Громадська діяльність – це виключно безоплатна діяльність.

А всі місця роботи та навчання Айвазовської – це грантові організації, які фінансуються за рахунок іноземних коштів (бюджети зарубіжних урядів та комерційних компаній).

Наприклад, Українська школа політичних студій декларує, що її діяльність спрямована на підвищення культури публічної політики в Україні, яка базується на принципах справедливості, довіри та діалогу. Крім того, за даними офіційного сайту, її діяльність спрямована на професійний розвиток учасників, всебічну підтримку та ціннісне орієнтування учасників мережі. Діяльність зазначеної школи координується Радою Європи та Лабораторією законодавчих ініціатив (а фінансування здійснюють Рада Європи, Агентство США з міжнародного розвитку, Канадський парламентський центр, Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів та прав людини, та інші).

Начебто мета гарна, але, як свідчить практика – диявол криється у деталях. Для організацій, що діють в інтересах іноземних замовників і фінансуються з-за кордону є спеціальна назва, яка відповідає суті їх діяльності – іноземний агент.

Хто такі іноземні агенти? Іноземний агент — це особа (фізична або юридична), яка представляє інтереси довірителя за кордоном. У законодавствах ряду країн іноземними агентами називаються особи або організації, що займаються внутрішньополітичною діяльністю за дорученням іноземної держави. А якщо людина або організація виконують замовлення іноземної держава, логічно, що на діяльність таких іноземних агентів накладаються обмеження.

В Україні немає закону про іноземних агентів. Тому пересічний громадянин просто не зможе розібратися, чи діє політична партія або громадська організація в інтересах України і українців, чи виконує замовлення влади та бізнесу іноземної держави.

А тепер уявіть ситуацію, коли іноземний агент займає державну посаду або стає депутатом парламенту? Або ситуацію, коли іноземний агент діє в інтересах зарубіжної держави, а ці інтереси суперечать інтересам України.

 

Як захистити свої політичні інтереси – досвід іноземних держав

У сучасних реаліях багато провідних країн (Великобританія, Франція, Ізраїль та інші) так лояльно не відносяться до іноземних агентів. Наприклад, у США діяльність іноземних агентів регламентується з 1938 року (саме тоді Конгрес прийняв Акт про реєстрацію іноземних агентів). Цей закон був спрямований проти пронацистських організацій в США напередодні Другої світової війни.

Закон вимагає, щоб іноземні агенти, які представляють в американській політиці іноземні уряди, а також зарубіжних фізичних і юридичних осіб, розкривали свої заняття і джерела фінансування.

Згідно закону, іноземний агент – це особа (фізична або юридична), яка діє за наказом, на прохання, під керівництвом або під контролем іноземного принципала і при цьому займається політичною діяльністю в інтересах іноземного принципала. Мета закону – дати американському уряду і народу можливість об’єктивно оцінювати  заяви і дії таких осіб. А також - встановити чіткі рамки, що можна робити іноземним агентам, а що не можна. Найбільш суворі обмеження для іноземних агентів стосуються їхньої участі в політичній діяльності. Під політичною активністю розуміється діяльність, спрямована на зміну позиції федерального уряду США або будь-якої частини населення з приводу внутрішньої або зовнішньої політики США по відношенню до іноземного уряду або політичної партії.

При цьому, з кожним десятиліттям законодавство США у цій сфері стає все жорсткіше. Якщо ж порушення закону носить масштабний характер та фігурують мільйонні суми іноземних субсидій, правоохоронні органи США мають повноваження відкривати кримінальне провадження.

Може, настав час замислитись над роллю грантових організацій в Україні, чия діяльність полягає у просуванні завдань зарубіжних держав/компаній і зміні політичної свідомості громадян України в інтересах іноземних країн?

Чи може люди, у якої вся свідома біографія пов’язана з роботою в організаціях, які фінансуються за іноземні кошти, представляти інтереси України на міжнародних переговорах? І чиї інтереси така людина насправді захищає? Нашої Батьківщини чи свого іноземного роботодавця?

Щоб далеко не ходити, можна згадати ще один приклад - пана Сергія Лещенка, котрий створив собі імідж борця з корупцією і зробив політичну кар’єру. А потім, задекларувавши дохід на рівні 212 тисяч гривень на рік, придбав нову квартиру за 13 мільйонів гривень. І найголовніше – так і не зміг пояснити громадськості, звідки взяв гроші на нове помешкання. Скільки ще таких політиків, які на словах – борці за інтереси України, а на ділі обслуговують інтереси іноземних країн?

Закон про іноземних агентів – це той закон, який необхідно прийняти в нашій державі, наслідуючи кращі демократичні традиції провідних країн світу щодо захисту своїх політичних та економічних інтересів.

А тим, хто працює іноземним агентом, треба пам’ятати, що насправді їх наймає на роботу іноземна організація чи уряд зарубіжної країни (США, Німеччина, Росія тощо). А, можливо, і розвідка (а вони цього можуть і не знати). І такі люди за гроші (під виглядом грантів) реалізують політичні проекти, пропагандують певну ідеологію. І такі люди не замислюються над небезпекою таких проектів та ідеологій для України, бо їм платять хороші гроші!

Насамкінець, давайте згадаємо про політичну партію «Народний фронт» та її керівника А. Яценюка. Зараз вже вщухли дебати навколо отриманих ним коштів з Державного департаменту США, Центру інформації та комунікації НАТО, Чорноморського фонду регіонального співробітництва (Німеччина - США), Чатем-Хаусу (Великобританія), Національного фонду підтримки демократії (США) та ін. Аналізувати діяльність цього політичного діяча, особливо на посаді Прем’єр-міністра України немає потреби – уся країна побачила «реформи».

А якби пересічні українці з самого початку знали, що його діяльність фінансують зарубіжні держави, чи мав би він шанси стати прем’єр-міністром? 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net