Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
31.03.2017 14:27

Відходи – не сміття!

Журналіст, вчений

Протягом останнього часу в Україні набуває дедалі більшої актуальності проблема утилізації твердих побутових відходів, у зв’язку з чим Міністерством екології та природних ресурсів України здійснюється узагальнення пропозицій фахівців, науковців, громадськи

Протягом останнього часу в Україні набуває дедалі більшої актуальності проблемаутилізації твердих побутових відходів, у зв’язку з чим Міністерством екологіїта природних ресурсів України здійснюється узагальнення пропозицій фахівців,науковців, громадських діячів щодо напрямів та заходів, спрямованих наподолання згаданої проблеми.

         Так, Проектом «Національної стратегії поводження з відходамидля України» (далі Проект), який наразі розглядається як «робочаверсія» вектору реформування законодавства, а саме, розділом ІІ «Стратегічніцілі, принципи та задачі» запропоновано, зокрема, такі два базові основніпринципи (вектори) розвитку законодавства в напрямі поводження з відходами:

1.     «забруднювач платить»;

2.     «користувач платить».

Зазначені підходи ґрунтуються на тому, що особа, яказабруднює навколишнє середовище та скидає відходи, або ж замовляє утилізаціювідходів повинна компенсувати усі витрати суспільству (оплатити вартість послугз утилізації).

Однак є підстави вважати подібну постановку (формулювання)основних положень принципово неправильними.

Перш за все, відносини матеріального (цивільно-правового)та господарського характеру (і не тільки в Україні, а й у світі загалом)базуються на відносинах власності. Власність (відносини власності) – наріжнийкамінь будь-якого суспільного цивілізаційного розвитку. У відносинах власностівиявляється та закріплюється конкретний автономний майновий інтерес визначеноїособи щодо «своїх» активів (ресурсів), якими особа може розпоряджатися.

Вся продуктивна прогресивна діяльність у суспільствіобертається навколо відносин власності. Основна життєва мета діяльностіфізичних та юридичних осіб спрямована на досягнення автономного добробуту, якийвтілюється через набуття права власності на певні активи, майно, ресурси. Власністьзобов’язує, але ж і власність дає можливість нею розпоряджатися, обмінювати їїна інші ресурси. Тобто, власність завжди має певну ціну і за її збут власникмає отримувати певні еквівалентні ресурси.

Для спрощеного сприйняття цей принцип виражається максимальнопросто: ми всі щось робимо спільно для загального блага, при цьому кожен з насзацікавлений в особистому матеріальному збагаченні, накопиченні грошей, влади,впливу, активів, ресурсів, можливостей тощо. Накопичені (зароблені, здобуті)ресурси – це засоби (інструменти) для реалізації своїх потреб вищого рівня(свобода, духовність, освіта, самовдосконалення, стосунки, самореалізаціятощо). Конституції більшості країн світу, і тут Україна не є виключенням,економічні теорії, фундаментальні дослідження визнають ці принципи мовою праваза допомогою таких формул і концепцій, як «верховенство прав людини», «розвитокособистості», «суспільство споживання», «захист та гарантії прав споживачів»тощо. Реалізація та розвиток змісту згаданих словосполучень здійснюється вокремих законах «першого рівня значущості», починаючи від Загальної деклараціїправ людини та Конституції України до Закону України «Про захист правспоживачів». Сучасне суспільство – суспільство споживачів та споживання і вонож формує свої принципи та цінності нового порядку.

Юридичні особи (суб’єкти господарювання) діють практичноза такими ж принципами і, зважаючи на те, що їх природно представляють люди(фізичні особи) зі своїми прагненнями, баченнями «під себе» - то ці принципиідентичні.  

Цей докладений вступ є необхідним для розуміння сутівідносин. Відносини у сфері поводження з відходами – це ті ж самі відносинивласності, можливо, дещо трансформовані та спотворені (навмисно чи випадково, підчас пошуку методів і напрямів розв’язання поточних проблем) ситуативноемоційним «непотрібним» і «шкідливим» характером відходів, за якого їх треба«позбуватися».

Великим відкриттям для більшості виявляється простаістина: відходи – це майно (ресурси, активи) які придбані власником. Розглянемоцю конструкцію, максимально спростивши її окремі елементи.

Так, коли людина придбаває, приміром, ковбасу, товиступаючи як споживач має емоційно та практично забарвлений інтерес придбатипродукт в гідній упаковці. Це має не тільки емоційну складову придбання товарув гарній обкладинці, але має і практичну мету – сучасна упаковка забезпечуєзбереження товару та його захист від дії природних чинників псування, зручностізберігання, транспортування, використання.

І зрозуміло, що споживач, умовно діючи між імовірністюпридбати кілограм ковбаси за 10 одиниць умовних грошей без упаковки та за 15одиниць умовних грошей в яскравій обгортці, з зазначенням вмісту придбаноготовару (жирність, кількість білків, жирів, склад, наявність ГМО складових,приправ, спецій, добавок, рекомендацій по зберіганню, адреси виробника тощо) –в більшості випадків вибере другий варіант, заплативши «зайві» 5 гривень заупаковку, при тому, що сам товар, заради придбання якого відбувалися всі маніпуляції– ідентичний (той самий).

Тобто, людина платить умовні 5 одиниць грошей заупаковку, яка має ціннісний вираз короткий час, допоки основний товар неспожито, після чого упаковка переходить в категорію «побутові відходи» таспрямовується до сміттєвого кошика.

Але суті відносин не приховаєш. Упаковка належала іналежить споживачеві (покупцеві) на праві власності (була ним придбана за свої«кровні»). Переводячи придбаний товар у категорію «побутові відходи» (якідістають зневажливу та принизливу назву «сміття») споживач, виходить, викидаєсвої гроші. Поняття «власник предмету» дивним карколомним чином трансформується(з порушенням усіх правових принципів) у поняття «особа, яка замовляє послуги зутилізації…». Власник майна (ресурсу) стає замовником свідомо оплачуваних дій зісвого «збіднення».

Викинувши свої гроші, споживач (за Проектом розглядуваноїнами стратегії – забруднювач території) ще і платить за те, що його майно(ресурс) утилізують, вивезуть, «кудись подінуть з очей геть» (тобто, платитьвже двічі). І на закріпленні цього принципу наполягає Проект стратегії, доречі… Це принципово і стратегічно парадоксально, безглуздо і нерозумно (нижче япоясню, чому).

При цьому навпаки, особа, яка утилізує (надає послуги зутилізації) відходів, набуває у власність (з повним правом володіти,користуватися, розпоряджатися) «корисну масу» - купу пластику, скла, картонутощо, маючи можливість робити все, що заманеться (отримувати будь-які кориснівластивості від переробки отриманого майна (ресурсу): від сортування,відокремлення, приміром, пластику (скла, металу тощо) та його подальшоїпереробки на предмети побутового та промислового вжитку, до банальногоотримання біогазів або газу з органічних відходів (за законодавством Українивони, до речі, віднесені до джерел альтернативної енергетики) і спалюванняпаперу та інших подібних відходів на сміттєспалювальних заводах з отриманнямелектричної та теплової енергії.

Більше того, особі, яка утилізує такі відходи (тобто,фактично переробляє їх) надходять кошти в якості плати за вивезення таутилізацію сміття та кошти від того, що ця особа, власне, отримує кориснівластивості від переробки сміття. Тобто, ця особа вже «заробляє двічі», навідміну від споживача, який «втрачає двічі».

Цей розбаланс є принциповим, і розуміння його змісту єархіважливим. Цей дисбаланс (розбаланс) між інтересами та розумними діями«виробників відходів» (первісних власників) і діями та інтересами «утилізаторів»сміття унеможливлює досягнення будь-яких позитивних та значущих змін на краще.І не тому, що нам «жаль» споживачів, які спочатку придбавають товар, потім йоговтрачають та іще і платять гроші за те, що дістали змогу його втратити (повнамаячня та нісенітниця з огляду на логіку подій). І не тому, що «утилізатори»відходів, отримуючи певні корисні ресурси (та ще і за гроші) потім їх переробляють та отримують кориснівластивості (реалізуючи їх за ті ж гроші) – отримують надприбутки. Про це трохизгодом, на прикладі міста Львова.

За аналогічними принципами слід розглядати практично всівідходи, починаючи від побутових (упаковка з використаних продуктів,спрацьовані батарейки (елементи живлення), старий одяг та взуття, відходипромисловості, відпрацьоване атомне пальне тощо.

Відходи – це не сміття (щось непотрібне). Це ресурс,кошти, до освоєння яких та вилучення з яких корисних властивостей просто ще «недійшли руки» (технології, рівень науки і у нашому випадку – елементарне баченнясуті суспільних процесів).

Варто звернути увагу на існуючі маніпуляції суспільноюсвідомістю. Ми всі пригадуємо вкрай високий негатив забарвлення відходів(відпрацьованого палива) атомних станцій та емоційно забарвлені епітети, якими«нагороджували» ці насправді безцінні високотехнологічні економічні ресурсинедобросовісні медійники, політики і тіньові ділки. Відпрацьоване атомне пальнеіменувалось «ядерним брудом», «атомним сміттям» і все заради створення всуспільстві зневажливого та упередженого ставлення до цих відходів. Україна підтиском громадськості була змушена вивозити відпрацьовані ядерні відходи закордон, платячи шалені гроші за їх «захоронення» та «утилізацію».

Слід згадати і той шалений лемент, який шквальнопіднімався недалекими ЗМІ у зв’язку з новинами про будівництво поблизу Чорнобильскої  АЕС сховища відпрацьованого ядерного палива,яке відразу дістало «страшну» назву «ядерний могильник».

При цьому для фахівців і просто тверезо мислячих людей,які зрідка відвідували середню школу було зрозуміло, що відходи ядерного циклу –це не наповнення страшних «могил» і «кладовищ», а високотехнологічні тависоковартісні складні елементи (речовини), які за певний час (можливо, не одиндесяток років) у зв’язку з розвитком технологій будуть практично «на вагузолота» (будуть піддані збагаченню, переробці, використанні в інших пристрояхта технологіях тощо).

І не українські атомні станції взагалі стратегічноповинні платити закордонним благодійникам минулих років за «утилізацію»відходів, а навпаки, «утилізатори» повинні були платити атомним станціям коштиза прийняття відходів на зберігання за можливості його подальшої переробки таотримання корисних властивостей.

Або ж звернемо нашу увагу на сьогодення. Україну ледь нещодня лихоманить тема «Львівського сміття». На полігоні побутових відходівзагинули люди, полігон охоплений полум’ям (відходи калорійні та виділяютьвеличезну кількість газів, є надзвичайно енергоємними), Львівська область устані екологічної катастрофи, ніхто не знає, що робити з побутовими відходамизі Львова та околиць, керівництво Львова не знайшло іншого виходу, аніжпресувати зміст сховища в трейлери (вантажні автомобілі, іноді призначені і дляперевезення харчових продуктів) та розвозити відходи по всій Україні,«домовляючись» з віддаленими полігонами про захоронення та утилізацію… Повторимось– енергоємне та корисне майно «не знають де діти»…

Це цілковита маячня та безглуздя, відвертий «театрабсурду», сором, небачений у всьому світі. Чому лідер у «сміттєвому» бізнесі –Швеція вже потерпає від… нестачі відходів та змушена (!) придбавати їх усусідніх країнах для того, аби підтримувати «на плаву» своє «виробничосміттєве»існування. Можливо, тому, що у Швеції діє інший принцип – особа, яка надаєпослуги з утилізації сміття (як це пропонується зробити у нас) насправді ненадає такі послуги, а купує ресурс у споживачів… І саме за такої ситуаціїШвеція «у відчаї» почала активно очищати море та узбережжя від відходів(сміття) та у стані дефіциту почала розробляти нові технології, приміром,будівництва доріг зі здобутих з моря відходів…

Хіба не дивина – з одного боку дефіцит відходів(ресурсів), але цю «біду» наші північні сусіди з прапором, схожим заспівпадінням кольорів на наш обернули так, що з дефіцитної сировини почалимостити дороги (тобто, тут дефіцитна сировина вже виглядає як зовсім недефіцитна)…

Надприбутки «утилізаторів» та «захоронювачів» побутовогосміття в Україні (за рахунок лише оплати «послуг» з утилізації відходів) призвелидо колапсу в системі. Власники полігонів та надавачі послуг з утилізації мають вдостальресурсів для того, аби залишати все, як є. Тобто, отримавши енергоємне майно,придатне до подальшого використання – нічого не роблять задля стратегічноговирішення ситуації, що викликає як мінімум здивування – чому б не заробляти?

Чому не відкривати/започатковувати сортувальні станції, переробніпотужності, сміттєспалювальні заводи (в Україні він «аж» один, в місті Києві,та забезпечує теплом лише невеликий мікрорайон)? Україна потопає у відходах(які вже таки перейшли в категорію «сміття») і рівень екологічної катастрофизростає в геометричній прогресії.

Система вже не працює (факт очевидний), але Проектстратегії і надалі пропонує затвердити принципи «забруднювач/замовник платить»як непорушні. Ці принципи несправедливі, неприродні, безглузді, а тому вонипросто не будуть «працювати». Природній рух активів спотворений, «запущений зазворотнім колом» і тому приречений на застій і занепад.

Існує певний порядок речей, - і він природний, заснованийпередусім на економічній складовій (в даному випадку на відносинах власності): правояк формальна юридична категорія має слугувати цьому порядку речей, корегуватийого, розвивати, «виправляти» недоліки, систематизувати спірні моменти,регулювати їх.

Але коли робляться спроби порушити базові принципиекономіки, та перевернути все шкереберть, «з ніг на голову», створивши ситуаціюза якою власник цінного майна має його викидати, та ще і платити за це, анатомість – інша особа набуває у власність це ж цінне майно, та ще і отримуючиза це гроші – відбувається колапс. Система не рухається, вмирає, як живийорганізм, в якому порушені природні обмінні процеси.

Тому насправді відносини власності та обумовлений нимиприродній рух коштів, та ролі продавців і покупців не повинні порушуватися.Власник завжди має право збути (продати, відчужити) своє майно в обмін нагрошові кошти.

Пригадаймо твори двадцятих-тридцятих років, які описуютьколоритні фігури «вєтошніков» та «тряпічників», коли по містах пересувалися візки,власники яких скуповували старі кістки та дрантя. Здавалося б, кому вонипотрібні, що з них можна зробити… Але система працювала і власник сміття(відходів) отримував гроші в результаті його продажу.

До речі, така ж система існувала в СРСР і пізніше, таіснує зараз у нас. Можливо, не всі звертали увагу на неї, але замість«стратегічного» принципу «платить забруднювач/замовник» (який, як ми з’ясували,є більш ніж сумнівним) по окремим категоріям відходів дії принцип «платитьпокупець». В місті Києві, приміром, можна без особливих зусиль реалізувати вприймальних пунктах вторсировини 1 кг. склобою (скляної тари) за 80 копійок, 1кг. звичайних «упаковочних» пакетів – за 15 грн., порожні пляшки приймаютьпоштучно залежно від конфігурації (від 20 копійок за одиницю і вище), на вагуприймають також пластикові пляшки, алюмінієві банки з-під пива тощо.

І така система, як ми бачимо, реально працює, позаякекономічно правильна і обґрунтована, справедлива та розумна і головне –корисна. У «вільному лежанні» неможливо знайти пляшку чи алюмінієву банку,оскільки вони є власністю, майном, за яке платять гроші й тому цінують.Досягається і елемент природної екологічної та естетичної чистоти оточуючогосередовища і реалізується елемент «правильного» руху коштів та відносин обігупредметів власності.

Пропозиції всіляко штрафувати та «мордувати» власникамайна (відходів) за те, що він ним не так розпорядився (викинув сміття наузбіччя тощо) – неефективні і неприродні, так само як і змушувати його вбудь-який спосіб сортувати сміття тощо. Люди є вільними по своїй природі ібудь-якого насильства не толеруватимуть, воно просто не досягне мети (і тут неварто сперечатися). Натомість, якщо ж власнику відходів буде запропонованодекілька гривень в обмін на здавані ним ресурси (відходи), відсортованіналежним чином, розібрані за групами, то такий власник завжди із задоволеннямреалізує своє природнє юридичне право продати своє майно. Або ж не вінособисто, то замість нього інші особи, які в силу природніх причин (майновоїскрути) забажають стати власниками певного ресурсу та продати його.

Тобто, у стратегічному вираженні відходи, повторимось щераз, - це не сміття, а ресурс, майно, опосередковані «живі» гроші. Такий ресурспросто необхідно освоювати за правильними природніми економічними (таюридичними) законами, а не за штучними теоріями та стратегіями.

Відтак, за наведених підстав запропоновані Проектомстратегії тези  «забруднювач платить» та«користувач платить», є принципово та системно невірними, неправильними як заформою, так і по суті, й мають бути критично переглянуті крізь призму розуміннясуті та природи відносин та їх розвитку в природному напрямі (з погляду наінтереси власника та його природної зацікавленості отримати дохід (нехай,навіть мінімальний). До речі, це ще ефективне і тому, що власників у відходівзначно більше, аніж «контролерів» та «утилізаторів», і сама їх множинність єзапорукою того, що система буде працювати належним чином та станевзаєморегулівною, взаємокомпенсуючою, всепроникною та універсальною.  

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net