Макухівка. Поки одні задихаються, інші заробляють

У місті Полтаві загальний річний обсяг побутових відходів за минулий 2015 р. склав 604 721 м³, з них відходи підприємств, установ і організацій усіх форм власності складають 186 621,02 м³, населення (відомче житло, ЖБК, ЖЕО № 2, приватний житловий сектор) складають 418 100 м³ (лист управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради від 24.06.2016 р. за вих. № 010501/09/35-зі).

Роздільний відбір відходів у місті не ведеться, тому надати деталізацію їх за морфологічним складом немає можливості.

Захоронення побутових відходів, їх остаточне розміщення здійснюються на Полтавському міському звалищі, що розташоване у с. Макухівка Полтавського району Полтавської області.

Для тих, хто живе далеко, сама назва – Макухівка, означає не більше, ніж просто географічне найменування, однак для місцевих селян це страшний символ екологічної катастрофи та втрати здоров’я. Символ місця, де життя перетворюється на існування – без перспектив виїхати і щось змінити. Всі, хто могли залишити село, зараз вже далеко. А ті, хто залишилися, просто не мають можливості змінити місце мешкання і змушені потерпати від тих наслідків, до яких призвела нерозв’язана сміттєва проблема. Таких мешканців близько 800 осіб. Село і полігон відділяють всього 300 метрів, а далі більше 17 га займають гори сміття. Воду зі свердловин і колодязів вживати просто неможливо, тому людям доводиться купляти привозну. Практично всі мешканці – діти, дорослі страждають на різні захворювання, спричинені потраплянням у повітря й воду небезпечних речовин: це, передусім, захворювання дихальних шляхів, серця, шлунково-кишкового тракту, щитоподібної залози та інші. Найбільше ризикують молоді дівчата й жінки при надії, котрим ніхто не допоможе виносити й виростити здорову дитину лише через те, що їм просто не пощастило жити з таким сусідством.   

Полтава, як і багато інших українських міст, протягом останніх років не припиняє спроби вирішити проблему утилізації відходів. Якщо відкинути політичні спекуляції (особливо напередодні виборів), то фактично маємо таку ситуацію: підприємство, що опікується питанням вивезення сміття –КАТП 1628, – є неприбутковою організацією, що фінансується з бюджету. А це передбачає особливий, суттєво ускладнений і бюрократизований порядок розрахунків у разі укладення договорів з комерційними структурами, й тому підприємці не бажають мати справу з такими складнощами. Крім того, зазначене підприємство є збитковим, і його фінансова підтримка також здійснюється за рахунок коштів міського бюджету.

Ресурс полігону не просто давно вичерпано, а й перевищено вдвічі за його технічні можливості – такий висновок ще десять років тому було надано органами санітарно-епідеміологічної служби.

Коштів, яких було б достатньо для будівництва сміттєпереробного комплексу, в громади немає, тому триває робота з пошуку та залучення потенційних інвесторів. Однак усі інвестори, які протягом декількох років зверталися до органів місцевого самоврядування Полтави та пропонували свої проекти спорудження сміттєсортувальних ліній, комплексів, заводів з переробки відходів, зрештою відмовлялися від своїх планів. Якщо стосовно розподілу майбутнього прибутку – скільки одержить підприємець-інвестор і скільки одержить міський бюджет суперечностей не виникало, бо ці питання можна обговорити й знайти компроміс на рівні міста, то щодо інших планів існують суттєві перешкоди, через які інвестори змінювали своє рішення співпрацювати з полтавською громадою.

Для відмови інвесторів щоразу знаходилися одні й ті саме причини: по-перше, будівництво заводу (комплексу, лінії тощо) є тривалим процесом і потребує не менше 5 – 6 років для його реалізації, й тут інвестори найчастіше зважають на нестабільну політичну ситуацію в Україні та непередбачуваність курсу долару. По-друге, кожен інвестор, який вкладає кошти (а це суми приблизно понад 100 млн грн.) оцінює свою майбутню вигоду на тривалу перспективу протягом, щонайменше, найближчих 50 років, і тут знову в нього виникають сумніви щодо розвитку соціально-політичної ситуації та курсу долару.

Втім, названі причини не можна вважати достатньо переконливими й вагомими, адже попри зміни соціально-політичної ситуації, у регіоні накопичено стільки сміття, що його має вистачити не лише на найближчі 50 років, але й на століття вперед і, як би не змінювався курс долару – сміття утворюватиметься завжди, щодня.

У місті Полтаві задіяна єдина технологія утилізації відходів – захоронення на міському звалищі. Технології переробки відходів в електричну чи теплову енергію не впроваджувалися. Проекти та програми з утилізації відходів у місті також відсутні.

На сьогодні, поки одні бідують і потерпають від сміттєвої отрути, інші заробляють. Суб’єкти малого підприємництва, що укладають договори з комунальними підприємствами, неофіційно приймають на роботу в рази більше людей, ніж вказано у договорі, в тому числі безхатченків, які цілоденно, наче раби, вручну збирають, сортують і пакують вторсировину. За інформацією, поширеною у деяких ЗМІ, щодня сортувальники з числа осіб без постійного місця мешкання заробляють на звалищі до 200 грн. Звалище справедливо вважають «золотим дном», і подейкують, що його ніколи не буде закрито, бо переробляти сміття місцевій владі економічно невигідно. Так само, на смітник, наче на роботу, ходять місцеві мешканці, що вилучають з куп сміття те, що можна здати на пункти приймання вторсировини (пластик, скло, метал тощо), спожити (наприклад, коли супермаркети привозять партії протермінованих продуктів) або продати. До бюджету міста при цьому не потрапляє ані копійчини.  

Фото: Konstantin Prah