блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
25.10.2016 12:22

Правові стимули освоєння нових технологій поводження з відходами

Ірина Кременовська Журналіст, вчений

Досвід Польщі та вітчизняна практика, а також пропозиції щодо розвитку чинного законодавства для сприяння освоєнню нових технологій утилізації відходів і використання їх як вторинних ресурсів або джерела палива.

За результатами наукових досліджень з проблематики екологічної безпеки та раціонального природокористування, котрі, своєю чергою, ґрунтуються на офіційній інформації органів центральної виконавчої влади у сфері екології, доводиться констатувати, що на сьогоднішній день від 2 до 7% території України зайнято для розміщення звалищ відходів (побутового сміття). Зокрема це стосується площі тільки легальних місць захоронення відходів – сміттєвих полігонів і звалищ, а якщо брати до розрахунку також і території, зайняті під нелегальними (стихійними) сміттєзвалищами, то цей відсоток буде майже вдвічі більшим. При цьому основним (і практично єдиним) способом утилізації відходів є захоронення їх на спеціально відведених місцях – полігонах шляхом ущільнення шарів відходів із застосуванням будівельної техніки (бульдозерів, тракторів, екскаваторів) і пошарове пересипання ґрунтом.

Загальновідомо, що утилізовані в подібний спосіб предмети й матеріали розкладаються вкрай повільно (особливо синтетичні матеріали, пластик, поліетилен, поліпропілен, вироби нафтохімії) поступово отруюючи навколишнє природнє середовище, ґрунти, водні джерела, повітря. Шкідливі викиди руйнують екосистему, викликаючи порушення екологічного балансу, і зрештою все це негативно позначається на здоров’ї нації.

Забруднені території є непридатними ані для садівництва і здійснення сільського господарства, ані для рекреаційних і оздоровчих потреб. Для проживання людей забруднені території також є непривабливими. Внаслідок цього зараз спостерігається масовий виїзд громадян з таких населених пунктів до інших місць і відтік людських ресурсів.

Водночас, відходи (сміття) в переважній своїй більшості є наукоємними ресурсами, які придатні для перероблення і подальшого використання, що активно використовується в усьому цивілізованому світі. Цей ресурс є цінним тим, що за його придбання (набуття у власність) за існуючого природного стану речей у переважній більшості випадків не треба платити, більше того, попередні власники його позбуваються, сплачуючи гроші за його видалення, тобто за вивезення й утилізацію.

Частина відходів дістає «нове життя» у нових виробах зі здобутих складових (від промислових деталей і будівельних матеріалів – до предметів побуту), а частина використовується як джерело твердого палива для виробництва електричної та теплової енергії.

У сусідній країні – Республіці Польщі давно запроваджено роздільне збирання сміття і побудовано не один, а декілька крупних заводів для переробки вторсировини.

Скажімо, пластикова пляшка може лежати у землі більше 300 років. У Польщі підійшли до вирішення проблеми помірковано й раціонально: якщо зібрати такі пляшки та виготовити з них корисні речі, то вони служитимуть, щонайменше, протягом десятків років. Одним з таких виробів є пластиковий елемент паркану.

На кожному сегменті нанесено зображення птаха: це пов’язано з тим, що паркани прозорі, і птахи можуть не помітити перешкоди в польоті. Щоб птахи не розбивалися, наносять такий знак-силует.

Уявіть лише, скільки пластикової тари було зібрано, якщо такі паркани простягнулися кілометрами вздовж усіх заміських трас! Трапляються і повністю прозорі елементи, і зеленого чи коричневого кольору (залежно від того, якого кольору пластикові пляшки використовувалися для їх виготовлення). Паркани виконують функцію шумоізоляції та допомагають підтримувати дороги у чистоті.

Як виробляють таку продукцію: подібні технології широко застосовуються не тільки у Польщі, але й у Китаї, де аналогічні вироби користуються значним попитом.

Під час переробки пляшки спочатку переплавляють на гранули, а вже з гранул можна виготовляти найрізноманітніші вироби – від таких само нових пляшок та іншої тари до тканин, одягу й іграшок.

Для виробництва вторинної полімерної продукції, так званої вторинної гранули, використовуються промислові й полігонні відходи: полімерна тара, труби, іграшки, посуд, обмотка кабелів, корпуси побутової техніки, промислові відходи плівки та інших виробів. Усе це виробники одержують переважно з підприємств, що мають великі обсяги полімерних відходів, а також від супермаркетів, що здають відходи стрейч-плівки.

В Україні такі технології перебувають лише на початковій стадії, хоча на смітниках по всій країні зібралося більше 300 тис. тон цього виду відходів, що можна переробляти. Наприклад, щомісяця одне з вітчизняних підприємств – «Київміськвторресурси», збирає 125 тон плівки й упакування або бій пластмасових виробів в утиль.

На українських переробних підприємствах виробництво здійснюється так само: пластикова тара проходить стадію перетворення на гранули, а з гранул виготовляють, зокрема сантехнічні труби, вироби з пластмаси.

При всьому цьому виникає доволі дивна ситуація, коли природний ресурс, який має переробний потенціал та втілює у собі здобутки науково-технічного прогресу є наявним у великій кількості, однак не становить інтересу для потенційних інвесторів – суб’єктів господарювання, які на підприємницьких засадах можуть безперешкодно здійснювати його вилучення з навколишнього середовища (захистивши екологічну складову), переробляти (створивши робочі місця), сплачувати податки (сприяючи наповненню місцевих бюджетів), освоювати новітні виробничі схеми та налагоджувати взаємодію з іншими суб’єктами господарювання, а потім реалізують вироблений суспільно-корисний продукт (до того ж, усебічно сприяючи розвитку національної економіки), але за всіх очевидних переваг цього не роблять. Стимули та гарантії успішності інвестицій фактично відсутні. Інвестори не впевнені у безпеці своїх вкладень.

Не останню роль відіграє й те, що місцеві мешканці, які проживають неподалік від сміттєзвалищ (полігонів) або ж у місцях, які планується використати для будівництва сміттєсортувальних, сміттєпереробних та сміттєспалювальних заводів використовують своє право на мирні зібрання виключно з метою протесту (мітинги, акції, пікетування). Вони висловлюються категорично проти будівництва подібних об’єктів, які, на переконання противників розміщення таких об’єктів, є неестетичними, небезпечними, шкідливими, забруднюють викидами навколишнє середовище, а тому є небажаними для використання. Відтак, будівництво та експлуатація подібних об’єктів має негативне емоційне забарвлення та несприйняття з боку місцевого населення.

Всі ці фактори в сукупності мають своїм наслідком відсутність в Україні підприємств, які здійснюють комплексну, екологічно безпечну та економічно ефективну переробку й утилізацію сміття (відходів). З огляду на це, особливо гостро постає потреба у створенні, на рівні чинного законодавства України, умов для запровадження інвестиційно-привабливого механізму, за якого буде стимулюватися діяльність з переробки відходів.

У частині внесення змін і доповнень до чинного законодавства може бути запропоновано, зокрема таке: у випадку, коли в радіусі 10 км. від об’єктів, які здійснюють діяльність з переробки (утилізації) відходів (сміття) будуть проживати громадяни, або ж знаходитися та здійснювати господарську діяльність суб’єкти підприємництва, то, відповідно, такі особи будуть сплачувати за спожиту електричну енергію на 30% менше, аніж решта споживачів (за межами вказаної зони).

Подібний механізм не є новим та вже існує в чинному законодавстві. Наприклад, подібні норми закріплено у ст. 17 Закону України «Про електроенергетику»: «Тариф на електроенергію для побутових споживачів, які постійно проживають у 30-кілометровій зоні атомних електростанцій, встановлюється у розмірі 70 відсотків діючого тарифу для відповідної групи населення». Згадані зміни запроваджені саме з подібною метою – зменшення соціальної напруги та певна компенсація населенню екологічних ризиків та побоювань щодо шкідливого характеру ядерного випромінювання».

З урахуванням вищенаведеного вбачається доцільним доповнити ст. 17 Закону України «Про електроенергетику» частиною такого змісту:

«Тариф на електроенергію для побутових споживачів та для об’єктів промисловості, які постійно проживають та/або знаходяться в радіусі 10 кілометрів від підприємств, які здійснюють сортування, перероблення, утилізацію (в тому числі шляхом спалювання з метою вироблення теплової та електричної енергії) відходів, встановлюється у розмірі 70 відсотків діючого тарифу для відповідної групи побутових та промислових споживачів, відповідно» .

В такому випадку фізичні особи, а саме мешканці територій поблизу сміттєпереробних (сміттєспалювальних) підприємств, отримавши достатньо високі пільги з оплати електричної енергії (економія становитиме близько третини коштів, які зараз витрачаються для оплати) позбавляться більшої частини заперечень щодо функціонування таких підприємств. Тобто, споживачам буде компенсовано незручності, ризики та побоювання з приводу існування поблизу «брудного» виробництва, що є розумним, доцільним та справедливим.

Встановлення пільгових умов оплати вартості придбаної (спожитої) електричної енергії для промислових підприємств (передусім таких, що є енергоємними), виробничі потужності яких розташовані поблизу території сміттєзвалищ і полігонів сприятиме зацікавленості власників і керівників таких підприємств у освоєнні цих територій і участі в діяльності з переробки (утилізації) сміття (відходів).

Промисловим споживачам електричної енергії, природно, загалом байдуже, де розміщувати свої виробничі потужності, однак, за наявності істотної економії коштів – безумовно, що територія з низьким режимом вартості електричної енергії буде більш інвестиційно та інноваційно привабливою, аніж інша територія (яка не охоплена промисловим виробництвом та в силу цього має екологічну привабливість та чистоту).

Таким чином, підприємницькі структури будуть зацікавлені в освоєнні нових напрямів роботи й участі в реалізації бізнес-ідей саме поблизу полігонів (звалищ) відходів. І, звісно ж, одним з основних напрямів реалізації підприємницьких ініціатив буде переробка та утилізації сміття (починаючи від виготовлення з вилученого пластику різних виробів промислового та технічного призначення – до використання відходів як джерела палива для вироблення електричної та теплової енергії, з отриманням побічних продуктів тощо. Тобто, всі ці фактори будуть доповнювати, підтримувати та розвивати один одного, зрештою об’єднуючи однією метою – освоєння нових технологій відновлювальної енергетики, рекреації території, зростання ділової активності.

Закономірно, що при цьому додатково будуть створюватися робочі місця, що особливо вигідно для місцевих мешканців, які будуть вдячні за джерело доходу і зайнятість. Адже коли людей залучено до участі в суспільному виробництві, вони не відчуватимуть невдоволення і соціального приниження.  

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.