Енергія «з повітря» – гроші на вітер

Влітку поточного року заступник Міністра енергетики та вугільної промисловості Олександр Светелік закликав українців економити електричну енергію та навіть не вмикати кондиціонери, мотивуючи це тим, що існує розбаланс – перевищення споживання над виробництвом електричної енергії. Але ми всі знаємо, що якраз влітку на повну силу працюють «зелені» виробники – сонце в зеніті, енергія вітру також використовується без будь-яких обмежень. Дні стають довше, а тому немає потреби в освітленні різних об’єктів (від транспорту і промислових споруд - до житла). Природньо, що влітку завжди тепло, а тому немає потреби в опаленні помешкань та виробничих об’єктів. Літо також є часом відпусток і канікул, а тому менше використовується громадський електротранспорт тощо.

Отже, влітку дефіциту електроенергії за нормального стану речей природньо бути не може за жодних обставин.

З 2013 року (майже півтора десятки років) в Україні діє Закон «Про альтеративні джерела енергії» за яким виробникам альтернативної електроенергії надаються всі можливі преференції та пільги, зокрема, у формі пільгових тарифів на електричну енергію.

Так, слід звернути увагу, наприклад, на постанову НКРЕКП від 06 серпня 2015 року № 2140 «Про встановлення на липень 2015 року тарифів на електричну енергію, продану в Оптовий ринок електричної енергії України виробникам, яким НКРЕКП встановила «зелений» тариф та додатковий платіж для компенсації недоотриманих коштів» (дивимося позицію 72: для Березівської ГЕС було встановлено тариф на рівні понад 50 гривень за 1 кВт*год, тобто, в сто разів більше, аніж сплачували в той період за придбану електроенергію споживачі – фізичні особи).

Протягом аналогічного ж періоду (літо поточного року) в Чилі (за всіма класифікаціями – країні « третього світу » ) електроенергія стала безкоштовною внаслідок перевищення її виробництва через бурхливий розвиток альтернативної (передусім, сонячної) енергетики.

Така ж ситуація спостерігалася навесні та влітку 2016 року в Німеччині (яка знаходиться практично в тих саме кліматичних умовах, як і Україна): за умовами правил споживання споживачів закликали підвищити споживання електроенергії через її надмірне виробництво (частка альтернативної електроенергії сягнула 87% від виробництва) та навіть, як твердять деякі ЗМІ – доплачували споживачам за те, що вони «спалюють» зайву електроенергію.

У зв’язку з цим постає питання: що ми не так робимо і чому в один і той саме період у всьому світі (незалежно від рівня розвитку технологій, кліматичних умов і загального розвитку суспільства) існує надвиробництво електроенергії за «провини» альтернативних виробників, а в Україні – навпаки, спостерігається діаметрально протилежна ситуація – дефіцит?

Можливо, не варто так вже «носитися» з альтернативними виробниками за існуючими у нас схемами перехресного субсидування, спонсорства та підтримки, оскільки це аж ніяк на сприяє розвитку енергетики а лише «вимиває» кошти, які можна було б набагато більш ефективно використати на розвиток і вдосконалення роботи підприємств «класичної» генерації, зокрема на заходи з підвищення рівня їх технологічної безпеки, а також на модернізацію? Що взагалі робити?

Який сенс Україні підтримувати альтернативних виробників, які за півтора десятки років не досягли жодних результатів, які можна було б вважати більш-менш вагомими для енергетичної незалежності України, а лише експлуатують надані їм захмарні «зелені» тарифи, які, зрештою, перекладаються на пересічних споживачів?

Чому споживачі повинні оплачувати чиїсь безглузді забавки, що наочно довели свою непрактичність і неефективність, а є лише поживою для того, аби банального розкрадали кошти (а розкрадання очевидне – схема існує, але на виході толку з неї мало, бо існує дефіцит електроенергії, безспірний та очевидний)?