Україна в полоні сміття

Сміття, непотріб, мотлох, - те, чого прагнуть позбутися, трохи сором’язливо ховаючи у непрозорі пакети, аби його вивезли десь подалі. Куди – не надто важливо: ми вже заплатили за вивезення, тепер просто хочемо чистоти. Однак «мотлохом» все це здається лише на перший погляд: те, що для багатьох не становить жодної матеріальної цінності, може використовуватися як унікальний ресурс для виробництва різноманітних нових матеріалів, а також енергії. Крім того, цей ресурс, або сировина, за своїми властивостями походження також є відновлювальним.

Сміття утворюється щодня, щогодини, щомиті та повсюдно. В Україні щорічні обсяги збирання відходів становлять від 45 до 60 мільйонів кубометрів, або 12 – 13 мільйонів тон (це сукупні показники за всіма областями). Полігони (звалища) постійно поповнюються новими відходами: тільки за минулий рік було вивезено для подальшого зберігання та захоронення 646,1 тисяч кубометрів або 104,9 тисяч тон непереробного залишку*.

Закон України «Про відходи» у ст. 1 визначає, що терміном «відходи» охоплюються будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Утилізація відходів полягає у використанні  відходів  як  вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про відходи» складання і ведення реєстру суб’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів і реєстру місць видалення відходів належить до повноважень місцевих державних адміністрацій.

У таблиці нижче наведено узагальнені звітні показники стосовно збирання та утилізації сміття в Україні за період 2012 – 2015 рр. за офіційною інформацією, одержаною на запит від Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі – Мінрегіон).

Наведені відомості, починаючи від 2014 р., Мінрегіоном було викладено без урахування показників тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та окремих районів Донецької та Луганської областей.  

Протягом 2012 р. обсяги виробництва енергії шляхом утилізації відходів склали: електро – 0 кВт, тепло – 319572534,9 ккал (в т.ч. Дніпропетровська область – 95359534,9 ккал, м. Київ – 224213000 ккал). Протягом 2013 р. вироблено енергії: електро – 0 кВт, тепло – 221480300 ккал (тільки м. Київ). Протягом 2014 р. вироблено енергії: електро – 15500000 кВт (Київська область), тепло – 225409900 ккал (м. Київ).

 Протягом 2015 р. вироблено енергії: електро – 0 кВт, тепло – 311042400 ккал.

Зараз в Україні діє лише один об’єкт, який виробляє енергію шляхом утилізації відходів – це завод «Енергія» в м. Києві, і саме цей об’єкт зазнає найбільшого навантаження заради добробуту всієї країни. За підрахунками ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» теплової енергії, яка виробляється на заводі за рахунок спалювання твердих побутових відходів, вистачає, щоб забезпечити приблизно 60 багатоповерхових будинків житлового масиву Позняки, тобто це дає змогу відпускати для нього більше як 100 Гкал тепла у вигляді гарячої води та опалення, споживання природного газу в ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» зменшиться на 15 млн. м3 в опалювальний сезон. 

Вирішити проблему допомогло б будівництво поблизу сміттєзвалищ заводів з виробництва теплової чи електричної енергії від спалювання сміття. У низці планових документів давно було заплановано проектування й будівництво таких об’єктів, однак наразі вони залишаються «реалізованими» лише на папері, незважаючи на те, що для цього вже було виділено мільярдні суми з бюджету.

Як наслідок такого недбалого та безвідповідального ставлення до розв’язання завдання утилізації відходів, площа українських територій, що на сьогодні перебувають під сміттєзвалищами, практично дорівнює площі окупованих територій. Адже тільки під офіційними звалищами перебувають 7% території нашої країни, або 42 248 км2. Загалом розміри вітчизняних сміттєвих полігонів є більшими за площею за цілу Одеську область і співставні з територією цілої країни – наприклад, Нідерландів. Легальні («офіційні») сміттєзвалища займають більше 42 тисяч км2, такий саме розмір сукупно складає територія Автономної Республіки Крим та окремих районів Донецької та Луганської областей. Крім «офіційних» полігонів, в Україні нараховується більше 30 тисяч нелегальних – стихійних сміттєзвалищ. Разом з ними розмір площі становитиме вже не 42 тисячі, а близько 50-60 тисяч км2.

Це території, що добровільно втрачаються. Як в окупації, так і поблизу сміттєзвалищ продовжують страждати люди, адже в таких умовах неможливо жити повноцінним життям і зберігати здоров’я. Сміттєзвалища протягом років і десятиліть отруюють повітря та водні джерела, залишаються місцем поширення інфекцій та постійної небезпеки в разі виникнення пожеж. Повернення тимчасово окупованих територій є таким само пріоритетним завданням, як і повернення втрачених і похованих під горами сміття земель.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про відходи» формування і ведення державного банку даних щодо впроваджених в Україні технологій утилізації відходів належить до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Однак на сьогодні найбільш поширеною залишається така «технологія»: утилізація відходів полягає лише в тому, що неперероблювані залишки сміття та решту відходів, які перевозяться до полігонів (звалищ) ущільнюють за допомогою бульдозерів. Водночас у країнах ЄС не лише давно запроваджено роздільне збирання й сортування сміття, але і налагоджено виробництво біоенергії. Ще понад 50% сміття переробляють для отримання вторинної сировини та різноманітних матеріалів. Для порівняння: в Україні переробляється тільки до 5% відходів, а решта лишається на сміттєзвалищах.

Про перспективи налагодження ефективної роботи у сфері поводження з відходами на регіональному рівні більш докладно йтиметься у подальших публікаціях.

* Наведені та узагальнені у статті статистичні та інші відомості було одержано у межах проведення, у співавторстві з адвокатом, журналістом, аспірантом Інституту економіко-правових досліджень НАН України Святогором О.А. наукового дослідження за темою НДР «Правові засади регіоналізації державного управління економікою» (держ. реєстр. № 0114U004338) з офіційних відповідей, що надійшли на інформаційні запити від низки центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.