Про історію ухвалення Господарського кодексу України

Станом на 1992 р. в Україні було тільки 2 кафедри господарського права у вишах (в Київському та Донецькому національних університетах), а вже у 2006 р. їх стало 20. Розвитк ові викладання сприяла робота з підготовки та впровадження Господарського кодексу(далі – ГК) України. 

У розробленні проекту ГК України брав активну участь Інститут економіко-правових досліджень НАН України.

Про передумови та історію розроблення проекту ГК розповідає почесний директор Інституту – академік НАН і НАПрН України Валентин Карлович Мамутов: 

- Від самого початку склалося так, - нагадує Валентин Карлович, - що Господарським Кодексом опікувалося Міністерство економіки, а Цивільним Кодексом – Міністерство юстиції. Паралельно готувалися ось ці два кодекси.

Було затверджено відповідну Програму (зараз її аркуші вже пожовклі). Документ під назвою «Програма економічних реформ політики України». Це було 23 квітня 1992 року, тобто з перших днів незалежності, з перших днів розпаду Радянського Союзу.

І тут була така позиція: «..стратегічним напрямом здійснюваних реформ є формування змішаної економіки, що спирається на різноманіття конкуруючих між собою суб’єктів господарювання різних форм власності». Повторюю, принципове значення має теза, яку покладено до основи кодексу: формування змішаної економіки, що спирається на розмаїття таких, що конкурують між собою, суб’єктів господарювання різних форм власності. До цієї формули вже закладено відмінність між підходом до формування Господарського Кодексу й тими концепціями, які сповідувала наука цивільного права.

Двадцять років тому у нас з’явився напрям, який Сорос (а Сорос, як відомо, знається на економіці краще за нас усіх разом узятих) охрестив «ринковим фундаменталізмом». Він написав, що ринковий фундаменталізм для економіки є небезпечнішим за тоталітаризм.

Саме ці підходи, - з одного боку – визнання сучасної економіки змішаною, з іншого – ринковий фундаменталізм, вплинули на розробку кодексів – і Господарського, і Цивільного. І на ті дискусії, які протягом всього часу точилися навколо них.

За 20 років, начебто, прийшло переконання в тому, що тези ринкового фундаменталізму «держава не повинна втручатися в економіку» та «ринок все відрегулює» є хибними, й нічого доброго і прогресивного з їх відстоювання не вийшло. Протягом цього періоду Україна за показниками розвитку економіки ледь вийшла на рівень 1990 року… Такими виявилися результати сповідування концепції фундаменталізму.

Відповідно до згаданої «Програми економічних реформ політики України» Верховна Рада України ухвалила постанову, якою було затверджено Концепцію судово-правової реформи України.

З документу йшлося про необхідність підготовки Господарського (Торгового) Кодексу – як уточнює Валентин Карлович, тут було взято за основу поширену стару назву, що використовується у багатьох європейських країнах, зокрема у Німеччині. Під час роботи над проектом від терміну «Торговий» відмовилися та звернулися до французького досвіду найменування – «Господарський Комерційний Кодекс». У Міністерстві економіки на той час був радник французького уряду, який, зокрема, спільно з фахівцями Інституту економіко-правових досліджень обговорював ці теми, й постійно проводилися консультації. А вже на наступній стадії – під час обговорення у Верховній Раді України слово «Комерційний» теж випало і залишилося «Господарський Кодекс».

Розроблення ГК України пройшло декілька етапів.

Так, на початку 1990 року було прийнято вищезгадані Програму та Концепцію.

У 1993 році було підготовлено аванпроект кодексу – Господарсько-Комерційного. Аванпроект було перекладено німецькою та англійською мовами. Обговорення відбувалося в Бонні, де у 1993 році знаходилася столиця Федеративної Республіки Німеччини. Німецькі міністерства тоді ще не переїхали до Берліна, а залишалися в Бонні. І там було організовано обговорення ось цього аванпроекту Господарського Кодексу України. Його переклали, рецензували, обговорювали протягом цілого тижня – дуже детально, прискіпливо, по всіх главах. До того ж, по кожному розділові від нас була присутня делегація тих учених, які опікувалися відповідним питанням. Від німецької сторони по кожному розділові участь в обговоренні брали представники Міністерства юстиції та Міністерства економіки – буквально, кожну главу опрацьовували саме фахівці з тих питань, яким присвячено певний розділ. Графік нашої спільної роботи був насиченим і щільним: так, протягом першої половини дня одна глава обговорюється фахівцями, протягом другої половини дня – наступна… І так весь тиждень працювали. Потім німецькі колеги склали докладну рецензію на 100 з гаком аркушах з викладенням своїх зауважень і пропозицій, котрі надалі нами було враховано.

З урахуванням результатів обговорення у Німеччині та рекомендацій від французького радника, а також тих порад, які висловило представництво ТАСІС в Україні (програма ТАСІС була одним з головних практичних інструментів співпраці ЄС та України, і її представники розглядали розроблений проект в англомовному перекладі) у грудні 1995 року до Кабінету Міністрів України було подано проект Господарського Кодексу.

Одночасно Міністерство юстиції та його робоча готували проект Цивільного Кодексу. Вони теж повинні були до грудня подати його до Уряду, але не подали. Там... Це довго розповідати. Ми не стали чекати на Міністерство юстиції – подали до Комітету Верховної ради, та самі депутати далі винесли на розгляд Верховної Ради України цей законопроект. Підготовку Цивільного кодексу було завершено у грудні, а внесли його до Верховної Ради в березні 1996 року. Потім розробники паралельно з депутатами розглядали: це була така тривала епопея! Вона закінчилася аж у листопаді 2001-го, тобто за п’ять років Верховна Рада ухвалила, причому жодного голосу «проти» не було – взяли конституційною більшістю, більше 300 чоловік проголосували.

Але наші ідейні противники намагалися цю справу загальмувати. І Президент повернув до Верховної Ради проект зі своїми зауваженнями. Потім цілий рік розглядали зауваження Президента. Їх також було враховано. І в січні 2003 року вже було ухвалено остаточний варіант Господарського кодексу, підписаний Президентом. ГК України набрав чинності з 1 січня 2004 року. Тобто нам дали рік на підготовку: нові норми, то ж треба було адаптуватися до них. І ось з січня 2004 року він діє.

- Валентине Карловичу, якщо потрібно лаконічно і однозначно описати користь від ухвалення Господарського кодексу, то про що варто сказати в першу чергу?  

- Ось моя стаття, опублікована колись у тижневику «Юридичний Вісник України» (див. Мамутов В.К. Хозяйственный кодекс в системе правового обеспечения экономики в Украине // Юридичний вісник України. – № 6. – С. 6–7; № 7. – С. 6–7). Там коротко дається оцінка – а які ж зміни, власне, відбулися? Аби правильно оцінити те, що здобули, треба порівняти: припустимо, не ухвалили Господарський Кодекс, а діє тільки Цивільний Кодекс. Відрізнялося б регулювання від того, що має місце сьогодні? Відрізнялося б, тому що відповідно до цієї концепції змішаної економіки ми прагнули у проекті кодексу забезпечити поєднання державного регулювання та ринкової саморегуляції. Як поєднувати механізми регулювання таким чином, щоб і ринок впливав, і щоб держава не відходила від управління. Ось тут, власне, найскладніша проблема. Вона і наукова, і практична – як досягти цього поєднання розумно, щоб не було ні ринкового фундаменталізму, ні тоталітаризму. З урахуванням цього, намагалися знайти таку «золоту середину». І досі не припиняємо цієї роботи. Не все наразі вийшло: існують різні позиції, з деяких питань залишаються сумніви… Різняться й політичні платформи – одні вліво, інші – вправо, хтось посередині. Але, принаймні, в основному завдання було вирішено.

А якби не було Господарського Кодексу? У нас, якщо виходити зі змісту норм Цивільного Кодексу, немає державної власності. За Цивільним Кодексом юридичні особи є власниками: тобто якщо взяти тільки Цивільний Кодекс, то виявляється, що немає державних підприємств – нічого немає, є тільки приватна власність. Причому, це не афішується, і ніхто цю концепцію не відстоює – про те, що не потрібна взагалі державна власність… Однак «тихою сапою» записали так: власник – юридична особа. А державні підприємства – це ж юридичні особи? Юридичні. Значить, вони – власники. Виходить, що держава вже тут ні до чого.

Більше того, у чинному Цивільному Кодексі взагалі немає поняття підприємства як суб’єкта права – тільки майно, майновий комплекс. Що це означало б, якби не ухвалили Господарський Кодекс? Означало б ліквідацію одномоментно – таку собі компанійську ліквідацію, без будь-яких підстав. А ось так записали тихо. Завтра прокидаються, а державних підприємств немає.

І ще ось в такому ж дусі в зв’язку з концепцією ринкового фундаменталізму, за якою «держава не повинна втручатися», й узагалі не зрозуміло, для чого воно потрібно. А воно позначилося. Це довго розповідати, бо багато лазівок всяких залишено. Зокрема, в Цивільному кодексі записано, що можна укладати договори, які не відповідають законодавству, ціна не є обов’язковим істотною умовою договору. Тобто маса ось таких лазівок, які можна використовувати для обходу закону і для обходу в плані такої фактичної приватизації. У нас є окреме законодавство з приватизації. Але в Цивільному Кодексі є такі статті, які дозволяють обійти ці закони. Наприклад, лізинг. У Господарському кодексі записано, що цілісні майнові комплекси підприємств не можуть бути предметом лізингу.

Наші ідейні противники восьмий рік домагаються того, щоб прибрати цю статтю з Господарського Кодексу. Навіщо прибрати? А щоб можна було взяти в лізинг, оплатити, а потім вже забрати в приватну власність, минаючи процедуру приватизації. Отже, в такому дусі все це і робиться.

Тому залишилися у нас деякі розбіжності. Але ми прагнули, ще раз підкреслюю, забезпечити ось таке якесь розумне поєднання державного регулювання і ринкової саморегуляції.

Одночасно з Господарським Кодексом набув чинності Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який було ухвалено 11 вересня 2003 року. Але чинності він набрав теж із січня 2004 року – разом з Господарським Кодексом. Там чітко прописано процедури розгляду будь-яких законопроектів, які пов’язані з державним регулюванням у сфері господарювання, тобто було свого роду підкріплення для Господарського Кодексу в процедурному плані з метою гарантувати збереження або оптимізацію поєднання державного регулювання та ринкової саморегуляції.

Тобто перше, що дав Господарський Кодекс – вдалося запобігти неконтрольованій масовій, - як у нас говорять, не приватизації, а «прихватизації» державної власності.

- Валентине Карловичу, а які ще питання наразі залишаються нерозв’язаними?  

- Зараз залишається спірним питання про існування колективної власності, хоча є в Господарському Кодексі «кооперативна власність» і реально існує така форма, як кооператив. Але навколо цього теж точаться різного роду дискусії… Тепер – про друге з того, що дав Господарський Кодекс, і чого нам не вистачило під час розробки. Ті з вас, хто юристи, можуть сказати, мовляв, ми не вивчали Господарський кодекс. Ви не знаєте економіки – ви її не вивчали. І коли треба було писати Господарський Кодекс, не було такої кількості фахівців, які могли б прописати всі питання. У нас дефіцит був. Тепер, завдяки ухваленню Господарського Кодексу, в усіх вишах є навчальні дисципліни, є кафедри господарського права. Студенти вивчають господарське законодавство і практику його застосування, значно посилено економічні курси. Більш того, Інститут наш – економіко-правовий. Київський національний університет імені Вадима Гетьмана має факультет з господарсько-правовою спеціалізацією. Тобто, намітилася добра тенденція до наведення ладу в народному господарстві. Вивчається відповідна галузь законодавства. І добре, що все це сприяє зростанню кількості фахівців у галузі господарського права.

Фото - з офіційного сайту ІЕПД НАН Украни