Переселенці-підприємці – рушійна сила для відродження села

Управління Верховного комісара ООН оприлюднило дані станом на початок осені 2015 р. щодо кількості внутрішньо переміщених осіб за областями України: так, найбільшу кількість переселенців прийняла Донецька область – 535 100 осіб, до населених пунктів Луганської області переїхали 210 900 осіб, Харківської – 185 600 осіб. У місті Києві було зареєстровано 105 100 осіб, у Київській області – 43 500 осіб. За іншими областями України:

- Запорізька – 99 300 осіб;

- Дніпропетровська – 72 200 осіб;

- Одеська – 30 600 осіб;

- Полтавська – 28 800 осіб;

- Сумська – 14 700 осіб;

- Черкаська – 13 600 осіб;

- Херсонська – 12 500 осіб;

- Вінницька – 12 200 осіб;

- Кіровоградська – 10 300 осіб;

- Львівська – 9 900 осіб;

- Житомирська – 9 600 осіб;

- Чернігівська – 9 400 осіб;

- Миколаївська – 8 300 осіб;

- Хмельницька – 7 100 осіб;

- Івано-Франківська – 3 800 осіб;

- Волинська – 3 700 осіб;

- Закарпатська – 3 300 осіб;

- Рівненська – 3 200 осіб;

- Чернівецька – 2 900 осіб;

- Тернопільська – 2 700 осіб. 

За даними Міністерства соціальної політики України з питань грошової допомоги станом на грудень 2015 р. звернулися більше 630 тис. сімей, і зараз грошову допомогу одержують більше 595 тис. осіб. Переселенці, яких було опитано, наводять, що за їхніми підрахунками кожен п’ятий з числа внутрішньо переміщених осіб не став звертатися по допомогу до державних структур через небажання вказувати свої дані та місце перебування.

В одному з останніх соціологічних досліджень було одержано відомості, що показують: лише кожен четвертий з переселенців не має наміру повертатися додому протягом найближчих декількох років, - такі дані наводить Київський міжнародний інститут соціології. На теперішній час 54% опитаних розглядають своє становище як тимчасове й хотіли б повернутися додому, 26% мають намір повертатися додому протягом цього періоду, решта наразі вагаються з відповіддю (Джерело: Серов И. Как сложились судьбы переселенцев / И. Серов // Сегодня. – 2015. – № 232. – С. 34 – 35).

Останніми роками гостро постає проблема браку кваліфікованої  робочої сили на селі. Це обумовлено не стільки безпосередньо особливостями технологічного процесу виробництва сільськогосподарської продукції, скільки певними супутніми чинниками: здебільшого, відсутністю розвиненої сфери послуг і побутового обслуговування, закладів культури тощо.

Слід також звернути уваги й на статистичну інформацію (лист Державної служби статистики України від 17.09.2015 р. № 15.2-20/1384 ПІ, що одержано у відповідь на інформаційний запит у межах цього дослідження) щодо кількості зареєстрованих народжень і смертей за типом поселень, яка наочно показує динаміку зменшення кількості населення порівняно до міських поселень і в сільській місцевості в Україні, що наведено у таблиці нижче (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції).

Кількість зареєстрованих народжень та смертей в Україні

за типом поселень у 2010-2014 роках (одиниць) 

  Фахівці, що досліджують питання інституційного забезпечення розвитку аграрного сектору в Україні, констатують низьку платоспроможність фермерських господарств, малого підприємництва та сільського населення: у загальній кількості фермерських господарств частка господарств з рівнем виручки від реалізації продукції до 50 тис. грн. за рік у 2013 р. становила 53,2%, рівень збитковості цих фермерських господарств був 5,3%. Останніми роками відбулося зменшення кількості фермерських господарств: у 2013 р. – на 213 од. порівняно з 2011 р. і на 772 од. порівняно з 2010 р. Також у 2013 р. порівняно з 2010 р. зменшилася кількість фізичних осіб-підприємців у сільському, лісовому та рибному господарстві на 8445 од., або на 28,5%. Частка домогосподарств у сільській місцевості із середньодушовими еквівалентними грошовими доходами на місяць, нижчими прожиткового мінімуму, у 2013 р. становила 18,2% - такі дані оприлюднено Державною службою статистики України щодо витрат і ресурсів домогосподарств України у 2013 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України).

Одночасно спостерігається і протилежне, парадоксальне явище – існує  проблема надмірності робочої сили: так, наприклад, агрохолдинги і власники великих фермерських господарств не тримають на роботі неефективних працівників, оскільки для них більш вигідно придбати імпортну техніку (трактори, комбайни, сіялки тощо) і за допомогою цієї техніки виконувати більший обсяг роботи з меншими витратами, ніж за допомогою найманих працівників.

Люди з числа переселенців, які мають досвід здійснення підприємницької діяльності, сьогодні постають як рушійна сила для відродження села – їхній потенціал є реальним шансом перетворити села на розвинені агромістечка або малі містечка. За своєю сутністю ландшафтно-садибна урбанізація представляє комплексну модель заселення та розвитку як покинутих сільських територій, так і будь-яких вільних земель для забезпечення їх ефективного використання. Як свідчить досвід Республіки Білорусь, де останнім часом побудовано 1500 агромістечок, вони вирішують проблеми рівномірного заселення території, сприяють досягненню єдності й інфраструктурної цілісності країни. Така забудова є необхідною умовою відтворення трудового потенціалу, гармонійного облаштування неосвоєних територій.

В Європейському Союзі підтримка місцевих стратегій територіального розвитку проголошена Спільною аграрною політикою (САП (CAP – Common Agricultural Policy)) у вигляді проекту LEADER – спеціальної програми Європейської комісії з підтримки місцевих ініціатив, спрямованих на розвиток сільських регіонів, яка передбачає підтримку місцевих державно-приватних товариств (місцевих дійових груп) та створення їх мережі, розробку і реалізацію стратегій місцевого розвитку, впровадження інноваційних проектів, кооперацію, набуття необхідних навичок. Як цільова група даної програми розглядаються малі та середні підприємства, некомерційні організації та органи місцевого самоуправління. Програма реалізується шляхом імплементації національних стратегічних планів, що містять пакет заходів та мають єдиний інструмент фінансування – Фонд розвитку сільських територій (див.: Собкевич О.В. Стратегічні напрями інституційного забезпечення розвитку аграрного сектору в Україні : аналітична доповідь / [О.В. Собкевич (кер. авт. кол.) та ін.]. – К.:НІСД, 2014. – 45 с.).

Позитивний досвід такої організації співпраці бізнесу та населення у сільській місцевості напрацьовано у ФРН, Нідерландах і низці інших країн – навіть за наявності деяких відмінностей, ці країни мають близький рівень життя.

В Україні наявні всі можливості для того, щоб розвивати кооперацію, створювати малі підприємницькі структури (зараз вже споруджено багато підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, що розміщено в селах). Житло стане тим додатковим стимулом, який варто і необхідно використовувати для стимулювання підприємницької активності внутрішньо переміщених осіб.

  Фото автора