Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
09.12.2015 16:50

"Зелені" тарифи та міфічні 11% виробництва: що буде з енергоринком?

Журналіст, вчений

Поблажливе ставлення до «сонячних» та інших «альтернативних» виробників призводить до їх прямого паразитування на енергетичній галузі загалом і до «вимивання» коштів з державного бюджету шляхом запровадження шахрайських і корупційних схем

Альтернативна енергетика, тобто сфера енергетики, щозабезпечує вироблення електричної, теплової та механічної енергії зальтернативних джерел енергії (за визначенням, яке містить норма-дефініція ст.1 Закону України «Проальтернативні джерела енергії») є однією з найменш досліджених сферсвідомої та цілеспрямованої діяльності людини в галузі забезпечення суспільстваенергетичними ресурсами. Очевидно, що така ситуація склалася через те, що самепоняття «зеленої» або ж «альтернативної» енергетики почало вживатися усередовищі юристів, енергетиків і економістів не так давно – лише близькодесяти років тому.

Згаданий вище Закон України «Про альтернативні джерела енергії»було ухвалено 2003 року. Дещо раніше, – 2000 року, до базового для енергетичноїгалузі господарювання Закону України «Проелектроенергетику» вносилися зміни згідно із Законом України «Про внесення змін до деякихЗаконів України щодо стимулювання розвитку вітроенергетики України», котримбуло частково окреслено вектор на розвиток «зеленої» (альтернативної)енергетики (для початку – вітрової).

До того ж часу держава не переймалася «зеленими» тарифамита розвитком альтернативної енергетики. Так, наприклад, у Концепціїфункціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії України,схваленої Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1789взагалі не згадується про «зелені» (альтернативні) орієнтири енергетичноїгалузі України. Отже, «зелена» (альтернативна) енергетика є наслідкомдіяльності юристів, енергетиків, економістів у новітньому періоді історіїУкраїни і саме тому ця проблематика не дістала широкого вивчення та висвітлення.

Цілком природно, що помисли людства звертаються довідновлювальних і невикористовуваних джерел енергії, «дармових», які простовтрачаються: енергія вітру, припливів-відпливів, Сонця, геотермальної енергіїтощо. Проте, тут постає інша проблема: коефіцієнт корисної дії використаннятаких джерел є нікчемним (вкрай низьким), а саме цей показник є базовим таістотним для виробників і користувачів енергетичних ресурсів.

Енергія сонця.jpg

Перед людством постає дилема: або ж відмовитися відвикористання альтернативних джерел енергії взагалі (чи використовувати їх напобутовому рівні, обмежившись можливостями підігріти сонячним промінням воду влітньому душі на дачі чи зарядити садовий світильник на сонячній батареї), абож намагатися використовувати такі джерела в умовах, коли конкурентний характервиробництва їх знищить, адже «класичні» виробники енергії шляхом спаленнявугілля, газу чи використання інших, «традиційних» технологій просто не дадутьшансів на життя виробникам «зеленої» енергії.

За такої критичної і безальтернативної постановки питанняв деяких державах світу та, зокрема в Україні, було обрано дещо «насильницький»спосіб запровадження «зеленої» енергетики та її технологій. Так, ст. 5 ЗаконуУкраїни «Проелектроенергетику» одним з базових принципів державної політики велектроенергетиці визнано (задекларовано) сприяння розвитку альтернативноїенергетики як екологічно чистої і безпаливної підгалузі енергетики шляхомвстановлення «зеленого» тарифу та оплати електростанціям, які виробляютьелектричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії всієївиробленої ними електричної енергії в повному обсязі у грошовій формі, беззастосування будь-яких видів заліків погашення заборгованості із розрахунків заелектроенергію. Статтею 15 цього ж Закону визнано обов’язокенергопостачальників купувати (і, відповідно, оплачувати в повному обсязі) всювироблену «зелену» (альтернативну) енергію. Приватні домогосподарства можутьвиробляти «сонячну» електричну енергію без ліцензії.

Але тут варто замислитися про наслідки, до яких призводитьтаке поблажливе ставлення до «сонячних» та інших «альтернативних» виробників. Практикапоказує, що це жодним чином не наближає до запланованого «розвитку новихтехнологій та інновацій», а навпаки – призводить до прямого паразитуванняокремих виробників на енергетичній галузі загалом, а також до «вимивання»коштів з державного бюджету шляхом запровадження різного роду шахрайських ікорупційних схем.

Для розуміння дійсного стану справ достатньо уявити собівиробника сонячної енергії, який, водночас, є споживачем енергії з «класичної»мережі. Законодавством неодноразово визнано, що сонячна енергетика – річкапризна: ст. 10 Закону України «Про альтернативні джерелаенергії» дає розширений і цілком природній виклад складнощів і обмеженьщодо використання альтернативної енергетики – це, передусім, її залежність віддесятків факторів, у тому числі атмосферних. За такої ситуації практичнонеможливо дати відповідь на запитання про те, яким чином, у який спосіб, уякому обсязі та в який час виробнику вдасться виробити електричну енергію зарахунок використання сонячних променів.

Будь-яка галузь виробництва не може існувати в умоваханархії. Не є виключенням і виробництво електричної енергії: це обумовлено специфікоютехнологічного процесу, що містить фактор одномоментності процесів виробництвата споживання електричної енергії, диспетчеризації (централізованогоуправління) таких процесів з метою оптимізації діяльності енергосистеми тадотримання єдиних якісних показників мережі.

За всю історію існування електроенергетичної галузі однієюз найбільших гострих і нерозв’язаних проблем залишається дисбаланс під часвиробництва та споживання. Саме з метою усунення цього дисбалансу таоптимізації технологічних процесів в Україні практикується, зокрема запровадженнязмін «літнього» та «зимнього» часу – процедури вельми неприємної тамалокомфортної, однак, за твердженням фахівців, економічно необхідної тадоцільної.

«Сонячні» ж виробники, гіпотетично, можуть істотно«ускладнювати життя» енергосистемі, доволі різко перевантажуючи енергосистемунадлишком виробленої енергії за раптового і непередбачуваного сплеску сонячноїактивності. Для дотримання якісних показників у мережі слід маневруватипотужностями інших, «класичних» виробників – атомних станцій,гідроелектростанцій або вугільних станцій. Будь-яке маневрування подібного родузавжди несе певні технологічні ризики та економічні втрати: наприклад, зупинити«розкочегарену» станцію, яка тільки набрала обертів – справа не з легких.

Ситуацію поки рятує те, що доля «сонячних» виробників натеперішній час є фактично нікчемною та наразі вони не справляють істотноготехнологічного впливу на енергосистему загалом.

Варто звернути увагу на статистичні узагальнені показники щодо структури за обсягом івартістю електричної енергії, що була куплена оптовим постачальникомелектричної енергії – ДП «Енергоринок» у виробників електричної енергії тапродана енергопостачальникам, для кожного із джерел енергії (відомості за2014 рік):  

Первинні енергоносії

Частка в обсягах електричної енергії

Частка у вартості електричної енергії

Атомні електростанції (АЕС)

50,09%

26,58%

Генеруючі компанії теплових електростанцій (ГК ТЕС)

37,41%

50,72%

Гідроелектростанції (ГЕС) (крім малих)

5,32%

3,20%

Теплоелектроцентраль (ТЕЦ)

5,98%

12,86%

Гідроелектростанції (ГЕС) (малі)

0,15%

0,49%

Вітряні електростанції (ВЕС)

0,70%

2,22%

Сонячна енергія

0,29%

3,72%

Біомаса

0,04%

0,13%

Інші  

0,02%

0,08%

Всього

100,00%

100,00%

  Отже, атомні станції, що виробляють половину – 50,09% відзагального обсягу електричної енергії, отримують з енергоринку ледве більше зачверть обігових (на енергоринку) коштів.

Атомна енергетика, безумовно, завжди була, є та буденайбільш «розумною» за всіма параметрами галуззю – це найбільш дешеваелектрична енергія за найбільшого обсягу її виробництва (істотного поширення внародному господарстві).

Що ж стосується згаданої нами «сонячної» енергії, то обсягпродукту «сонячників» у балансі електроенергії на енергоринку становить лишеблизько 0,3%, однак при цьому з енергоринку вони отримують коштів на рівніблизько 4%. Іншими словами, обсяг надходжень для «сонячників» перевищує їхнючастку в обсягах виробленої ними електричної енергії у 35 разів.

Беручи до уваги зафіксований у законодавстві України курсна подальше збільшення частки використання альтернативних джерелелектроенергії, не складно спрогнозувати ситуацію надалі: що буде, умовнокажучи, якщо за нинішньої тарифної політики та вартості «сонячної» енергії таківиробники, гіпотетично, будуть виробляти не 0,3%, а 3%, тобто, збільшать своєвиробництво в 10 разів. Відповідно, в 10 разів (виходячи з вимоги про повнуоплату «сонячної» енергії грошовими коштами за собівартістю) має збільшитисярозмір коштів, які вони отримають з енергоринку, тобто ця сума становитиме 37%.А якщо ж частка сонячних виробників у балансі енергоринку сягне 10%, то вониотримають 100% коштів з енергоринку (за незмінності нинішнього стану речей). Затакого підходу буде штучно створено стан, за якого доля решти виробників буденепрогнозованою.  

Україною, відповідно до взятих на себе міжнароднихзобов’язань, було ухвалено відповідний Національний пландій з відновлювальної енергетики, за яким передбачено до 2020 року нароститичастку виробленої «зеленої» енергії до 11%, тобто практично до того негативно-критичногопоказника, що було використано вище для моделювання ситуації, коли за умов збереженнячинної тарифної політики виробляти будь-яку електричну енергію (окрім «зеленої»)не матиме жодного сенсу.

Вищеописана ситуація є гіпотетичноюта у найближчій перспективі навряд чи може стати реальною, однак тут булозроблено спробу лише умовно її змоделювати, імітувавши зростання виробництва дотих меж і цілей, до яких прагнуть законодавці та ідеологи «зелених» тарифів –повне заміщення «паливних» (викопних) ресурсів відновлювальними й альтернативними.Особливо наочно це постає у світлі виявлених колосальних «провалів» (у 35 ібільше разів) економічного ґатунку та наявності правових протиріч. Середостанніх – істотне порушення антимонопольно-конкурентного законодавства(оскільки в даному разі державою створюється, підтримується і плекається«монополія навпаки» при тому, що будь-яка монополія завжди є паразитарноюформою існування), а також порушення законодавчих принципів і засадзбалансованості суспільних процесів і неприпустимості перехресногосубсидіювання одних за рахунок інших, що відбувається з порушенням принципіврозумності і з високим ризиком виникнення корупційних чинників.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net