Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
31.07.2012 11:48

Якою я не хочу бачити Україну

Народний депутат України

Останнім часом нам всім почали посилено нав’язувати, що Схід і Захід України вже давно не разом, що єдиної державної мови ми не маємо і вона нам начебто не потрібна, і що єдиний вихід для України – це створення таких собі федеративних територій на тлі єдин

Останнім часом нам всім почали посилено нав’язувати, що Схід і Захід України вже давно не разом, що єдиної державної мови ми не маємо і вона нам начебто не потрібна, і що єдиний вихід для України – це створення таких собі федеративних територій на тлі єдиної та незалежної держави. Для чого і кому це потрібно? Які наслідки вочевидь будемо мати для країни?

Проросійська спрямованість закликів окремих аналітиків до федералізації навіть не ставиться під сумнів. Отже, чи потрібен Росії розкол України? Перед тим, як зробити певні висновки, підкреслю, що будь-які дії Росії щодо України називати дружніми чи братерськими абсолютно безглуздо. Росія веде зрозумілу політику: для неї на першому плані її інтереси. А братерство чи партнерство – це для офіційного протоколу. Засуджувати Росію за це не можна, бо в геополітичній грі для кожної держави існують лише одні інтереси – її власні.

До речі, ґрунтовну відповідь на питання: чи «на руку» Росії гра «українських» діячів у федералізм, ще у 1991 році дав український історик Ярослав Дашкевич. «Поділивши Україну на "землі", Росія хоче не допустити до утворення міцного республіканського центру, а на наступному етапі підпорядкувати їх безпосередньо Москві, нівелюючи державну структуру й державні кордони України … Інша мета не допустити до інтегрування української нації, пропагуючи ідеї, що її субетноси (волиняни, закарпатці, буковинці, галичани тощо) мають свої уявні окремі інтереси, які штовхають на шлях федералізації». Важко заперечити вичерпність цієї тези. В сьогоднішньому вигляді Україна завдає чималий клопіт Росії: до Митного союзу ми не хочемо, за газ торгуємося, в бік євроінтеграції спрямовані. Отже, мета – роз’єднати та поглинути частинами. А щоб легше було роз’єднувати, потрібно створити видимість руйнування основних цінностей, на яких базується нація та держава: мова, церква, культура, історія. За всіма цими напрямками в останні роки ми маємо ескалацію конфліктів. Нам нав’язують мовну проблему, у нас не припиняється протистояння патріархатів, постійно переписують нашу історію.

Якщо буде знищено український дух та ідею української державності – унітарну Україну розтягнуть на федеративні землі. Це перша, але не єдина загроза для всіх, хто живе в Україні і любить її. Зараз у світі існує біля 50 осередків сепаратизму. Але всі вони мають під собою лише два конфліктних підґрунтя: релігійне та етнічне. Якщо на основі релігії сучасну Україну важко роз’єднати, то на основі етносів – дуже просто. Слабкий міжнаціональний мир може вибухнути в будь-якому суспільстві, і Україна не виняток. Потрібно лише почати ділити всіх на «наших» і «чужих», на «донецьких» і «западенців». Барвисто почати розповідати, навмання маніпулюючи при цьому історичними міфами, наскільки, наприклад, волиняни кращі за львів’ян, росіяни – за українців тощо.

Новоявлені ідеологи федералізації України хочуть нам зараз довести, що вона є єдиним варіантом запобігання начебто неминучому розколу України. Але історія переважно ілюструє протилежні приклади! Згадаймо сумний радянськийдосвід, коли«спляча» конституційна нормапро вільнийвихідреспублікзі складуСРСР раптомзапрацювалаз усімавідомими нам драматичними наслідками. Або більш давній приклад вже з історії США. Громадянська війна там розпочалась саме через жонглювання питанням,  чому один штат кращий від іншого.

Історія стверджує, що федералізм держави – це її життя в стані постійного конфлікту (прихованого чи очевидного). Тому поділ на території завжди посилюєсоціально-економічні диспропорціїміж різними частинамикраїниі цимнагнітаєнебезпеку міжнаціональних зіткнень і остаточного розколу держави. Тому федералізм важко вкорінюється у суспільстві, у якому немає історичної звички до компромісу або погано вибудувана вертикаль влади. І, на превеликий жаль, бачимо, що ці дві негативні особливості притаманні Україні.

Тому не треба «вовків наряджати в овечі шкури»: пропонувати можливу федералізацію як панацею для України. Бо все, що ми будемо мати, це:

- припинення єднання української нації, знищення її мови і культури;

- фінансовий крах. Нерівномірність економічного розвитку територій неминуча, а це ляже тягарем на федеративний бюджет і викличе лише розкол та соціальне невдоволення;

- закриття шляху до Євросоюзу. Федеративна Україна не стане бажанішою для ЄС через низку внутрішніх міжетнічних конфліктів, які неминуче будуть штучно розпалюватися;

- виникнення бюрократичної номенклатури федеративного рангу, яка з огляду на існуючу недорозвиненість центральних органів влади, перетвориться на «місцевих царьків», вседозволеність яких буде підкріплена федеративним статусом їх вотчин.

В кінцевому результаті країну поглинуть міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, які будуть штучно розпалюватися на сприятливому федеративному ґрунті лише з використанням двох лозунгів: «ми кращі, ніж вони», «чому вони мають, а ми ні?!» І як наслідок – розпад України та поглинання її частин різними центрами геополітичного впливу.

Тому я звертаюсь до кожного, хто живе в Україні: чи то до політика, чиновника, чи пересічного громадянина. Хочемо ми такий сценарій розвитку подій?! Невже у нас настільки вже атрофоване відчуття національного самозбереження?! Ні! Я в це не вірю і щиро сподіваюсь, що ми зможемо не допустити розвитку в Україні сценарію розколу. Незалежно від того, під яким приводом нам його пропонують: чийогось передвиборчого піару чи спеціально ззовні спланованого проекту. Бо нам і нашим дітям жити в цій країні. І наскільки життя в ній буде безпечним – залежить зараз від кожного з нас.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net