Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
08.06.2012 13:19

Хто забирає в української нації мову?

Народний депутат України

Що є ознаками будь-якої нації? Це – спільні територія проживання, історія, культура та безперечно – мова.

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочаткуїм відбирає мову».

Ліна Костенко

 

 

Що є ознаками будь-якої нації? Це – спільнітериторія проживання, історія, культура та безперечно – мова. Ми, українці,маємо свою рідну землю, у нас хоч і нелегка, але багатовікова історія, у нас єсамобутня та багатогранна культура. І головне – у нас є наша українська мова.Заберемо хоч одну з цих «цеглин», на яких побудовано фундамент українськоїнації – і будемо мати незворотні наслідки! Історія, на жаль, знає багато такихприкладів.

 

Кому потрібен мовний конфлікт?

 

Коли в української нації, завуальовано під начебтозахист мов національних меншин, хочуть забрати власну мову, я впевнений, що цеозначає лише одне: ми продовжуємо потерпати від мовно-культурної експансії, якамає зовнішні потужні джерела підтримки. Причому, відбувається це звикористанням українських політиків-запроданців, в головах яких навіть невиникає жодної нової ідеї на користь вітчизняної економіки чи соціальноїполітики держави. Але вони впевнені, що зможуть собі набрати легкі електоральнібали за рахунок відверто «затертої карти», якою є мовне питання.

За роки незалежності нашої держави кількістьзаконопроектів про мову в Україні перевищила їх кількість у будь-якій іншійсфері законодавчого регулювання, але жоден з них прийнятий не був. Причому,фактична більшість з них спрямована на надання російській мові статусу другоїдержавної і часто ініціюється напередодні виборів. Не винятком стали і парламентськівибори, що наближаються, бо під них мовна проблема знову штучно розкручується.І цьому є кілька давно знаних причин: мобілізація електорату у Східній Україні,намагання заробити бали на свою користь в перемовинах з Росією, цілеспрямованадіяльність певної групи народних депутатів, які демонстративно та наполегливовідпрацьовують антиукраїнський сценарій.

 

Черговий законодавчий опус як метод знищення української мови

 

Якщо звернутися до прийнятого у першому читанніпроекту закону «Про засади державної мовної політики» Колесніченко–Ківалова,який перетворив Парламент  на «зонубойових дій» і розколює суспільство навпіл, то він обурив особливо жорсткимперекручуванням фактів на користь начебто захисту мов національні меншин. Такожзвертає на себе увагу масована інформаційна атака у певних вітчизняних ЗМІ (!)на користь захисту цієї антиукраїнської законодавчої ініціативи. Фактичнойдеться про встановлення для російської мови спеціального статусу, який надаєїй всі привілеї на рівні з державною мовою. Обґрунтую цю позицію.

На думку авторів цього проекту закону, якщо впевному регіоні мешкає 10% представників національних меншин, то в ньому запроваджується друга регіональна мова. Але в жодномурегіоні України немає іншої національної меншини, крім росіян, чисельність якихперевищувала б 10%. Це вже доводить тезу про «проросійську» орієнтованістьцього законодавчого «опусу». Відповідаючи на чисельні питання експертів іжурналістів, звідки були взяті ці 10%, захисники проекту закону традиційноприкриваються Європейською Хартією регіональних мов або мов меншин. Це небільше, ніж маніпуляція суспільною думкою, адже Європейська Хартія не пов‘язуєвизнання мови регіональною з певним відсотком представників національних меншину загальному складі населення відповідної адміністративно-територіальноїодиниці. Проект закону також передбачає право органів місцевого самоврядуванняна прийняття спеціальних рішень про визначення територій використаннярегіональних мов. Знову ж таки кажуть, що так встановлено у вищезгаданій ЄвропейськійХартії. Але й це брехня. Міжнародний акт лише звертає увагу: у разі, якщо мованацменшини перебуває під загрозою зникнення, то мають запроваджуватися охороннізаходи з боку влади. Чи знаходиться російська мова, особливо в Україні, підзагрозою вимирання?!

У промовах представників влади щодо цього мовногозаконопроекту ми можемо почути стандартний штамп про те, що він наблизитьУкраїну до європейських стандартів. І це знову, м’яко кажучи, недолугийпропагандистський штамп. У переважній більшості розвинутих європейських державвизнається єдиною офіційною (державною) мова тієї нації, яка історичносформувалась та існує на території певної держави, становить більшість їїнаселення і дала назву цій державі. Це такі країни, як Великобританія, Італія,Німеччина, Португалія, Франція, а також всі держави центральної і східноїЄвропи, за винятком Білорусії, прибалтійські і скандинавські країни. Мовніситуації в тих європейських державах, в яких запроваджено кілька офіційних мов,не є тотожними мовній ситуації в Україні і докорінним чином відрізняються віднеї. Це ті держави, в яких історично сформовано чіткі етнічні кордони міжетнічними групами. Наприклад, йдеться про Швейцарію чи Бельгію, до прикладів яких так полюбляють звертатися прибічникизапровадження офіційної двомовності в Україні.

 

Яка мова під загрозою?

Галас про утиск російської мови в Україні простоне піддається жодній критиці. Російська, як і мови інших національних меншин,має всі можливості для розвитку і вжитку у повсякденному спілкуванні. Причому,законодавство надає для цього всі підстави. По-перше, в статті 10 КонституціїУкраїни держава гарантує вільний розвиток, використання і захист російської,інших мов національних меншин України. В Україні діє законодавча норма,відповідно до якої в роботі державних органів, установ і підприємств та органівмісцевого самоврядування, розташованих у місцях проживання більшості громадянінших національностей, можуть поряд з державною українською мовоювикористовуватись інші національні мови. Це відкриває великі юридичні іпрактичні можливості для застосування мов національних меншин, включаючи іросійську.

Коли писав цей матеріал, переглянув багатостатистики, а вона, як відомо – річ вперта. Саме цифри демонструють дужетривожну ситуацію: з такими тенденціями і активною антидержавною діяльністюпевних «народних обранців» незабаром потрібно буде рятувати українську мову! ДОречі так вважає і більшість українських громадян. За даними моніторингу Інститутусоціальної та політичної психології АПН України - 44,7% опитаних громадянвважають, що саме українська мова потребує державного захисту вважають, тоді якщодо російської мови, аналогічної думки дотримуються майже вдвічі меншегромадян – 25,3%.

В Україні українською мовою видається книг(сумарний наклад) 56%, але продається лише 13%. Газет і журналів українськоюдрукується відповідно – 30% та 10%. Якщо проаналізувати ситуацію в тому жКриму, за даними останнього перепису майже 11% кримчан вважають українську мовурідною, однак лише 2% людей мають можливість вчитися українською мовою,причому, переважно в українських школах.

За даними Інституту соціології НАН України середлюдей середнього віку частка україномовних зросла із 36% до 39%, а російськомовних– із 29% до 37%, серед молоді – з 33% до 36% та з 34% до 39% відповідно.Відмічається, що серед молоді віком до 30 років частка виключно російськомовнихє не лише вищою за повністю україномовних, але й швидше зростає.

 

Очищення влади

 

Хочеться дуже вірити, що здоровий глузд чи хоча белементарне відчуття самозбереження не дасть провладним народним депутатамприйняти цей чи інший подібний мовний закон, який  фактично зробить російську мову другоюдержавною. Перш за все, Росія це не оцінить і на поступки в газових питаннях непіде. Якщо щось і цікавить нашого сусіда, то це економіка. Саме економікавизначає  і справляє справжній впливоднієї держави на іншу. Якщо інтервенція на українську мову вдасться, то цебуде не лише чергова, але й найбільша перемога над українською державністю заостанні двадцять років. Великий крок до того, щоб перетворити Україну нагубернію, президента на губернатора, а народних депутатів викинути «заненадобностью». Варто вже зрозуміти народним обранцям, затятим захисникам всьогоросійського: атака на українську мову в будь-якому вигляді – це атака нанезалежність держави, а відповідно і на їх владні повноваження, які вони хочутьмати в Україні.

По-друге, це не оцінить і електорат в східнихобластях. І показові мітинги на захист російської мови ситуацію не поліпшать. Коли«поліпшення життя вже сьогодні» люди так і не відчули, то гуманітарні питаннядля пересічного громадянина кардинально не змінять його незадоволення правлячоюпартією. Скоріш за все, це більш згуртує електорат на заході, якому вже давно«сидять в печінках» «болдирєви» зі своїми міркуваннями про поділ України, або«колесніченки» з їх вічним плачем про тяжку долю російської мови на теренахУкраїни.

Отже, і «колеснічинкам-болдирєвим» і разом з нимиопозиційним депутатам, які, напевно, радіють, що їм випала легка можливістьпопіаритися перед виборами на мовному питанні за рахунок чергової законодавчої«дурості» від регіоналів, слід навчитися хоч трохи звертати увагу наукраїнський народ, який вже понад 10 років демонструє приклад мудрої танеконфліктної мовної моделі поведінки. На сході спокійно дивляться фільми ітелепрограми з українським перекладом, в центрі чи на заході – без проблем зповаги до співрозмовника можуть перейти на російську в ході спілкування, чипрочитати російськомовну книгу і журнал. Ми можемо інколи жартувати один надодним, але це не є формою якогось конфлікту. Український громадянин – целюдина, яка володіє щонайменше двома мовами, і проявляє більше толерантності,поміркованості і мовної адекватності, аніж деякі його «представники» уПарламенті, яким нарешті треба зайнятися економікою і питаннями соціальногодобробуту населення, а не намагатися «по старинці» завойовувати популярність зарахунок штучного створення мовних конфліктів. Депутати спочатку на рівномумісці провокують мовний конфлікт, самі ж б’ються у сесійній залі, потім, якгерої, хизуються синцями. Але всі вони начебто не розуміють, що це їх тількиганьбить як перед україномовними, так і російськомовними громадянами України,які обирали їх зовсім не для цього. В умовах суттєвого погіршення якості життя,загального розчарування громадян владою і порожніми обіцянками політиків, схемаманіпулювання суспільством з використанням мовного питання вже не спрацює.

З іншого боку, навіть якщо проросійські засланці вПарламенті не зрозуміють свою помилкову тактику – це добре, бо тоді є всішанси, що Верховна Рада хоча б частково очиститься від запроданців вже нанайближчих виборах. Наразі штучно розпалюваний мовний конфлікт лише створюєнебезпечну передумову для виникнення лінії розколу держави. Але, як українець,щиро сподіваюсь, що нам всім, і в першу чергу політикам, вистачить мудрості «негратися з вогнем», не дати мовному питанню стати справжнім конфліктом, якийпоставить під загрозу цілісність та незалежність нашої держави.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net