А Мінськ і нині там... Навіщо наші політики перекручують Мінськ-2

Під дудку «партії війни»

Минув більше як рік відтоді, як «Нормандська четвірка» в Мінську підписала «Комплекс заходів», спрямованих  на виконання перших мінськихдомовленостей. Ця угода отримала неформальну назву Мінськ-2.

Тоді, у лютому 2015 року, військові із зони АТО, політики та мільйони звичайних українців мали надію, що вогонь на Сході припиниться, що зброю від лінії розмежування буде відведено, що відбудеться обмін полоненими й що після виборів Україна зможе відновити контроль над україно-російськимкордоном, який наразі контролюють бойовики. Всі ці мрії України мали здійснитись ще до кінця 2015 року. Але, перефразуючи відоме прислів’я про віз, доводиться констатувати  - а Мінськ і нині там…

Зараз, з впевненістю можна говорити про те, що жоден із задекларованих 13 пунктів Мінська-2 так і не виконали. Адже бої на Сході України і зараз тривають. Найстрашніше – що гинуть військові та цивільні. А обстріли здійснюють не лише з легкої, а й з важкої артилерії.

Мені доводиться спілкуватися з мужніми хлопцями, які зараз боронять наш мирний сон на Донбасі. Всі як один говорять про те, що у нас йде війна – саме війна, а не зонаантитерористичноїоперації, як її люблять називати політики. Ці хлопці із кіптявою на обличчях від пороху та мозолистими руками упевненні, що якби кровопролитна війна не була вигідною обом сторонам «кривавого конфлікту» - то її б вже давно припинили. Хтось дуже сильно зацікавлений у тому, аби діалог між Києвом та Донбасом, результатом якого таки буде безапеляційне виконання Мінських угод, якомога довше не починався. Але такий контакт має бути встановлений. Адже не посилення озброєння, і тим паче не нова хвиля мобілізації чи примусова контрактна служба у ЗСУ, а саме діалог - це ключ до врегулювання конфлікту.

Війна на Сході України вже давно стала методом наживи як для нечистих на руку ділків з ЛНР,ДНРта Росії, так і з України. Віджаті авто з Луганська та Донецька як гарячі пиріжки розходяться по регіонах України. Гвинтівки, пістолети та вибухові пристрої – не менш ходовий товар, який допомагає збагачуватись нечистим на руку військовим. Впевнена, кожен з вас щодня читає чи дивиться новини, які свідчать, що Україну заполонила нелегальна зброя.

Гуманітарна допомога і та стала об’єктом торгівлі. Коротше кажучи – не зона АТО, а зона незвичайних ринкових відносин.

Реальні механізми повернення – це виключно мирні механізми

Те, що відбувається в зоні бойових дій, вже не вкладається в рамки звичайної цивільної свідомості. Ба більше, я впевнена, що такий перебіг ситуації здається диким навіть для військових. І силовими методами цій вакханалії навряд чи зарадиш. Як показала практика – протидія викликає лише протидію, тільки роздмухує конфлікт, не даючи надії на його завершення. Тому дуже важливо, аби наші політики на чолі з Президентом запропонували реальні механізми повернення Донбасу у лоно неньки України. І я переконана, що це можуть бути виключно мирні механізми. Про теж саме в свіжому інтерв’ю «Комсомольській правді» говорив безпосередній учасник Мінських перемовин Віктор Медведчук.

Звичайно, багато хто може з нами не погодитись. Мовляв, які мирні шляхи, чого можна досягнути таким чином? Ось головнокомандувач вже довший час «мирно» мне «кульки» в руках, а мир так і не настав?! Не настав! Але ж і прямі переговори з Донбасом поки що так і не відбулись! А переговори – це обов’язкова запорука миру! Тому що будь-яка війна, якою б жорстокою вона не була, закінчується тим, що потрібно сідати за стіл переговорів і домовлятися.

У соціальних мережах, куди не плюнь, багато хто пише про недієздатність Мінських угод. Точніше, повторює зойки і крики політиків, які намагаються критикувати Мінськ-2.  Але чи багато хто з них взагалі читав текст Мінських домовленостей?Наприклад, на своїй сторінці у Facebookнародний депутат Верховної Ради Ірина Геращенко писала: «Київ готовий до діалогу з Донбасом, але з легітимно обраною владою, яка повинна бути обрана за українським законодавством і вибори повинні пройти за стандартами ОБСЄ» (так за нашим законодавством чи за стандартами ОБСЄ?!).

Українські політики масово просувають тезу, що спочатку Україна повинна взяти під контроль окуповані на Донбасі території, а вже потім провести на них вибори. Насправді, Мінські угоди задекларували прямо протилежну послідовність дій – спочатку вибори, а вже потім контроль над кордоном. Хто хоче перевірити – дивіться пункт 9 «Комплексу заходів».

Ось саме таке свідоме перекручування пунктів Мінських домовленостей з боку деяких політиків й зриваємирний діалог. Анещодавно вефірі «Радіо Ера» про необхідність мирного врегулювання і прямих переговорів по лінії Київ-Донбас заговорила й нещодавнозвільнена з полону Надія Савченко. Вона прямим текстом заявила, що Києву варто налагодити прямий діалог із представниками так званих «ДНР» і «ЛНР».

Добре, що хоч у політиків нової хвилі є розуміння, що Мінські угоди - це міжнародно-правовий документ, який треба виконувати. А якщо Київ буде порушувати свої зобов’язання згідно Мінську-2 – то є ризик міжнародних санкцій проти України за порушення своїх міжнародних зобов’язань.