блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
21.11.2014 16:06

На порозі дефолту. Початок кінця чи шанс на нове майбутнє?

Володимир Гошовський Народний депутат України IV скликання, доктор юридичних наук, кандидат економічних наук

Рік 2014 як би далі не розвивались події до його завершення виявився найскладнішим за всю історію держави Україна. Криваві події січня-лютого, різка зміна усієї вертикалі старої влади (яка ще рік тому здавалась «залізобетонною»), проголошений новою владою

Рік 2014 як би далі не розвивались події до його завершення виявився найскладнішим за всю історію держави Україна. Криваві події січня-лютого, різка зміна усієї вертикалі старої влади (яка ще рік тому здавалась «залізобетонною»), проголошений новою владою рішучий курс на євроінтеграцію, анонсовані радикальні реформи в усіх сферах суспільного життя, яких нова президентська адміністрація нарахувала більш ніж шість десятків… Здавалося, країна, яка й досі не змогла вийти на показники свого економічного розвитку зразка 1991 року на відміну від усіх своїх найближчих сусідів, за вийнятком Молдови, отримала друге дихання і солідну перспективу для втілення прогресивних реформ.

Пройшло лише дев’ять місяців – і багато з цих перспектив вже встигли перетворитися на попіл.

Поки нові власники кабінетів на Грушевського та Банковій ділили портфелі та несподівано вивільнені біженцями-попередниками «сфери впливу» - від України якось буденно, майже непомітно «відійшов» Крим. Що б згодом не казали про панування проросійських настроїв на півострові, нібито повну небоєздатність розташованих там підрозділів Збройних Сил України, добре продуману до дрібниць спецоперацію сусідньої держави – усе це буде лише половиною правди, якщо не менше. Велика частина мешканців півострову залишаються українцями «в душі» й сьогодні, кримські татари боронять свої цінності та ідеали, не відступаючи навіть під загрозою викрадень і смертей, а справжній бойовий дух зраджені владою кримські військові частини (приміром колишні феодосійські морські піхотинці) доводять через півроку своїми героїчними подвигами вже у війні на Сході країни…

Ситуація «на старті» для нової влади була непростою: минулий рік відзначився 0%-вим приростом ВВП, падіння промислового виробництва на 4,3% компенсувалось лише зростанням у сільському господарстві на 13,7%. Однак і не безнадійною, були й козирі: стабільна протягом декількох років гривня і як наслідок – поступове відновлення довіри до банківської системи, майже незмінний протягом 2010-2013 років рівень державного і гарантованого державою боргу (36,3 – 40% до ВВП), домовленість про прийнятну ціну на газ та реалізацію стратегічних проектів з Китаєм…

Перші тривожні дзвіночки про те, що Уряд не у повній мірі розуміє, що робить, пролунали вже наприкінці березня.

Прийняті під тиском Кабінету Міністрів України і широко розпіарені ним нібито «антикризові» закони завдали потужного нокдауну практично усім: промисловості і селу, будівельній галузі, соціальній сфері. Серед «знакових» урядових ініціатив скорочення видатків на: державну підтримку будівництва вугле- та торфодобувних підприємств, технічне переоснащення зазначених підприємств (на 2364,3 млн. грн.; з цієї програми знято усі кошти); зменшення на 1429 млн. грн. видатків державного фонду регіонального розвитку на важливі проекти розвитку громад; зменшення державної підтримки вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції  (на 1133,9 млн. грн.); скорочення видатків на придбання карет швидкої медичної допомоги (на 625 млн. грн.; на переоснащення автопарку ексренної меддопомоги не лишили ні копійки); на цільові проекти екологічної модернізації підприємств (на 561,7 млн. грн.);  реструктуризацію торфодобувної промисловості та вугільної галузі (на 185 млн. грн.);  реалізацію Загальнодержавної цільової програми "Питна вода України" (на 148,1 млн. грн.); реалізацію державних медичних програм та комплексних заходів програмного характеру (на 112,5 млн. грн.); оздоровлення і відпочинок дітей, які потребують особливої уваги та підтримки, в дитячому оздоровчому таборі ДЦ "Молода Гвардія" (на 79,9 млн. грн.); придбання медичного обладнання ДУ "Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії" (на 70 млн. грн.); пільгове довгострокове державне кредитування молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла (на 54,1 млн. грн.); реалізацію пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою (на 52,7 млн. грн.). Зупинено усі програми будівництва доступного житла.

Під приводом «затягнемо паски у боротьбі з кризою» на рік заморожено усі соціальні стандарти та гарантії, у 1,5-3 рази зменшено виплату на народження другої та третьої дитини, ліквідовано допомогу по догляду за дитиною до трирічного віку, зупинено «до покращання ситуації» індексацію та перерахунок пенсій.

Далі, вже за підказкою МВФ, Уряд взявся реалізовувати план дій, який для майже усіх держав, які користувалися «універсальними рецептами від міжнародних чаклунів», мали достатньо сумнівні наслідки. Тотальне підвищення тарифів на газ, електроенергію, водопостачання, водовідведення, тепло на 45-60 додаткових відсотків вдарили по кишені кожній сім’ї.

Реалізація рекомендації щодо скорочення кількості та розмірів виплат бюджетникам (які не дуже й «жирували» на у 1,5-2 рази менші від середнього в економіці зарплати) мала наслідком очікуване погіршення якості державного управління, подальше зубожіння та звільнення тисяч працівників бюджетної сфери. 

Не спрацювало… Натомість вбило потужний клин недовіри між урядом та реальною економікою, громадянами та державою.

Друга хвиля сумнівів в адекватності розумінням Урядом ситуації в державі зародилась у суспільстві у червні – після оприлюднення звіту «100 днів роботи Кабінету Міністрів».

У нетривалий період максимальної електоральної довіри, коли можна було показати свою  позитивну відмінність від «попередників» і можливість діяти ефективно, міністерства і відомства зайнялись дивними проектами. Приміром, Мінагрополітики присвятив себе «налагодженню вертикальної і горизонтальної комунікації», МВС – «забезпеченню правопорядку на виборах Президента», МОЗ – «звільненню чиновників, що дістались від попередньої влади», Міноборони – «вживав заходів щодо недопущення розв’язання збройної агресії проти України» («ефективність» цих заходів Україна відчує згодом). Міністр Кабінету Міністрів розганяв 25 тисяч чиновників і торгував автомобілями, Міністр освіти – «підвищував прозорість і публічність», Міністр культури – реалізовував проект «Народна філармонія», Міністр спорту «чув і розв’язував проблеми спортивної спільноти» (так, що з України побігли навіть ті зірки олімпійського та світового рівня, хто тримався до останнього)…

Наслідки «потужного врядування команди камікадзе» – відомі і відчутні не тільки для фахівців, але й для кожного пересічного українця.

ВВП держави за 9 місяців 2014 року скоротився на 5,1%; промисловість «просіла» на 8,6%, транспортна галузь – на 6,3%, будівельна – на у17,2%, роздрібна торгівля – на 5,3% (мал. 1-5):

Малюнок1.jpg
2.2.jpg
3.3.jpg
4.4.jpg
5,5.jpg

Реальний сектор економіки увійшов у стан глибокої кризи: оприлюднений загальний фінансовий результат тільки за І півріччя (а найбільші збитки припадуть на куди більш бурхливі липень - жовтень) складає «мінус» 136 млрд. грн. Збитково працював кожний другий суб’єкт господарювання, і усі вони разом напрацювали на «мінус» 296 млрд. грн. (учетверо більше, ніж у 2013 році).

Вихід з такого піке потребує різкої активізації інвестиційної діяльності. Проте, попри переможні реляції після кожного закордонного вояжу урядовців про мільярдні вливання в українську економіку прямі іноземні інвестиції за три квартали цього року скоротились майже на 12%, вітчизняні капіталовкладення – на 17%. Бажаючих щось інвестувати в країну, яка де-факто «у війні» - з кожним днем усе менше і менше… Зате достроково «перевиконано» річний план по інфляції (мал. 6), вперше за багато років «вдалось» скоротити реальні зарплати (мал. 7).

За січень-жовтень індекс споживчих цін (ІСЦ) сягнув 19% (змусивши міжнародні фінансові організації тричі протягом року погіршувати свої оцінки). Ціни виробника (ІЦВ) за цей період зросли на 26,5% (саме цей орієнтир за декілька місяців перекладеться в індекс споживчих цін).

6.6.jpg
7.7.jpg

Борги з виплати зарплати з початку року зросли у 2,6 рази і на початок жовтня наблизились до 2 млрд грн., повернувши державу за цим показником на десятиріччя назад (у грудень 2003 року). Єдине позитивне досягнення – скорочення на 14,3% безробіття – не повинно вводити в оману: до цього числа не увійшли понад 240 тисяч працездатних вимушених переселенців усередині країни, ще понад 230 тисяч, які сховались у Росії, та майже 2 млн. працездатних жителів Донбасу, які вважаються забезпеченими роботою виключно за формальними ознаками…

Характерне віддзеркалення загального стану справ в Україні – державні фінанси. Тільки за січень-жовтень 2014 року недобір до загального та спеціального фондів Державного бюджету України – 16,5 млрд. грн.. (або 5% від запланованої суми). За власними надходженнями розпорядники бюджетних коштів не зібрали 27,1 млрд гривень (мінус 7,5% від плану; жахливо уявити, якою була б сума недобору без секвестру).

Податківці недорахувались 11,0 млрд грн (6,5% від запланованого), митники - 4,2 млрд грн (4,2% від запланованого). Зрозуміло, що на митні надходження вплинули скорочення обсягів зовнішньої торгівлі (зокрема – майже на чверть по імпорту), однак і національна валюта, здевальвуваши більш ніж на 90%, мала «з головою» перекрити план.

Особливу тривогу викликає динаміка розвитку подій. За один тільки жовтень 2014 року збір до загального та спеціального фондів Державного бюджету України склав усього 85,8 відсотка до планових показників Міністерства фінансів України. Недонадходження в бюджет склали 5,5 млрд гривень, тобто третина від загального недобору за усі 10 місяців.

Нема підстав піддавати сумнівам розрахунки експертів, згідно з якими до кінця року дефіцит бюджету подолає символічну відмітку у 10% ВВП. Сьогодні за відсутності більш-менш адекватних пояснень ситуації в Україні все списується владою на «бойові дії на Сході» та на панічні настрої у суспільстві. Доля правди у цьому є – але вона не така вже й велика…

Донецька та Луганська області – це не тільки 14,5% населення та 8,8% території України.  Донбас (у довійськових вимірах) – це: 24,6% промислового виробництва; 15,7% обсягу будівельних робіт; 15,3% капітальних інвестицій; 10,5% економічно активних суб’єктів господарювання – платників податків (у тому числі третина усієї добувної промисловості); 15,7% високооплачуваних робочих місць;  14,4% торгівельного обороту; 25,2% обсягів експорту товарів; 5,6% врожаю зернових, 12,8% - насіння соняшнику, 8,2% - овочів; 14,1% виробництва яєць; 8,8% поголів’я свиней, 8,5% - птиці, 8,4% - вівців і кіз; 7,2% - виробництва м’яса, 5,3% - молока.

Але, розуміючи масштаб Донбасу і пов’язані з ним потенційні втрати, чому Держава Україна практично нічого не робила у квітні – травні, коли конфлікт можна було погасити «у зародку»? Чому багатотисячна українська міліція та СБУ фактично запустили терористів в обласні центри Донецьк та Луганськ? Чому, коли у т.з. повстанців з’явилась перша важка зброя, не тільки не були перекриті канали її постачання? Але лунали постійні публічні заспокоювання українців, що «кордон під контролем», замість спроб до їх знищення? Чому всупереч здоровому глузду влада затято готувалась і проводила парад 24 серпня, у той саме день, коли Росія запустила в Україну бойовиків, яких українські військові ідентифікували як регулярні війська  РФ? Перелік таких абсолютно логічних запитань на цьому не вичерпується…

Ціна цих прорахунків – 20 млн. доларів додаткових витрат, що коштує кожен день «АТО на Сході», не рахуючи десятки загиблих і поранених українців, життя яких не виміряти ніякою міркою, і недоотримання бюджетом до кінця року майже 18 млрд грн. І панічні настрої населення – це абсолютно адекватна реакція думаючої людини на як мінімум дивні дії влади.

Непрофесійні дії керівництва Нацбанку зробили свою справу: перший пост-«революційний» олова НБУ роздавав направо-наліво рефінансування, а друга запам’яталась хіба що мантрами про відсутність економічних передумов для ослаблення гривні та невдалим походом за вільно конвертованою валютою.

Замість грамотної політики стабілізації фінансового сектору, активної роз’яснювальної роботи серед населення, НБУ почав штампувати драконівські рішення про обмеження обміну та обігу валюти. З початку року тимчасові адміністрації введено у майже три десятки банків і по усіх за встановлений законодавством термін винесено рішення «ліквідувати». Громадяни цілком логічно кинулись виймати заощадження з банків і успішно вивели з системи вже понад 125 млрд. грн. депозитів (з урахуванням девальвації це майже 25% їх загального обсягу). Портфель валютних вкладів фізосіб за січень-липень зменшився на 33,6%, за липень-вересень 2014 року ще на 10,3%.

Бізнес також почав шукати способи ховати виручку від ЗЕД-операцій і альтернативні шляхи придбання валюти, яка вперше з початку 90-х років минулого століття – знову стала дефіцитом.

Наслідок: буквально за два місяці другому пост-революційному голові НБУ вдалось «з нуля» створити потужний «чорний валютний ринок», а Україну зробити першою в історії людства державою, де мирно співіснують аж чотири валютні курси: табличний на обмінниках, той, з яким НБУ намагається виходити на ринок, офіційний за підсумками торгів, реальний, за яким насправді можна придбати валюту.  У цих умовах заяви голови НБУ, що «ситуація залишається контрольованою» та поки що Міністра фінансів, що «економічно-обгрунтований курс 12,5 – 12,9» виглядають або як нерозуміння ситуації, або як занадто цинічне її тлумачення. Що саме є контрольованим, якщо:

- 10 з 15-ти найбільшіх банків України не змогли пройти стрес-тест на стійкість;

- за межами банківської системи вже обертається мінімум 220 млрд. грн. (майже 10% від золотовалютних резервів держави, які у свою чергу тільки за місяць скоротились на чверть не тільки завдяки «Нафтогазу», але й недолугим спробам тримати курс перед виборами);

частка прострочених кредитів у банківському секторі зросла протягом року з 7,7% на 1 січня до 11,5% на 1 жовтня, а до кінця року – дотягне майже до 15%?

На пружину, яка стискалась майже місяць перед достроковими парламентськими виборами і врешті-решт вибухнула курсом за 16 гривень за долар, НБУ відреагував філософські: «випустити та ввести в обіг банкноти зразка 2003 та наступних років випуску з підписом Голови Національного банку України Валерії Гонтаревої, номіналами 200 гривень – з 1 грудня, 1 гривня – з 22 грудня 2014 року»…

Паралельно продовжується багатомільярдна емісія гривні (як пряма, так і опосередкована через державні цінні папери) «на всі потреби»: для закриття додаткового дефіциту бюджету, спричиненого недовиконанням його дохідної частини; для вирішення проблем НАК «Нафтогаз України» (який тільки у цьому році монетизував випущені для його до капіталізації ОВДП на 96 млрд грн); для виплати гарантованої компенсації вкладникам збанкрутілих банків, та багато чого іншого. В результаті гривня і надалі залишатиметься заручницею непрофесіоналізму нинішнього керівництва НБУ, і питання наскільки глибоко вона просяде ще довго не зникатиме з порядку денного.

Аналогічна неадекватна поведінка, що породжує паніку, властива і Уряду. Підконтрольний Мінекономрозвитку Держстат відрапортував, що ціни на продовольчі товари у січні-жовтні 2014 року зросли на 18,5%. У той же час сам Мінекономрозвитку оприлюднив свої «дослідження» з деталізацією по конкретних видах соціально значущих товарів, правда якх виявилась куди плачевнішою. Так, за 10 місяців рис подорожчав на 84,9%, яйця – на 55,4%, курятина – на 46,3%, сало – на 41,3%, борошно пшеничне – на 36,4%, макарони, гречка та хліб пшеничний – на 35%, свинина – на 33% тощо. Навіть сезонно дешева капуста вже у жовтні коштувала лише на 5% дешевше за «несезонні» січцеві ціни. Наврядчи для виходу на показники «менше 20%» Уряду «підставили плече» виробники продовольства «премія-групи», взявши на себе додатковий тягар компенсації 90%-вої девальвації гривні, 20%-вого зростання транспортних витрат та нові комунальні тарифи. Що у такій непростій ситуації пропонує Уряд? Пропонує відмовитись від державного регулювання цін на більшість соціально значущих продуктів… Куди і наскільки поповзуть ціни після реалізації такої «новаторської економічної ідеї» - питання риторичне.

Маленька брехня – породжує велику недовіру.

Неадекватність змушує кожного українця розуміти, що попереду – глобальна проблема, розв’язати яку у нинішніх владних кабінетах не дуже-то і здатні. Декілька місяців тому, додавлюючи «заплямовану» Верховну Раду і змушуючи її зробити другий секвестр бюджету, «кращий прем’єр» порадував країну двома новинами: «в Аргентині – дефолт, а в Україні його ніколи не буде». На жаль – ми ще ніколи не були такими близькими до дефолту. Державний і гарантований державою борг на початок жовтня зріс до 74,3 млрд. дол. США, і це – близько 68 % ВВП. Прогноз від Міжнародного валютного фонду – 102,2% ВВП на кінець 2014 року.

У дуже скрутній ситуації банківська система держави. Останній стрес-тест виявив, що для докапіталізації дев'яти з 15 банків з першої групи («найбільші банки») вже зараз потрібно 56 млрд грн (12,5 млрд грн - для держбанків, 20,5 млрд грн - з іноземним капіталом, 23 млрд грн - з українським приватним капіталом). Як прогнозує Moody's, частка проблемних кредитів у портфелях українських банків у 2014 році може зрости з 35% в кінці 2013 року до 55%.

Навіть за оптимістичним прогнозом українських банкірів – до кінця 2014 року золотовалютні резерви НБУ «схуднуть» до 9,6 млрд. дол. Ця сума покриє лише 87% від потреби для виплат по валютному держборгу України в наступному році; а ще потрібно пам’ятати, що у 2015 році необхідно буде відшукати 8-10 млрд дол. за майбутні поставки газу).

Виходів, як завжди, є два.

Перший – зайняти, як це робить Уряд, «страусячу позу» і волати попри очевидне – нас це не зачепить. Продовжувати й далі невдало гіпнотизувати ринок і гривню мантрами про «відсутність економічних передумов послаблення національної валюти», пророкувати їй «економічно обґрунтований рівень (9,50 – 10 – 11,30 – 12,95 – 15…16 і т.д.)…

Ми це вже проходили, коли один з колишніх прем’єр-міністрів України грозилась, що  якщо криза постукає до нас у двері – ми їй просто не відкриємо. Результат: стрибок долара з 5 до 8 та річне падіння у 2009 році мінус 14,8% ВВП.

Сподіватись як це нині робить Уряду насамперед на черговий транш МВФ як гарантію порятунку – це шлях в нікуди. Омріяних 2,8 млрд. дол. у цьому році вже не надійде, а подвійне порушення рекомендацій кредитора щодо курсу - у травні нам давали орієнтир 10,5 грн. за долар, у вересні – 11,9 грн. за долар, оголосивши курс 13 грн. за долар – критичним для української економіки - і нездатність утримати хоча б 13 грн/дол. змусить МВФ ще добре подумати, наскільки надійним і прогнозованим партнером є український уряд. Якщо влада віддасть перевагу цій стратегії – нас очікує тривале і болісне сповзання у прірву, уповільнене з грошима від МВФ або прискорене – без них…

Другий сценарій полягає в тому, що треба публічно визнати проблему (краще пізно, ніж ніколи); оголосити те, про що вже давно і не пошепки кажуть вітчизняні та іноземні фінансисти та провідні рейтингові агентства; сісти за стіл переговорів з кредиторами (звичайно, вже на гірших умовах, ніж якби це було зроблено 3-4 місяці тому) і шукати шлях порятунку. Український народ за свою тисячолітню історію вийшов з честю з багатьох випробувань, тому дефолт – не найстрашніше з цього.

Чим скоріше буде поставлено вірний, хоча і не дуже приємний діагноз, чим швидше почнеться лікування, тим більш вірогідності швидшого економічного одужання України.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.