Нововиявлені обставини, як підстава для перегляду судового рішення

13.03.2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 3-1629гс16   дослідив питання щодо умов перегляду рішень судів розглянутих за нововиявленими обставинами.

Нововиявлені обставини   за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 17 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами»).

(!!!) Таким чином і з огляду на вищевикладене не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами, оскільки до нововиявлених обставин можуть бути віднесені матеріально-правові факти, що були наявні на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомими заявнику, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін або які мають значення для правильного вирішення спору.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 зі справи № 3-108гс14 : «До нововиявлених обставин можуть бути віднесені матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є їх наявність на час розгляду справи та те, що ці обставини не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи».

ВАЖЛИВО:   Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Водночас, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі  «Устименко проти України»   (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі  «Сокуренко і Стригун проти України»   від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Отже, процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Верховний суд України вказав, що всупереч наведеним вимогам закону, суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, не встановивши процесуальних порушень, допущених апеляційним судом при перегляді за новововиявленими обставинами судових рішень, додатково дослідив і перевірив докази на предмет наявності нововиявлених обставин, а також надав нову правову оцінку цим обставинам, кваліфікувавши їх як нововиявлені.

Таким чином фактично  вийшов за межі своїх повноважень і порушив наведені вище норми процесуального права, тобто діяв не як суд встановлений законом.

Відносно практики ЄСПЛ, то необхідно також зауважити, що у  п. 42 справа  «Желтяков проти України»   (заява № 4994/04)  Суд вказує, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі  «Брумареску проти Румунії»   (Brumarescu v. Romania),  №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

Більше того, як зазначив Європейський суд з прав людини - повага до принципу верховенства права та поняття справедливого судового розгляду вимагає, щоб усі підстави застосування зворотної сили закону аналізувалися з особливою пильністю ( рішення ЄСПЛ   у справі   Zielinski and Pradal & Gonzalez and Others v. France ).

ВИСНОВОК :   Виходячи з правозастосовної судової практики вбачається , що необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність трьох умов : 1) їх існування на час розгляду справи ; 2) ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи ; 3) істотність даних обставин для розгляду справи , тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення , ніж те , яке було прийняте .

Більше того, потрібно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами.

Разом з цим, виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення.