Правові механізми контролю учасниками господарського товариства діяльності члена його виконавчого органу (одноосібного виконавчого органу)

Оперативне прийняття управлінських рішень є запорукою успішного ведення бізнесу. Ефективність цих рішень залежить від суб’єкта їх прийняття, а саме: від його компетентності, наполегливості, порядності. Якщо мова йде про малий бізнес, з порівняно невеликою вартістю активів, що існує у формі фізичної особи-підприємця, приватного підприємства чи господарського товариства з одним чи кількома  засновниками, то, як правило, «власник» бізнесу і є його одноосібним керівником, що здійснює як оперативне так і стратегічне управління ним. Проте зовсім інша ситуація складається у царині великого бізнесу: він, зазвичай, існує у формі акціонерних та інших видів господарських товариств, причому склад учасників зазначених товариств виділяється, перш за все, не кількісними, а якісними характеристиками, оскільки їх засновниками може бути і невелика кількість осіб, проте вони є серйозними бізнес-гравцями, як правило, є юридичними особами із власною структурою управління. Тому в такому випадку говорити про одноосібне управління бізнесом його «власником» («власниками») не доводиться. В даному випадку вирішальну роль відіграє організація управління товариством.

Згідно зі ст.97 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Загальні збори є вищим органом управління будь-якого господарського товариства. Керівництво ж поточною діяльністю товариства здійснює його виконавчий орган. Відповідно до ст.99 ЦК Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Зазвичай у товариствах створюється одноосібний виконавчий орган, тому надалі в цій статті використовуватиметься слово «керівник» для позначення одноосібного виконавчого органу товариства.

Відносини з керівником підприємства доцільно оформлювати за допомогою трудового контракту, що є особливою формою трудового договору згідно ч.3 ст.21 КЗпП, оскільки це дає змогу попередити можливі ризики. Ключовою у цьому відношенні є можливість встановити у трудовому контракті умови його розірвання, в тому числі дострокового.

Законодавчо закріпленою гарантією прав учасників господарського товариства є положення ч.3 ст.99 ЦК, згідно з яким члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов’язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов’язків. Проте застосування даної норми на практиці тривалий час викликало суперечки, що були пов’язані із ототожненням усунення від виконання своїх обов’язків згідно ч.3 ст.99 ЦК та відсторонення від роботи відповідно до статті 46 КЗпП. Так, користуючись положенням ст.46 КЗпП, про можливість відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом в інших випадках (ніж перелічених в ст.46 КЗпП), передбачених законодавством, зустрічалась практика відсторонення від роботи керівників підприємств на підставі усунення керівника відповідно до ч.3 ст.99 ЦК, що розглядалось як «інший випадок передбачений законодавством» в розумінні статті 46 КЗпП. Крапки над «і» в цьому питанні розставив Конституційний Суд України, який своїм рішенням №1-рп/2010 від 12.01.2010р. (далі – Рішення) дав офіційне тлумачення ч.3 ст.99 ЦК. Відповідно до Рішення, викладена у ч.3 ст.99 ЦК норма є формою захисту права власності учасників товариства і не може розглядатися у розрізі трудових правовідносин. Таким чином, усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов’язків у відповідності до ч.3 ст.99 ЦК не є відстороненням працівника від роботи в розумінні ст..46 КЗпП, і може розглядатися лише у розрізі корпоративних правовідносин.

Слід зауважити, що застосування ч.3 ст.99 ЦК можливе лише за умови невизначеності підстав для усунення члена виконавчого органу від виконання своїх обов’язків в установчих документах товариства, про що наголошується у Рішенні. Так, якщо не вказувати зазначені підстави в установчих документах товариства, то законодавець фактично надає учасникам товариства карт-бланш на звільнення члена виконавчого органу з будь-яких підстав і без них. Звісно це надає гарантії контролю за діяльністю члена виконавчого органу товариства (одноосібного виконавчого органу), проте з іншого боку керівник підприємства фактично постійно перебуває у «підвішеному» стані, що може негативно вплинути на його діяльність, тому у трудовому контракті слід передбачити певні гарантії і для керівника, наприклад, ставити рівень його оплати праці в залежність від досягнення товариством певних фінансових показників за звітний період, що закріплюються у трудовому контракті. Існує можливість передбачити підстави для усунення керівника від виконання своїх обов’язків у статуті товариства, але в цьому випадку усунення можливе лише з цих підстав.

КСУ, відносячи усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов’язків згідно ч.3 ст.99 ЦК до сфери корпоративних правовідносин, не дає відповіді на питання про порядок припинення трудових відносин із членом виконавчого органу у зв’язку із усуненням його від виконання своїх обов’язків згідно ч.3 ст.99 ЦК. Виходом із цієї ситуації, на мою думку, є закріплення у трудовому контракті такої підстави припинення трудового контракту як усунення члена виконавчого органу товариства (одноосібного виконавчого органу) від виконання своїх обов’язків. В такому випадку механізм припинення трудових відносин із керівником підприємства виглядає наступним чином: 1) прийняття наглядовою радою товариства рішення про усунення керівника від виконання своїх обов’язків; 2) розірвання трудового контракту з ним на підставі п.8 ч.1 ст.36 КЗпП.

Для досягнення оперативності у відносинах учасників товариства з його виконавчим органом необхідно закріпити в статуті товариства положення про віднесення до компетенції наглядової ради товариства обрання та припинення повноважень члена виконавчого органу товариства (одноосібного виконавчого органу). Адже одна справа, коли мова йде про неакціонерні товариства, у яких скликання та проведення загальних зборів учасників не займає багато часу, проте інша справа з акціонерними товариствами, де скликання та проведення загальних зборів акціонерів є досить громіздкою процедурою, виконання якої, крім усього іншого, суворо контролюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Можливість створення наглядової ради в акціонерному товаристві передбачена нормами ЦК, Закону України «Про господарські товариства», Закону України «Про акціонерні товариства». Однак створення зазначеного органу не передбачене законодавством, наприклад, для товариства з обмеженою відповідальністю. Проте, на мою думку, створення подібного органу є доцільним і в інших, крім акціонерних, господарських товариствах, оскільки це дає змогу захистити права учасників товариства та посилити контроль за діяльністю виконавчого органу, адже для належного контролю за діяльністю виконавчого органу повноважень ревізійної комісії, існування якої в товаристві з обмеженою відповідальністю передбачене ст.63 Закону України «Про господарські товариства», буває недостатньо. Створюючи наглядову раду у тому ж таки товаристві з обмеженою відповідальністю слід керуватись ч.2 ст.146 ЦК, якою передбачена можливість загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу. Крім того, відповідно до п. г)  ст.59 Закону України «Про господарські товариства», до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів. Слід зазначити, що коло повноважень, що закріплюються за наглядовою радою може бути досить широким, враховуючи диспозитивний характер ст.146 ЦК та ст.59 Закону України «Про господарські товариства».

Прогресивними у світлі зазначеного є положення Закону України «Про акціонерні товариства», які передбачають можливість закріплення зазначених повноважень за наглядовою радою товариства, вказаним законом внесені і відповідні зміни до ЦК, зокрема до ст.159, з якої виключене положення про віднесення до виключної компетенції загальних зборів акціонерів утворення та відкликання виконавчого та інших органів товариства, що значно ускладнювало процедуру усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов’язків.

Підсумовуючи, слід сказати, що для встановлення ефективної системи контролю за діяльністю виконавчого органу господарського товариства необхідно: