Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
05.06.2012 08:18

Зачароване гендерне коло

Глава Наблюдательного совета «Института правовой политики и социальной защиты», Нардеп VI-VII созывов

Якось мені довелося спостерігати одну цікаву річ в літаку. А саме - реакцію пасажирів на, здавалось би, звичайне оголошення капітана корабля про деталі польоту.

Якось мені довелося спостерігати одну цікаву річ в літаку. А саме - реакціюпасажирів на, здавалось би, звичайне оголошення капітана корабля про деталіпольоту. Реакція була на межі здивування та переляку. Не тому, що щось трапилосьз літаком. Просто під час оголошення з’ясувалось, що пілотом літака є жінка.Очевидно, в багатьох країнах світу на подібний факт ніхто б не звернув уваги,але в Україні це викликало справжній резонанс. Деякі пасажири почали чутливореагувати на кожну зону турбулентності, посипались доволі критичні коментарі наадресу авіакомпанії, яка наймає на таку відповідальну роботу капітана літакажінку.

 

В українській політиці ситуація з гендерним питанням, звичайно, краща, алепроблеми все ще є. І йдеться не тільки про низький рівень представлення жінок вукраїнському парламенті. А й про те, що позитивної динаміки в ньому неспостерігається аж ніяк. Для мене особисто абсолютно незрозуміло, що найвищийвідсоток жінок-депутатів під цим парламентським куполом спостерігався у 1985 році– ще у Верховній Раді УРСР. Складно повірити, але тоді до Верховної Ради УРСРпотрапило 157 жінок, або ж – 30% від загального складу народних депутатів. НезалежнаУкраїна за двадцять років свого існування жодного разу не продемонструвала рівеньпредставлення жінок у парламенті більше аніж 8%.

 

Я абсолютно згідна з тими дослідниками, які стверджують: якщо у парламентіменше 30% жінок, то не відбудовується ні інститут прав жінок, ні інститут правдітей, ні взагалі інститут прав людини.

 

Більше того, думаю, не зайвий раз наголосити, що в Україні жінки становлять54% від населення України, а це - 2/3 усіх виборців. Відповідно, якщо їхпредставлення у парламенті складає менше 8%, це означає, що Верховна Радапросто не репрезентує всі соціальні групи населення. Автоматично – виникаєпитання про демократичність такого законодавчого органу. Наскількивзаємопов’язані ці два процеси, доведено на практиці у країнах Скандинавії: яктільки критична маса жінок у парламенті складає 20% - росте кількість законопроектів,які стосуються  захисту  інтересів дітей,  як тільки рівень представництва сягає 30% -більш активно починають прийматись закони щодо інтересів жінок.

 

Водночас, коли ми говоримо про жінок у політиці, ми повинні говорити нелише про жінок-народних депутатів, чи жінок, які посідають пости в уряді.Українська специфіка полягає у тому, що багато жінок задіяні у політичне життя,хоча  формально не задіяні у партійномужитті або ж офіційно не займають міністерських постів. У  нас, наприклад,  є чимало жінок радників, які виконують значноважливішу роль у формуванні політичного порядку денного, аніж деякі міністри.Бути в тіні чоловіка – елемент української національної традиції, який доситьчасто спрацьовує і в політичному житті. 

 

Виходити чи ні з тіні чоловіка – рішення, напряму пов'язане зкоригуванням  стереотипів про ідеальнуукраїнську  сім’ю в нашому суспільстві, вякій жінка має  відігравати рольпередусім берегині домашнього вогнища. Показово,  що не лише чоловіки  розглядають жінок у цій ролі, а й багатожінок  змирились з цією місією. Мене,скажу відверто,  два роки тому дужездивували результати загальнонаціонального опитування,  в якому 31% опитаних  відповіли, що жінки погано представлені уполітиці, оскільки - цитую -  «бракуєчасу через зайнятість вдома».

 

Інша проблема в Україні, яку я спостерігаю напередодні парламентських  виборів 2012 року – це  представлення жінок на різних  управлінських ланках. Так склалось, що жінки представлені в основному на найнижчих рівнях управління. Чим  вищийорган – тим менше жінок. Так, у сільських радах – жінки становлять 51% , уселищних – 46%.  Непотрібно забувати,що  це найважча робота, оскількипередбачає постійне залучення до конкретних нагальних проблем і щоденнийконтакт з виборцями. Очевидно, ми  маєморозробити механізм, який допоміг би жінкам-лідерам  регіонального масштабу  просуватись і на вищі  управлінські ланки.

 

Нарешті, ключове та найскладніше питання: що робити для того, аби  збільшити рівень представництва жінок уполітичному житті країни загалом і в парламенті зокрема? На мою думку,найвдалішим є норвезький рецепт. А саме – поєднання ініціативи політичнихлідерів  з тиском громадянськогосуспільства.

 

Як досягти такого поєднання? Очевидно, з допомогою інтенсифікованоїінформаційної кампанії. Ми повинні більше і голосніше говорити про перевагивисокого рівня присутності жінок у політиці. Ми повинні озвучувати дані ООН, які свідчать: у тих країнах, денайбільший рівень жінок в управлінні – найкращий рівень життя.  Це стосується, передусім, країн ПівнічноїЄвропи.  Ми повинні нагадувати про те, щоу 17 країнах світу жінки сьогодні є главами уряду або главами держави, або жсуміщають ці посади.  І ця цифраподвоїлася у порівнянні з 2005 роком.  Миповинні говорити про те, що жінки-парламентарі, якими б емоційними вони небули, всі питання вирішують з допомогою інтелекту та діалогу, а не кулаків табійки.

 

Ми, як народні депутати,  повиннітакож говорити і про міжнародні зобов’язання України. А саме про те, що Українав 2000 році приєдналася до Цілей розвитку тисячоліття на Саміті ООН, девзяла  зобов’язання забезпечити до30%  представництво жінок упредставницьких органах влади до 2015 року. Тобто, вже за 3 роки.

 

Ми також повинні більше говорити та писати про необхідність встановленнябалансу між професійним та приватним життям як в українських чоловіків, так і вукраїнських жінок. Неприйнятною є ситуація, коли згідно з останнімиопитуваннями,  в середньому українськийбатько приділяє дітям 4 хвилини часу на добу, у той час, як українські жінкивимушені поєднувати професійне життя з приватним з великим наголосом на користьостаннього.

 

Ми повинні  залучати до обговорення івсіх тих колег, які так чи інакше причетні до формування образу сучасної  української жінки у медіа і, особливо,  урекламі.  Навряд чи для кого будесекретом, що цей образ великою мірою спотворений, адже змальовує українськужінку або як домогосподарку або ж як об’єкт чоловічої пристрасті, в той час якчоловіки зображені переважно в ролі бізнесменів чи просто володарів життя.

 

Нарешті, ми повинні більше залучати до подібних дискусій чоловіків. Інакше,ми ще довго не вийдемо з цього зачарованого гендерного кола. 

 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net