Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
06.11.2009 13:38

ІЗ ШИРОКО ЗАПЛЮЩЕНИМИ ОЧИМА...

Глава Наблюдательного совета «Института правовой политики и социальной защиты», Нардеп VI-VII созывов

Обіцянка спрощеного візового режиму з країнами ЄС, провал з ПДЧ, протистояння з Росією, яке постійно заглиблюється, колапс газових домовленостей – все це останні „досягнення” зовнішньої політики України, яку в західних ЗМІ вже давно охрестили, як ідеалісти

Обіцянка спрощеного візового режиму з країнами ЄС, провалз ПДЧ, протистояння з Росією, яке постійно заглиблюється, колапс газових домовленостейвсе це останнідосягненнязовнішньої політикиУкраїни, яку в західних ЗМІ вже давно охрестили, як ідеалістично-хаотичну й позбавлену прагматизму. Чи може така держава, як Україна, дозволити собі таку поведінку? Чи може Україна дозволити собі однобічний погляд на міжнародні відносини та поділ на «добрих» та «злих»? Може слід згадати мудру позицію Отто фон Бісмарка, який на запитання «за кого ви — за росіян чи за західні держави», відповів: «Я завжди стою за свою країну і вважаю ідеалом у галузі зовнішньої політики відсутність упередженості та дії незалежно від симпатій чи антипатій до іноземних держав та їх керівників». Українським керманичам, мабуть, далеко до розуміння такої позиції. Але якщо хоча б 3-4 роки продовжувати хаотичність та незбалансованість зовнішньої та внутрішньої політики, і якщо не зосередитися на власних державних інтересах, ми маємо всі шанси залишитися біля краю Європи та стати плацдармом для геополітичних дослідів світових країн-гігантів. Мабуть, нарешті, прийшов час адекватного та безпристрасного оцінювання глобальних світових процесів .

 

 

 

Світовий порядок кардинально змінюється

 

 

 

Не секрет, що ООН стає все більш неефективною та вже схожа на свою предтечу – Лігу Націй. Китай, Росія, США, ЄС – світові лідери, які фактично роблять новітню глобальну політику та перші за всіх  трансформуються. Наприклад, у Вашингтоні вже двічі мав місце путч, досить радянський за своєю формою, який продемонстрував, що Сполученим Штатам необхідно звузити розмах своєї діяльності на планеті: перший випадок відбувся в 2007 році – відставка Дональда Рамсфельда, другий теж в 2007 році – доповідь американської розвідки, на підтримку ядерної програми Ірану.

 

Паралельно цієї еволюції США, що у значній мірі прискорює передвиборна президентська кампанія, відбувається і розвиток двох інших держав – Китаю і Росії. Пекін, де продовжує повзти нагору інфляція, готується скорегувати майбутній курс: зменшити частку свого експорту, від чого його валюта тільки підвищиться в ціні, а внутрішній ринок буде послідовно зміцнюватися. У Москві спостерігається зворотній процес: економічне зростання Росії неухильно набирає обертів. Як же на цьому тлі будуть поводити себе США, які змушені почати «зовнішньополітичний відступ»? Аналітики стверджують, що США зосередить увагу на найближчих сусідах, позначить свій стратегічний інтерес до питань безпеки Тихоокеанського регіону і розвитку Латинської Америки.

 

Що стосується ЄС, яка є споконвіку мрією незалежної України, то парадокс в тім, що ЄС одночасно і гігант і карлик в міжнародних відносинах. Він піднімається, як гігант, тому що домігся надзвичайного успіху в області регіонального співробітництва. Однак, незважаючи на те, що економіка ЄС за темпами порівнюється з економікою США, ЄС все частіше поводить себе невпевнено на міжнародній арені, за що ЗМІ титулували його  «політичним карликом». Раболіпне потакання Сполученим Штатам (можливо, єдиним виключенням було вторгнення США до Іраку) призвело до логічного зменшення впливу Європи на світовій арені. Ще один парадокс, пов'язаний з ЄС, полягає в тім, що громадяни ЄС живуть у міхурі безпеки, при цьому щодня відчуваючи зростаючу психологічну непевність у своєму майбутньому. І такі фактори, як нелегальна міграція або енергетична небезпека це провокують. Інколи певні аналітики порівнюють позицію ЄС із позицією нейтралітету Швейцарії. Але якщо швейцарці можуть почувати себе в безпеці, тому що оточені поки що стабільним ЄС, то громадяни ЄС втратили це почуття, тому що європейський континент знаходиться на перетинанні векторів світової нестабільності – від Північної Африки до Близького Сходу.

 

 

 

ЄС останнім часом майже завжди враховує російську позицію під час вирішення питань міжнародних відносин. Зрозуміло, що Росія є стратегічним енергетичним партнером ЄС і його головним постачальником енергоносіїв. Недавні приклади тому – питання статусу Косово, прийняття рішення на останньому Бухарестському саміті стосовно НАТОвських перспектив України. ЄС тримає дистанцію й у газових війнах між Україною і Росією. Не треба бути супер-аналітиком, щоб зрозуміти, що у найближчий час Європейський Союз й надалі враховуватиме позицію Росії (чи вимушений буде це робити) і, в тому числі, стосовно України. Адже на відміну від України, ЄС дуже прагматичний у своїх зовнішніх стосунках.

 

Не слід забувати українським евромрійникам, що у всі часи європейці у відносинах з Україною керувалися виключно власними егоїстичними пріоритетами. Так було про розпаді СРСР, при вимогах до України щодо атомного роззброєння тощо.  Отже будемо реалістами - нинішня «політика сусідства» ЄС стосовно України була ініційована не через те, що європейці дуже переймаються як же там «бідна Україна» без Європи, а через цілком цинічні міркування: як убезпечити себе від навали нелегальної міграції та загроз транснаціональної організованої злочинності. Крім того, думаю не треба пояснювати чого вартий лист чотирьох міністрів енергетики країн ЄС (Франція, Німеччина, Італія, Австрія), адресований як Україні, так і Росії у критичні години газового протистояння. Зміст був на кшталт, ми вас обох поважаємо, але газове постачання до Європи не повинно перериватися, інакше Європа почне хвилюватися та втручатися. Між рядками читати: «Україну зламаємо, Росію заспокоїмо».

 

Будьмо об'єктивними: Україна не мала реальних шансів на здійснення зовнішньополітичного прориву ні до Помаранчевої революції, ні, нажаль, як ми вже бачимо, після неї. Аналітики небезпідставно стверджують, що Україна вичерпала можливості зовнішньополітичного прориву ще наприкінці 90-х років. Будь-які подальші якісні зрушення були можливі лише за умови вагомих внутрішньополітичних перетворень та досягнення стабільного політичного стану. А до них сучасній Україні як до небес. Сьогодні навіть стає соромно за помаранчевих політиків які робили свої дилетантсько-фантастичні прогнози стосовно вступу України до ЄС до 2008 року, чи висловлювали сподівання на те, що наступна головуюча країна в ЄС виявиться прихильнішою до України, ніж попередня. Все це тільки накопичувало роздратованість в самому ЄС. Як-то кажуть, Європі стало вже не смішно. Але Україна вперто йшла та продовжує йти по шляху порожнього популізму та начебто не звертає уваги на свої помилки.

 

 

 

Без комплексу неповноцінності

 

 

 

Не додає зовнішньополітичного шарму Україні те, що вона не має єдиного центру, що координує зовнішню політику. Наразі, це Секретаріат Президента, РНБО, Кабмін через МЗС, Мінекономіки та віце-прем'єра з питань евроінтеграції.  Тому красиві декларування в Указах чи Постановах про національні пріоритети чи національну безпеку в ракурсі приєднання до ЄС чи НАТО – не  інакше, як чергові декларації. З таким успіхом Українська влада може декларувати, що у 2010 р. Україна стане членом Міжгалактичного співтовариства та буде вести плідні переговори з марсіанами. Маячня?!... Але ж саме так виглядали українські політики  в очах прагматиків з єесівських кабінетів.

 

На цю тему можна дискутувати нескінчено. Але що може зробити держава Україна, щоб виправити свій міжнародний імідж, а й можливо і статус. Вже не кажемо про необхідний фактор внутрішньополітичної стабільності. Точніше це не фактор, а необхідне середовище, на тлі якого має розпочатися строгий внутрішньодержавний аудит. Україна має вирішити скільки коштуватиме українській економіці вступ до ЄС і які конкретні кроки для цього треба зробити. Кожен високопосадовець має розуміти, які кроки у сфері його компетенції слід зробити, в якій черговості та які наслідки очікуватимуться. Чи можливо це в умовах, коли уряд та парламент змінюються як рукавички? Чи можливо це, коли до уряду набирають «любих друзів», соратників, а не фахівців? Думаю негативна відповідь на це запитання є у кожного, хто зараз живе в Україні.

 

Тепер щодо перспектив відносин з Росією. Усі «креативні» кроки нинішнього уряду та Президента України призвели до того, що майже чверть росіян за статистикою вважають Україну свої зовнішнім ворогом. Саме у відносинах з Росією тепер як ніколи потрібні прагматичні, консолідовані  і водночас нестандартні рішення. Судячи з дій нинішньої влади, це не приймається до уваги. Замість не визначеної зовнішньополітичної багатовекторності, що була при Президенті Кучмі, зараз Україна впала в іншу крайність – безкомпромісний напрямок до НАТО та ЄС. НА кшталт «вмремо, але вступимо». Все це Росією сприймається само по собі як ворожість України. Слід тверезо визнати, що у цілому, інтеграція України в ЄС не загрожує російським інтересам. По-перше, частина російського керівництва вважає, що ЄС і РФ повинні доповнювати один одного економічно, щоб протистояти США. По-друге, російський бізнес на території України абсолютно не проти ввійти в ЄС через «чорний вхід». Інша справа, якщо обов'язковою прелюдією на шляху в ЄС стане членство України в НАТО. Природно, що Росія буде захищатися. Поки конфлікт не досягнув свого апогею, Україна ще має шанси ініціювати низку компромісів для розблокування відносин з Росією. В їх основі має бути спроба переведення цих відносин лише у двосторонню площину і виведення їх з контексту інших геополітичних проектів Росії (на кшталт ЄЕП, ЄВРАЗЕС тощо). Нині реалізм підказує, що з нинішньою владою та елітою в державі сподіватися на реалізацію таких проектів ,як вступ до Європи – треба бути дуже оптимістичною до безглуздості людиною. Потрібна нова еліта, з розумінням справжньої україно-центричної зовнішньої політики, без комплексу неповноцінності по відношенню до Заходу чи Росії, що не буде довірливо дивитися з широко заплющеними очима на світових гравців та чекати, коли ж вони візьмуть її до свого кола. 

 

 

(Газет а „Голос України”)

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net