Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
05.03.2013 15:12

Говоримо про гендер чесно - 1

Глава Наблюдательного совета «Института правовой политики и социальной защиты», Нардеп VI-VII созывов

Тиждень напередодні 8 Березня у моєму робочому графіку до великої міри розписаний подіями, присвяченим питанням гендерної рівності.

Тиждень напередодні 8 Березня у моєму робочому графіку до великої мірирозписаний подіями, присвяченим питанням гендерної рівності. І хоча я вважаю,що про рівноправність чоловіків і жінок потрібно говорити не лише перед цимвесняним святом, з задоволенням використовую кожний привід,  щобполітика в Україні більше не називалась чоловічим клубом, а призначенняукраїнської жінки не зводилось до ролі берегині домашнього вогнища.

От і сьогодні мені випала честь взяти участь у, мабуть, в одному знайбільших в Україні за всі роки незалежності Форумі з гендерних питань, якийбув організований завдяки сприяння фактично всіх німецьких фондів та фонду«Відродження». Приємно було побачити у Києві жінок, для яких гендерна темадавно є щоденною роботою. Маю на увазі, наприклад, спецпредставника з гендернихпитань ОБСЄ Джун Цейтлін.

Для мене можливість виступити на цьому Форумі була нагодою не лишеподілитись деякими думками з приводу ролі жінок в  українській політиці, але й шансом розповістипро діяльність нашого парламентського об'єднання «Рівні можливості», де я єодним із співголовою. Лише той факт, що у об’єднання три співголови і всі представляютьрізні політичні сили свідчить про те, що тема гендерної рівності - це тема,спроможна по-справжньому об’єднати навіть такий ідеологічно розколотийпарламент, як українська Верховна Рада. Це тема, яка не потребує додатковихзусиль для консолідації різних політичних сил.

Важливо, що до об’єднання увійшли не лише жінки, але й також народні депутати-чоловіки,які, до того ж, є публічними політиками, а це означає - спроможні забезпечитиприсутність гендерної теми у публічному дискурсі України.

Чому важливе існування нашого об’єднання? Воно важливе тому, що ми нарештіна високому політичному рівні отримали інструмент, з допомогою якого здатнізмінювати не просто українське законодавство щодо забезпечення гендерної рівності,а змінювати українську реальність.

Ми, наприклад, вже приступили до внесення змін у законодавство України. Так,зокрема, наприкінці минулого року внесли на розгляд Верховної Ради тризаконопроекти, націлені на попередження насильства в сім’ї, обмеженнязавуальованої торгівлі дітьми та забезпечення рівного соціального захисту матерів та батьків, які самостійно виховуютьдитину.

Чому ми ініціювали  законопроект провідповідальність за здійснення насильства в сім'ї, який пропонує відмовитисьвід практики штрафів та активно застосовувати до насильників виправні роботи таадміністративний арешт?

А тому, що проблема домашнього насильства – одна з найсерйозніших вУкраїні. Лише вдумайтесь у цифри: знущання в сім’ї зазнають 68% українських жінок(це близько 18 мільйонів!). Вони страждають від домашнього насильства частіше,аніж від пограбувань, зґвалтувань і автомобільних катастроф разом взятих.35-50% жінок, які потрапляють у лікарні з тілесними травмами - жертви домашньоїтиранії. При цьому до правоохоронних органів звертаються  лише 13%жертв, а за допомогою до психологів і спеціальні центри – 2%. І це в той час,як  проти самих насильників або взагаліне застосовуються жодні санкції, або лише штраф, який вимушена платити самасім’я (чи навіть побита дружина) з сімейного бюджету.

Тепер до поганих новин. Рівень представлення жінок в українській політицізалишається дуже низьким – один з найгірших показників у регіоні. Я абсолютнозгідна з тими дослідниками, які стверджують: якщо у парламенті менше 30% жінок(а у нас, нагадаю, менше 10%), то не відбудовується ні інститут прав жінок, ніінститут прав дітей, ні взагалі інститут прав людини. 

У цьому контексті мене як фахового юриста надзвичайно турбує невиконанняУкраїною її міжнародних зобов’язань. Ні для кого не є таємницею, що у 2000 роціУкраїна приєдналася до Цілей розвитку тисячоліття на Саміті ООН, де взяла  зобов’язання забезпечити до 30% жінок упредставницьких органах влади до 2015 року. Тобто, вже за 2 роки.

На сьогодні ми можемо похизуватись подібними – і навіть вищими - цифрамипредставництва жінок, але на найнижчих рівнях управління. В Україні, як і в деяких інших країнах світу,спостерігається небезпечна тенденція: чим вищий орган управління – тим менше жінок. Так, у сільських радах – жінкистановлять 51% , у селищних – 46%. Тобто, жінкам доводиться виконувати найскладнішуроботу, пов’язану з  майже щоденнимвирішенням  житлово-комунальних питань,постійними скаргами виборців. Очевидно, ми маємо розробити механізм, який допоміг би жінкам-лідерам  регіонального масштабу просуватись і на вищіуправлінські ланки.

Є, звісно, й інша проблема: багато розумних, професійних українських жінок свідомоне претендують  на відповідальні посади,керуючись стереотипами, які панують у нашому суспільстві. А саме - що жінка маєбути в тіні чоловіка; що політика – це чоловіча справа; що головне призначенняжінки – оберігати  сімейне вогнище.

Відповідно, коли ми говоримо про низький рівень представлення  жінок у політичному житті, ми повинніговорити і  про перешкоди, які самі жінкисобі штучно створюють. Відтак, ми повинні виховувати жінок бративідповідальність не лише за комфорт та добробут своєї родини, але й за комфортта добробут свого міста, своєї області, свого регіону. Іншими словами,допомогти їм повірити: якщо вони можуть подбати про свою сім’ю, вони здатніподбати й про сотні, тисячі і, можливо, навіть мільйони інших сімей.

При цьому, першочергову увагу ми маємо спрямовувати  на тих жінок, які б хотіли брати активнуучасть у громадському та політичному житті, але не можуть це зробити через усталені погляди в суспільстві про вищезгаданепризначення жінки  бути берегинею сімейноговогнища, а фактично - домогосподаркою. Це доказують і результати соціологічнихопитувань: 31% жінок зізнались, що вони хотіли б більш активно бути залучені дополітичного життя але - цитую -  «бракуєчасу через зайнятість вдома». Тобто, жінкам суспільство продовжує нав’язувативибір «або-або» (або кар’єра, або сім’я), а не «і-і» (і кар’єра, і сім’я) .

Нарешті, ключове та найскладніше питання: що робити для того, аби збільшитирівень представництва жінок у політичному житті країни загалом і в парламентізокрема? Знаю, що є багато розроблених світових рецептів, і ми в Україні маємоможливість скористатись не одним з них.

Хоча мені особисто досить імпонує рецепт північноєвропейських країн, якийпередбачає поєднання ініціативи політичних лідерів з тиском громадянськогосуспільства. З виникненням об'єднання «Рівні можливості» та його активною взаємодією з громадянськимсуспільством, ми маємо всі шанси для застосування цього рецепту на українськійполітичній кухні.

Що стосується, можливо, найбільш дискусійногопитання – питання запровадження квот. Я впевнена, що в сьогоднішніх українськихреаліях найбільш вдалим було б добровільне запровадження квот на рівні окремихполітичних сил. Можливо, ми сьогодні ще не готові запозичити досвід німецькоїПартії зелених і запровадити квоту в 50%. Але впевнена, партія, яка таку добровільнуквоту започаткує, отримає свою додану вартість в очах не лише жіночого електорату,якого в Україні переважна більшість, але й загалом переважної більшостівиборців.

Нещодавно у “Нью-Йорк Таймс” була опублікована стаття “Що ви розумієте підгендерною рівністю?”, в якій колумніст цієї газети Ніколас Крістоф зазначив, щопроблема гендерної рівності зникне тоді, коли ми перестанемо про неї говорити.Бажаю всім нам, щоб якомога швидше ми перестали говорити на цю тему через зникненняпроблеми гендерної рівності як такої.

 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net