Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
07.10.2020 09:13

Шмигаль і 15 років: чого іще ми не знаємо про пенсії в Україні?

Реформувати пенсійну систему необхідно, але не так, як це робиться зараз

Не можна сказати, що прем’єр України всіх приголомшив. Він сказав очевидні для більшості речі. Про те, яка в державі існує диспропорція між працюючим населенням та тими, кого це населення утримує.

В недалекому майбутньому, зазначив Денис Шмигаль, «буде мало працездатних і багато пенсіонерів. Співвідношення буде 1 до 2. Доведеться в два рази збільшити податки, щоб можна було утримувати пенсіонерів. Компанії вже не хочуть збільшувати податки. Збільшення в два рази неможливо. Ми не зможемо через років 15 платити пенсії майбутнім пенсіонерам. Це проста математика».

Але, крім констатації цього факту, про що іще говорив глава уряду? Про те, що вже в 2021 році Кабінет Міністрів запустить накопичувальні пенсії: кожен працюючий зможе сам відкладати на старість. Держава буде платити всього лише «невелику соціальну пенсію», а решту потрібно буде збирати самостійно.

Такий, мовляв, план.

Що ж, в чому полягає суть накопичувальної пенсійної системи, пояснювати, гадаю, зайве. До речі, за минулої влади ми вже мали здійснити перехід до такої системи, хіба ні? Пригадую навіть дату переходу: 1 січня 2017-го. Починаючи з цього дня, ми всі буцімто робили перші кроки до впровадження накопичувальної системи. Але, вочевидь, нам це примарилося. А, отже, все починаємо з початку.

Не знаю, що саме запропонує Шмигаль, але за його попередника Гройсмана план був наступним: кожен громадянин України, молодший за 35 років, починає відрахування у вигляді 2% своєї зарплати на індивідуальний рахунок, де гроші чекатимуть на нього до виходу на пенсію. Все ніби чесно і прозоро, проте є пара запитань, які я хотіла би поставити уряду.

Перше. Сьогоднішні 2% від, скажімо, зарплати у 5 тисяч, це – 100 гривень. На 100 гривень зараз можна купити кілограм гречки (45-50 грн., втім, до кінця року прогнозують всі 80), пляшку молока (в середньому – 25 грн.), недорогі вітчизняні макарони (до 20 грн.) і, скажімо, пів-буханки хліба. На що буде «спроможна» купюра із зображеним на ній Шевченком через 5 років, не скаже ніхто.

Можливо, це будуть все ті ж гречка, макарони, молоко і хліб. А, можливо, 100 гривень заледве вистачить на півбатону. Ми вже проходили гіперінфляцію 1992-1995 років, знецінення гривні у 2008-му і катастрофічне падіння національної валюти в 2014 році. Хтось враховує ризики девальвації при впровадженні накопичувальної пенсійної системи?

Якщо відповідь «так», хотілося б ознайомитися з усім переліком превентивних заходів. Як конкретно уряд запобігатиме знеціненню вкладів? Чи передбачена схема індексації накопичувальних рахунків відповідно до зростання інфляції? Чи, може, хтось розраховує на те, що відповідальність за сьогоднішні рішення нестиме той уряд, котрий прийде до влади через добрих три десятка років?

А якщо ж відповідь «ні», то цікаво, як саме чиновники збираються переконати населення у доцільності накопичувальної системи?

Втім, населення ніхто й не питатиме. Відрахування відбуватиметься автоматично. Альтернатива – у вигляді недержавних пенсійних фондів – формально існує (на всю Україну НПФ нараховується близько сотні), проте вона, звичайно, не створює конкуренції державному пенсійному забезпеченню. А в тому, що наша держава – досить кепський інвестор, могло переконатися вже не одне покоління українців. Тут можна згадати і «банкопад» епохи Гонтаревої, і горе вкладників Укрбуду, і безліч інших прикладів.

Ідея накопичувальної системи може бути скомпрометована ще до її старту, якщо хтось з державних мужів не візьме на себе труд бодай прокоментувати можливі ризики. Хтось мусить пояснити пересічному українцю, чому йому вигідніше вимагати «білу» зарплати і не зашивати долари у матрац, а нести заощадження на індивідуальний рахунок. І не просто пояснити, а переконати в тому, що цього разу система таки працюватиме. Поки що жодних гарантій останнього надано не було.

Тепер питання номер два. Серед вимог МВФ немає пункту щодо обов’язкового підвищення пенсійного віку, але є пункт, що стосується стабілізації роботи Пенсійного фонду. Його дефіцит має бути погашено, а видатки та доходи ПФ мають бути збалансовані.

Наші закордонні кредитори не бажають вкидати гроші у бездонну чорну діру під назвою «Пенсійний фонд». А враховуючи те, що влада України має зацікавленість у наступному  транші МВФ, хотілось би знати, що саме пообіцяє уряд, демонструючи готовність привести до ладу пенсійну систему?

Скоротити дефіцит ПФ можна було б, піднявши пенсійний вік. Про ймовірне підняття вікової планки не раз говорили за президентства Порошенка. Робили крок вперед і тут таки – крок назад. Нарешті зупинилися на тому, що головним чинником буде не стільки вік, скільки трудовий стаж, а він зростатиме з року на рік і у 2028-му сягне 35 років. Нині «танці» з віком починаються спочатку. Принаймні, відома своїми нестандартними висловлюваннями депутатка від «слуг» Галина Третьякова знову починає розмову на цю тему.

Втім, що конкретно пропонує Третьякова, з контексту сказаного нею незрозуміло. Просто підвищити пенсійний вік. І все.

Але зазначу, що в нинішній Україні навіть 40-річним складно знайти гідну та високооплачувану роботу; ті ж, хто старші за цей вік, неодмінно стикатимуться з дискримінацією, а відтак зможуть претендувати тільки на некваліфіковану роботу. Така робота належить до категорії малооплачуваної, а отже, припливу відрахувань єдиного соціального внеску (на якому тримається Пенсійний фонд) годі буде й чекати.

Урядовці спробували було зекономити, «урізавши» ще в березні 2014-го пільги народним депутатам, котрі належали до однієї з найбільш привілейованих пенсійних «каст». Досить згадати хоча б про те, що, виходячи на пенсію, нардепи мали право на грошову компенсацію у розмірі 12 місячних окладів, їм також була гарантована можливість пожиттєво користуватися безкоштовним проїздом на всіх видах транспорту, включаючи залізничним та повітряний.

У середині 2016-го уряд продовжив обмежувати «пільговиків», скоротивши на 40% перелік професій, що давали право на достроковий вихід на пенсію. Крім того, було вирішено розвантажити Пенсійний фонд, переклавши турботу про виплату деяких категорій підвищених пенсій на держбюджет. Такий крок не можна назвати розумним, адже держбюджет й без того дотує Пенсійний фонд, тобто гроші на пенсії – хоч персональні, хоч звичайні – все одно братимуть з однієї й тієї самої скарбниці.

Українська влада також розраховує на скорочення дефіциту бюджету ПФ шляхом підняття мінімальних зарплат. Як відомо, з 1 липня 2021 року планується збільшити такі виплати до 6500 гривень. Логіка тут така: чим вища «мінімалка», тим більше фонд заробітної плати і, відповідно, – ЄСВ. А чим більше відрахувань єдиного соціального внеску, тим солідніша наповненість Пенсійного фонду.

Однак не все так просто. Існує ризик приведення до повного банкрутства малого та середнього бізнесу, котрий після підвищення мінімальної зарплати стоятиме перед наступними альтернативами. Або (в разі неможливості сплатити більший ЄСВ) згорнути діяльність взагалі, або звільнити частину персоналу (і тим поповнити армію безробітних), або перевести найманих працівників на неповний робочий день, або піти в ще глибшу «тінь».

Але не говоритимемо зараз про бізнес. Бо, зрештою, є й питання номер три. До того часу, як дасться взнаки ефект від впровадження накопичувальної системи, ще досить далеко. Перші пенсії з накопичувальних внесків українці почнуть отримувати тільки через 25 років. Перехідний ж період триватиме як мінімум вдвічі довше.

Він почнеться тоді, коли перша працююча особа внесе частину внесків не в солідарний фонд, а в накопичувальний. А закінчиться тоді, коли помре остання людина, яка отримує пенсію виключно із солідарної системи. Як не крути, а менше 50 років тут не виходить. Півстоліття держава буде змушена компенсувати витрати перехідного періоду Пенсійному фонду України. То ж у який все таки спосіб це буде здійснюватися?

На жаль, на жодне з перерахованих питань немає чіткої та зрозумілої відповіді. Немає сумнівів у тому, що солідарна пенсійна система, котра дісталася нам у спадщину від СРСР, застаріла і морально, і фінансово. Але, можливо, починати подібну реформу потрібно аж ніяк не тоді, коли економіка знаходиться на спаді, коли кризі кінця-краю не видно і коли інфляція пускається в галоп. Потрібно передбачити всі фінансові ризики, перш ніж братися за таку революцію.

Втім, є ще дещо, чого не враховує нинішній уряд. Експерти (демографи, рекрутери, аналітики фінансового ринку) слушно звертають увагу на такі моменти.

По-перше, на високу смертність в Україні від онкології та серцево-судинних захворювань. Особливо – серед літніх людей. Це, грубо кажучи, означає, що через 15 років, яких так боїться Шмигаль, співвідношення пенсіонерів до працюючих громадян не стане більшим. Воно, можливо, збережеться на нинішньому рівні. А, можливо, навіть зменшиться.

По-друге, слід брати до уваги також темпи та масштаби еміграції з України. І те, як змінився характер такої еміграції. Раніше на заробітки виїздив один член родини, нині ж країну залишають цілими сім’ями – разом з дітьми та літніми батьками. Тобто й з цих міркувань не варто боятися різкого збільшення пенсіонерів.

Все це, так би мовити, «добрі» новини для уряду – хоча слово «добрі» тут однозначно слід брати в лапки.

А тепер зовсім погана новина, котра і є альфою та омегою нинішніх проблем. Справа аж ніяк не в тому, скільки в державі працівників і скільки – їхніх утриманців, справа в тому, який дохід отримають ці самі працівники. В Україні не тільки мінімальна, але й середня зарплата не витримує конкуренції з європейськими сусідами. У нас спостерігається не просто безробіття, а дефіцит добре оплачуваних робочих місць. 

Тим часом чим нижча зарплата, тим нижчі і відрахування на пенсію – хоч у державний Пенсійний фонд, хоч у його приватні аналоги. Тож пенсійну реформу (які б абриси вона зрештою не набула) треба починати з того, яку першу зарплату отримають нинішні 20-річні, яким до пенсії – ще як до неба. Дбати про завтра слід було ще вчора, але інколи мені здається, що вся історія України останніх років – це якась казка про втрачений час.

Сподіваюсь лише, що хоч фінал у цієї казки буде оптимістичним, як це і повинно бути в такому жанрі.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]