Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
20.07.2020 09:18

Що не так із виборами та реформою самоврядування?

Аналізуємо ухвалені парламентом зміни

Верховна Рада України ухвалила зміни до правил, за якими відбуватимуться місцеві вибори. Комусь ці зміни видаються прийнятними, комусь – ні. Однак майже ніхто не говорить про те, що перед тим, як переписувати виборчий кодекс, вартувало для початку завершити територіально-виборчу реформу. Адже якщо парламент визначився із тим, «ЯК голосувати?», то питання «ДЕ голосувати?» фактично зависає у повітрі.

Бо скоротити кількість районів – ще не означає провести реформу. Скоротити кількість районів – не означає внести ясність в адміністративно-територіальний устрій держави. Починати треба було не з районів.

Хочу нагадати, що наприкінці 2019 року президент Володимир Зеленський виступив ініціатором законопроекту №2598 (щодо децентралізації влади), який він помітив як невідкладний. Відразу зауважу, що попри всю його «невідкладність», законопроект цей не розглянутий і досі. Його статус – «одержаний Верховною Радою». Річ у тім, що, окрім ряду суперечливих моментів, котрий містить документ, він передбачав внесення змін до Конституції. Тобто не «косметичний ремонт», а глобальне перекроювання адміністративно-територіального устрою.

За Зеленським, Україна мала виглядати так. Її низовий рівень становили би громади, але, на відміну від нинішніх, вже сформованих громад (до речі, а що тоді робити з ними?), нові ОТГ мали бути більш крупними. Як пояснював номінальний глава партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко, вони мали налічувати 30-40 тисяч осіб. Передбачалося, що керуватиме об’єднаними територіальними громадами обрана їх представниками рада ОТГ.

Надбудовою над громадами мав стати округ. Нині не існує жодних округів, але є райони, яких донедавна було 490. Планувалося, що їхню кількість скоротять і зіллють у 100 округів. Кількість районів дійсно скоротили – до 136, але вони так і лишилися районами. Між тим реформа Зеленського передбачала, що у кожному окрузі буде від 10 до 15 громад. Але округи мали стати лише формальним об'єднанням – на цьому рівні владних інституцій, які обиратимуть громадяни, не буде. Натомість «начальство» на округи надсилатимуть згори – окружних префектів призначатиме президент за погодженням з урядом. 

Наступний рівень, за Зеленським, – область. Області залишаються, як і АР Крим. (Хоча в проекті попередників, тобто за часів прем’єрства Гройсмана, областей не мало бути, натомість пропонувалася тріада «громада – округ – регіон».) Керувати ж областями мали б префекти, а нині існуючі ОДА повинні були бути розпущеними. При цьому в системі влади залишалися обласні ради, на які, однак, чекало певне скорочення і переформатування. Замість облдержадміністрацій виконавчу частину обласної ради мали репрезентувати виконавчі комітети облрад. При цьому районні ради ліквідовувались.

Таким чином, якби законопроект 2598 пройшов горнило Верховної Ради, вертикаль влади в Україні мала б такий вигляд: перший прошарок – громади та ради ОТГ; другий – округи без виборних органів влади, але з окружними префектами; третій – області з облрадами та виконавчими комітетами, а також обласні префекти, котрих призначатиме президент на пару з Кабміном.

Все це абсолютно не відповідало чинній Конституції, а відтак і потребувало нової її редакції. Однак зміни до Основного закону внесені не було, а тому реформа Зеленського якщо й не провалилася зовсім, то, принаймні, лишилася поставленою на паузу.

Що ми маємо натомість? Від всієї реформи (зараз вже не має значення, була вона вдалою чи абсолютно негодящою) був виокремлений лише один момент: скорочення районів. І цей момент вже впроваджено в життя. Але те, що районів стало менше – добре чи погано?

Само по собі це – ніяк. Перекроювати Україну має сенс лише в тому випадку, якщо це приносить користь її мешканцям. Між тим до теперішньої влади ніяк не дійде одна проста річ: адміністративно-територіальна реформа – це дві частини. Адміністративна – це реформа виконавчої влади, а територіальна – це уточнення стосовно адміністративно-територіального поділу.

А тому абсолютно неважливо, скільки в Україні буде районів – сто чи дві тисячі, головне, щоб вони ефективно управлялися та працювали на благо людей. Щоб усі коліщатка справно крутилися і машина рухалася без перебоїв. А все це якраз і забезпечує виконавча влада. Її завдання, як і сенс адмінреформи в тому, щоб людям легше та комфортніше жилося.

Щоб, наприклад, і поліклініка з аптекою, і школа з дитсадком були якомога ближче до людей. Щоб не довелося везти важкохворого «у район», як це повелося ще з радянських часів. І щоб так само, не покидаючи свого населеного пункту, можна було сконтактуватися з податковою або отримати довідку з БТІ.

В цьому контексті знову варто Гройсмана з його адміністративно-територіальною реформою, якою він так пишається. Колишній прем’єр теж, здається, не зовсім розумів, що і для чого він робить. Весь його запал був направлений на штампування ОТГ, але зі збереженням старої вертикалі, що є абсолютним нонсенсом. У підсумку вийшло так, що в Україні преспокійно сусідять і ОТГ, і старі районні ради та адміністрації. Зеленський, як ми пам’ятаємо, хотів прибрати з цієї схеми бодай районні ради, але оскільки цього не сталося, система, створена Гройсманом живе та процвітає.

Але для чого нам подібне двовладдя? Що хорошого воно може дати громаді? Крім того, що громада тепер годує два набори чиновників – тих, що залишились від старого адміністративно-територіального устрою, та тих, що прийшли разом із громадами – не змінилося абсолютно нічого.

Від самого початку треба було обирати: або громади, або райради. І обов’язково відобразити цей вибір у Конституції, бо там наразі громада як ланка місцевого самоврядування просто відсутня. Адже запропонована можливість об’єднання у територіальні громади не тільки сіл, а й селищ та міст, не узгоджується з частиною першою статті 140 Конституції України, згідно з якою територіальною громадою може бути лише «добровільне об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл», котре повинно мати статус адміністративно-територіальної одиниці.

Таким чином, ОТГ на сьогодні – неконституційні інституції. Вони існують поза законом, і вже сьомий рік, як це мало кого хвилює. Хоча якби почати саме з громад, тобто з низової ланки, а відтак підніматися «вгору», тобто до районів або округів, а далі – до областей чи регіонів, Україна могла отримати цілком прийнятний територіальний устрій. Але підкреслю ще раз: все це мало відбуватися згідно із Конституцією або згідно із прийнятими змінами до неї.

Що ж стосується щойно затвердженої системи місцевих виборів, то нові правила – такі, як «партизація» виборів або нові виборчі квоти, або розмір застави для кандидатів в мери, або відкриті чи закриті списки – буцімто не мають безпосереднього відношення до адміністративно-територіального устрою України. Але це і так, і не так.

Бо, наприклад, якщо говорити про вибори до районних рад, то очевидно, що їх проводитимуть вже нові об'єднані (укрупнені) районні ради. А це зацементує ситуацію ще на певний період часу. Між тим якщо влада захоче повернутися до законопроекту 2598 або до будь-якої іншої ідеї щодо перекроювання України, цей «цемент» доведеться ламати. Те саме стоється і ОТГ, відносно яких керівна верхівка навіть не визначилася: варто укрупнювати громади чи ні?

На мою думку, в питанні децентралізації та реформи місцевого самоврядування не варто було ставити віз поперед коня. Спочатку треба визначитися із межами територіальних одиниць і з принципами їхнього адміністрування, а вже потім займатися організацією виборчого процесу. Але наразі «маємо те, що маємо». Мабуть, для того, аби в недалекому майбутньому все це почати переробляти заново. І, звісно ж, з новими витратами часу, сил, людського та матеріального ресурсу. І зі зволіканнями у встановленні адекватного (нарешті!) принципу управління державою.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net