Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.

Чому не варто боятися радикального здешевлення національної валюти

Тепер, коли пристрасті, пов’язані із відставкою Якова Смолія, дещо вляглися, можна спокійно поговорити про її наслідки. Зокрема, про той головний наслідок, який турбує більшість: що буде з доларом? В якості спойлера відразу зауважу, що долар увійде в коридор, зазначений у держбюджеті на поточний рік. Його вартість наблизиться до 30 гривень за одиницю. Нагадаю, що середньорічний курс, зазначений в державному кошторисі, становить 29,5 грн. за долар, і оскільки минула більша половина року, цілком очевидно, що долар має коштувати дорожче нинішньої своєї вартості. Це необхідно для того, щоб бюджет було виконано.

І – трохи детальніше про ситуацію.

Я розумію, звідки в уяві схвильованих громадян береться така жорстка прив’язка курса долара до імені голови центробанку. Причина не стільки економічна, скільки психологічна. Бо для багатьох пам’ятна ситуація 2014 року, коли з приходом Валерії Гонтаревої долар рвонув угору. Але що було зроблено тоді? У лютому 2015 року Національний банк відмовився від політики фіксованого курсу, що діяла з моменту введення гривні, і перейшов до формування плаваючого курсу, який визначається на міжбанківському валютному ринку. Як наслідок 26 лютого 2015 року курс гривні досяг історичного мінімуму – понад 30 грн за долар. Однак згодом гривня зміцнилася.

Якщо новий голова НБУ, хто б ним не став згодом, провадитиме достатньо консервативну політику, ми можемо бути спокійними за українську гривню. Загалом можна провести цілий лікнеп на тему, які чинники впливають на курс долару, але можу поручитися за одне: імені голови Нацбанку серед подібних чинників немає.

З іншого ж боку, було б неправильно стверджувати, що Яків Смолій зовсім не доклав рук до нинішнього (сприятливого для гривні) валютного курсу. Але якщо у короткостроковій перспективі його втручання виглядало прийнятно, то для більш віддаленого майбутнього штучне стримування курсу закладало чималі ризики.

Якщо обійтися без громіздких пояснень в термінах макроекономіки, то зовсім коротко нинішню ситуацію можна пояснити так. Те, що є добрим для пересічного споживача, який зараз охоче скуповує дешеву валюту, погано для країни в цілому. Власне, і для пересічного споживача дорога гривня і дешевий долар – це також погано. Але очевидним такий стан речей стане пізніше.

Адже низький курс долара призводить, зокрема, до того, що Україна недовиконує бюджет. У проекті бюджету всі витрати і доходи розраховуються, виходячи з курсу 29,5 грн за долар, а відтак доходів від податків не вистачає, і в скарбниці утворюється діра. Грошей на соцвиплати через це немає. Торік, до речі, було практично те ж саме. У бюджеті курс було закладено на рівні 29,4, але фактично він становив 25 гривень за долар. Якби монетарна політика Нацбанку була іншою, курс давно би прийшов до обґрунтованого рівня.

Представники уряду давно сигналізували Якову Смолію, що гривню час «відпускати». Міністр економіки Ігор Петрашко критикував НБУ за надзвичайно міцну гривню, яка заважає наповненню бюджету, а міністр фінансів Сергій Марченко відкрито заявляв, що йому для наповнення бюджету потрібен курс 30 грн/$, якого наразі нема.

На додачу до сказаного однією з помилок Смолія було зберігання занадто високої облікової ставки. Але що це таке? Якщо максимально спрощено, то облікова ставка, яку визначає центральний банк країни, показує, скільки коштують гроші в економіці. Вона визначає відсоток, під який комерційні банки отримують гроші у центрального банку. А це, звісно, впливає і на відсоток, під який комерційні банки дають позики громадянам та бізнесу.

Що вища ставка, то дорожчими є гроші в економіці. Що нижчою – то дешевшими. Звідси і вплив цього показника на темпи розвитку економіки. Знижуючи облікову ставку, центробанки прагнуть простимулювати зростання економіки. Але водночас чим нижча облікова ставка, тим вища інфляція.

У нас донедавна була надто висока облікова ставка (протягом 2019 року коливалася у межах від 18% до 13,5%) і низька інфляція (за даними Держстату, інфляція в річному вимірі сповільнилася до 1,7%). Нічого доброго у такому стані речей не було. Натомість був сенс знижувати облікову ставку та підвищувати інфляцію, тобто починати насичувати економіку дешевими грошима.

Нещодавно Нацбанк таки пішов на зниження облікової ставки до її історичного мінімуму – 6%. Але, можливо, сталося це вже запізно. Яків Смолій просто надто довго гнув свою лінію. Для його політики є ще один термін – «таргетування інфляції». Цей термін означає прицільне биття урядом в якусь одну точку – задля досягнення ним певних цілей. В нашому випадку такою ціллю може бути утримання гривні надто міцною.

Вочевидь, у сприйнятті Смолія низька інфляція виступала як запорука стабільного розвитку економіки, а відтак низька інфляція була самоціллю глави НБУ. Однак насправді все відбувається із точністю до навпаки: спочатку відбувається стійке зростання економіки, а вже потім – за умов правильного господарювання – можна прийти до низької інфляції. Тож питання лише в тому, знав чи не знав про це Яків Смолій?

Власне, обіймаючи посаду керівника центробанку – мусив знати. Однак якщо у цій історії є не тільки економічний, але й політичний підтекст, вона постає перед нами вже в іншому світлі. Є думка, що все, що робив Яків Смолій, він робив навмисно. В інтересах людей, які привели його до влади. Тобто колишньої голови НБУ Валерії Гонтаревої, яка фактично поступилася Смолію кріслом, колишнього міністра фінансів Оксани Маркарової та колишнього президента України Петра Порошенка. Всі троє згаданих персонажів володіють крупними портфелями облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), а відтак зміцнення гривні є вигідним для цього тріумвірату.

Якщо все саме так і є, то слід зауважити, що догідливість одного чиновника обернулася проблемами для всієї держави. В Україні частково закрилися підприємства, котрі працювали на імпорт: підвищення курсу гривні зробити їхні товари неконкурентноздатними, і бізнес довелося згорнути. (І це на додачу до карантинних проблем!). У розвинених країнах інфляції не тільки не заважає розвитку – вона лише підвищує змагальність товару на зовнішніх ринках. Але в Україні НБУ пішов своїм власним шляхом: він так успішно боровся з інфляцією, що переміг не лише її, але також і ряд українських виробництв. І це факт, з яким складно сперечатися навіть затятим симпатикам Смолія.

Підводячи риску під сказаним, зауважу, що єдине, що насправді загрожує гривні, це паніка серед населення. Тобто так званий спекулятивний тиск на гривню. Якщо на тлі безлічі заяв про те, що нацвалюта обвалиться, люди побіжать скуповувати долари і євро, це може вплинути на курс. Але будемо сподіватися, що панічні настрої дуже скоро заспокоються, а попит на долар не перевищить докарантинний рівень. Це, принаймні, дозволить не згадувати Якова Смолія «незлим тихим словом», на яке він, між нами кажучи, цілком заслуговує.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net