Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
07.02.2020 09:38

Законопроект №2314: чому судам дають по руках?

Можливості судочинства намагаються обмежити

Цікавий «кейс» розгортається довкола херсонського порту. І навіть не так довкола самого порту, як довкола вже ухваленого президентського законопроекту №2314. Як пов'язаний порт та дітище гаранта? Дуже просто. Адже законопроект знадобився, щоб унеможливити ситуації, коли суд зупиняє рішення щодо результатів торгів, аукціонів чи конкурсних процедур, які ініціює держава. Тобто як у випадку із херсонським портом. Але – про все по порядку.

Отже, жив-був Херсонський морський торгівельний порт. Його було вирішено передати у концесію, для чого було проведено відповідний конкурс. Конкурс виграла компанія ТОВ «Рисоіл-Херсон», котра запропонувала найкращі умови – так, в усякому разі, стверджують в уряді. Прем’єр-міністр Олексій Гончарук заанонсував, що компанія-інвестор вкладе понад 18 мільйонів гривень в місцеву інфраструктуру.

Оскільки Гончарук все схвалив, міністерство інфраструктури затвердило результати конкурсу. З чим, однак, не погодилось ТОВ «Спеціальна компанія морський порт Херсон». Як це заведено у цивілізованих країнах, товариство звернулося до суду – розібрати цю суперечку. Вивчивши питання, Шостий апеляційний адмінсуд Києва забезпечив позов за зверненням товариства і зупинив дію наказу міністерства.

Поки що все – у правових рамках. Як і бажання міністерства інфраструктури оскаржити судове рішення. В уряді мають таке право і можуть звертатися до наступної судової інстанції. Але тут якраз у сюжет і втручається законопроект №2314.

Про що він? Про «незначні» зміни до Кодексу адміністративного судочинства, як, власне, і до господарського процесуального кодексу. Пропонується позбавити можливості позивача у забезпеченні позову, якщо у справі йдеться про тендер, аукціон, торги, конкурси та інші публічні процедури, проведені державою. Ось така от опція – вимикати Феміду тоді, коли державі це невигідно.

А тепер наступне питання: чому чинити так із правосуддям – погана ідея? Тому що в цьому випадку анулюються задекларовані в Конституції гарантії людини і громадянина на поновлення порушених прав. Після підписання законопроекту Президентом, вочевидь, учасники судового процесу стануть нерівними перед законом і судом. Один із них, тобто держава, отримає преференції, котрих не буде в іншої сторони. Держава опиниться недоторканою, які б дії не вчинялися з її благословення.

А між тим у 129-тій статті Конституції сказано, що однією з основних засад судочинства є «рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом».

Власне, саме цю норму фактично і перекреслює закон Зеленського.

Окремо варто зазначити, що є і рішення КСУ від 19 жовтня 2009 року, котрим визнана неконституційною заборона суду здійснювати забезпечення позову. Якщо вся ця казуїстика є заскладною для випускників трускавецької школи життя, скажімо простіше: так робити не можна.

Але чому все саме так? Тому що на кону – не лише Херсонський морський торгівельний порт. На кону й інші ласі об’єкти. Як відомо, ще з часів Порошенка-Яценюка-Гройсмана Кабмін марить так званою великою приватизацією. Ці марення – як китайський коронавірус – передалися і нинішньому уряду. У нього є свій перелік об’єктів, які хочуть продати або в інакший спосіб змінити їхню форму власності.

Але й це ще не все. Не забуваймо, що головна новація, яку Зе-команда прагне привнести у наше сьогодення – це продаж землі. Ось де ключ до розуміння всіх останніх процесів, включно із протиправними законодавчими ініціативами президента.

Тільки уявімо собі, скільки роботи додасться адміністративному та господарському судочинству в тому випадку, якщо законопроект про продаж землі таки буде ухвалено. Уявімо, скількома позовами будуть завалені судді, коли землю почнуть продавати і купувати. Конфлікту інтересів тут не уникнути, правових суперечок – так само. Аби вирішити все одним махом, влада і лобіює нові норми, котрі дозволять поставити державу над законом.

Забезпечення судом позову досі було можливістю оперативно зреагувати на правопорушення. Нині ж така можливість може зникнути. Бо навіть якщо суд з часом прийме рішення на користь особи, виконати його буде неможливо!

Зрозуміло, що влада, котра з усіх сил штовхає крізь парламент закон про землю, не зупиниться ні перед чим. Для неї шляху назад вже нема. Продаж землі – це і шанс наповнити діряву скарбницю, і реверанс у бік західних кредиторів, від яких залежить надходження нових позик.

Без грошей надто скоро стане очевидним, що дефіцит бюджету у нас величезний, а падіння промислового виробництва – загрозливе. Що біля керма – команда профанів у кубі, причому профанів самонадіяних та нахабних. І що соціальні виплати можуть призупинитися або – щонайменше – стати нерегулярними та несвоєчасними.

Політологи справедливо зауважують, що рейтинг «Слуги народу» стрімко обвалиться тоді, коли його помилки боляче вдарять по кишені середньостатистичних громадян. Поки що всі секс-скандали, всі Телеграм-канали з їхніми розвінчаннями, всі секретні бесіди недолугих чиновників, викладені в мережу, не справляють належного враження на обивателя. Бо це не стосуються його напряму. Зовсім іншою стане ситуація, коли населення буде бракувати коштів на найнеобхідніше.

В цьому випадку влада попрощається з владою – даруйте таку тавтологію.

І на завершення кілька слів про українські суди. Так, вони далеко неідеальні. Так, вони бувають фігурантами корупційних скандалів. Але це поки що – наш єдиний шанс на справедливість, особливо за умов, коли владі глибоко байдуже до своїх громадян.

До речі, влада заборгувала дещо і самим судам. Було обіцяно не заморожувати заробітні плати. Є борги і перед громадянами. Так само було обіцяно зменшити ставки судових зборів, але обіцянки лишилися обіцянками. Судитися в Україні дорого і довго. Все робиться для того, щоб відібрати у людей можливість звернутися до суду. А із законопроектом №2314, який вже фактично закон, бо направлений на підпис гаранту – ця можливість взагалі множиться на нуль.

Черчіль колись сказав: «Демократія – це найгірша форма правління, якщо не рахувати решту». Суд як місце, де вирішуються суперечки, також, можливо, в сучасних реаліях не найкращий інструмент для досягнення справедливості (надто багато залежить тут від особистісного фактору), але альтернативи йому людство ще не вигадало.

Правосуддя варто не добивати, а вдосконалювати. Хоча б тому, що, цілком ймовірно, колись його послугами доведеться скористатися і нинішній владі.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net