Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
29.12.2019 08:35

Мову про мову: чому важливо почути "Венеціанку"?

Про моменти, які важливо врегулювати у мовному законі.

Новий рік – це час підсумків. А підсумки – якщо говорити про політику чи, конкретніше, про законодавчий аспект – багатогранні та неосяжні. Зокрема, нинішнім законотворцям так чи інакше доводиться давати оцінку тому, що було зроблено парламентом минулого скликання. І ця «спадщина» не завжди є вартою того, аби зберігати її без необхідних редагувань.

Згадаймо, наприклад, як ухвалювали закон про мову. Це було 25 квітня 2019 року – вже після президентських виборів, але перед парламентськими. Залишаючи посади, попередня влада бажала закріпити на папері свої найважливіші концепти, серед яких на чільному місці був і мовний концепт. Але наступникам вона залишила не так розв’язання проблеми, як її додатковий розвиток.

З приводу українського мовного закону своє слово сказала Венеціанська комісія. Якщо ми декларуємо життя за європейським часом, то маємо чути наших європейських партнерів. На жаль, це відбувається не завжди. Ба навіть, не відбувається зовсім. В цьому відношенні українська влада страждає на незрозумілу вибірковість: те, що «проти шерсті», відкидається як регрес. Хай навіть поради лунають з загальновизнаних центрів впливу.

До чого закликає зараз Венеціанська комісія? Йдеться про потребу переглянути текст закону і навіть призупинити імплементацію тих його положень, які вже набрали чинності. Чому це важливо? Зупинюся на ключових моментах тезово, спираючись на висновки комісії.

Передусім, ніхто не заперечує того, що при напрацюванні тексту закону українськими законотворцями рухали найкращі наміри – закріпити позиції української мови як державної. Ніхто також не заперечує й законності такого підходу. Але далі починаються «але».

При впровадженні закону мали місце певні ретрографічні заходи. Це спеціальний термін, який має широке застосування, але в даному контексті йдеться про те, що відбулося звуження мовних прав національних меншин, котрі досі їм належали. Тобто стало гірше, ніж було. І саме проти цього, а не проти функціонування української мови як державної, і виступає Венеціанська комісія.

У раніше прийнятому освітньому законодавстві з’явився розподіл мов меншин на три групи: офіційні мови ЄС (зрозуміло, що це – угорська, румунська, польська, болгарська), мови корінних народів (такий статус в Україні має лише кримськотатарська), а також «інші». Саме до «інших» мов зарахована російська.

Такий підхід зберігається і у мовному законі. І Венеціанській комісії він не подобається, позаяк виглядає і алогічним, і дискримінаційним. Комісія вимагає переглянути подібну сегрегацію і стерти значні відмінності між можливостями, наданими носіям мов, котрі віднесені до трьох різних груп. Тут йдеться не про захист конкретно російської мови, а про захист принципу рівноправ’я.

Протекціоністські заходи для просування та вивчення державної мови нашими партнерами цілком вітаються. Не вітається натомість – відсутність балансу між таким просуванням і державною підтримкою інших мов в Україні. Включно із російською. Міра в усьому – це дуже важлива риса, котра має бути притаманною як особі, так і державі.

Про що конкретніше йдеться?

Про те, щоб ліквідувати законодавчу лакуну і ухвалити закон про національні меншини і про мови національних меншин. Тоді деякі дефініції будуть окреслені чіткіше. Але подібних документів наразі не існує, ба навіть про їхню підготовку до розгляду Верховною Радою нічого не чути. Хоча, наприклад, йшлося про те, що проєкт закону «Про меншини» буде підготовлений, розглянутий та ухвалений не пізніше початку 2020 року. Цього, однак, не сталося.

А без визначень того, що таке меншина і що таке її мова, доволі складно оперувати мовним законом. Він захищає українську мову, але й одночасно перехиляє шальки терезів в її бік. Це некоректно з точки зору як демократії, так і конкретного застосування мовного закону.

При цьому мовний закон є настільки детальним, що зарегульовує чимало питань і торкається сфер, які є приватними і не повинні потрапляти у поле увагу держави. Але навіть попри таку детальність чимало проблем залишаються нерозв’язаними.

Наприклад, у заключній частині закону йдеться про накладання адміністративних санкцій за навмисне спотворення української мови. Але про що саме йде мова? Не можна написати закон, напомпувавши його малозрозумілими загалу і неприйнятними з точки зору юриспруденції словосполученнями. Якщо влада хоче виховати громадян законослухняними, їм треба дати гранично зрозумілі визначення того, що є правопорушенням.

Представників Венеціанської комісії хвилював саме цей момент – розмитість як диспозиції статей закону, так і незрозумілість санкцій за їхнє порушення. Вийшло так, що мовний закон настільки широкий та всеосяжний, що санкції можуть бути накладені за чимало порушень, включно зі статтею 6, яка говорить про те, що кожен громадян України зобов'язаний володіти державною мовою.

При цьому не уточнюються обсяги володіння мовою, а також покарання за її незнання. За таких умов може виникнути певна диспропорційність у стягненнях за правопорушення. Останні повинні мати недвозначну градацію. Але найкращим рішенням було б вилучення санкцій із закону або обмеження їх – у випадках, коли йдеться виключно про особливо серйозні порушення цього документу.

«Кримінальні положення закону повинні бути максимально чіткими та однозначними та передбачуваними у їх застосуванні. Чинний закон містить положення, які не відповідають цим стандартам... З огляду на вищезазначені зауваження, Комісія рекомендує законодавцю розглянути можливість скасування механізму подання скарг та санкцій, встановленого Законом, або принаймні обмежити його...», – говориться, зокрема, у висновках Венеціанської комісії.

Якщо знехтувати цією рекомендацією, Україна може готуватися до ряду позовів до ЄСПЛ, поданих громадянами, яких було покарано за недотримання мовного закону. Поки що така ймовірність існує лише в теорії, але вона існує.

Венеціанській комісії не сподобалися також надто жорсткі вимоги до мовного функціонування політичних партій, а також безкомпромісне очікування щодо володіння державною мовою від держслужбовців, які діють у екстрених випадках. Виняток було зроблено для медичних працівників, але в комісії вважають, що форс-мажор, коли виникає загроза життю чи здоров’ю громадян, не обмежується тільки медичною допомогою.

До речі, про здоров’я. В будь-яких випадках дуже важливо, як говорить українське прислів’я, не передати куті меду. В тому числі і тоді, коли йдеться про захист державної мови. Надмірний тиск у певних питаннях призводить до зворотних ефектів. Це вже було доведено регіонами, котрі сусідять з Угорщиною і залюбки переймають правила гри сусідньої країни, якщо вона відкриває більші можливості для задоволення потреб громадян.

Пошуки золотої середини мають стати засадничим принципом, за яким далі працюватиме український парламент. Було б ідеально, якби він почав його сповідувати саме із редагування закону про мову.   

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net