Не час для розчарувань?

Новий політичний сезон вкотре засвідчив усі вади, притаманні нинішнім політичним елітам. Процес законотворення перетворився у тривале протистояння груп впливів, корисні для життя суспільства закони приймаються із запізненням та часто всупереч політичній волі багатьох народних обранців.

Подібний стан речей помічають у пересічні громадяни. Попри те, що політики ледь не щодня намагаються переконати українців у незворотності курсу реформ у країні, зміни відбуваються вкрай повільно.

Не дивно, що соціологічні заміри окреслюють вкрай несприятливу перспективу для нинішніх парламентських партій. А довіра до діяльності Верховної Ради за останні місяці впала до рекордних показників. Так, за даними дослідження центру SOCIS, проведеного у квітні 2016-го, лише 0,7% опитаних довіряють діям парламенту. Швидше довіряють 8,4%, а не довіряють парламенту – 90%. При цьому найнижчий рівень підтримки законодавчого органу у столиці та серед опитаних респондентів південних регіонів України, де цей показник дорівнює нулю.

Українці вже звикли до різних антирейтингів від ЗМІ та громадських організацій, основними дійовими особами яких є саме народні депутати. Серед найчастіше згадуваних – рейтинги «прогульників» та «кнопкодавів». При цьому журналісти та громадські активісти фіксують не тільки небажання народних обранців брати участь у пленарних засіданнях, але й загалом у будь-якій законодавчій роботі.

Загалом ми стали свідками масштабної кризи парламентаризму в країні. Якщо додати усі рейтинги політичних сил, які зараз присутні у парламенті, то виявиться, що загалом за них готові проголосувати трохи більше 40% громадян. Натомість в суспільстві переважають настрої розчарування, що підживлює охочих до розбудови нових партійних проектів. Так, за даними травневих соціологічних досліджень Центру Разумкова, більше 33% респондентам взагалі важко визначитися зі своїми вподобаннями, з них близько 5% проголосували б проти усіх політичних сил, а 16,5% - мають альтернативну думку із приводу запропонованого списку партій в опитувальнику. За оцінками соціологічної компанії «GFK Україна», відсоток невизначеності серед українців значно вищий і вже в травні цього року склав 42% опитаних. Отже, маємо масштабне електоральне поле для роботи, яке налічує близько 6-8 мільйонів потенційних виборців.

Потенційні виборці вкрай розчаровані в діяльності нинішнього парламенту. Маємо певний електоральний вакуум, який невдовзі заповниться новими політичними проектами. Як правило, вони займають очікувальну позицію у розрахунку, що виборці остаточно зневіряться в лідерських проектах та звернуть увагу на так звану «технократичну» складову політичного процесу.

Втім, маємо констатувати: в українських політичних реаліях виник справжній вакуум ідей, розумних та прагматичних рішень, яких потребує наше суспільство у такий непростий для України час. Наразі в суспільстві є серйозний запит на появу якщо не чітко ідеологічної партії, то принаймні політичної команди, яка керується розумними підходами у вирішенні нагальних проблем суспільства.

Те саме відбувається і з елітами. Наразі відсутня потужна політична команда однодумців, здатних об’єднатися довкола прагматичних ідей та втілити справжній результативний проект реформування країни. Нинішня влада запрошує «реформаторів» з-за кордону, намагаючись прикритися лише гучними заявами про необхідність долучення успішного досвіду іноземців для реалізації змін у нашій країні. Позиція повинна бути зовсім іншою: до влади має прийти нова політична еліта, кооптована та консолідована всередині держави. Це повинні бути досвідчені українські професіонали, державники нового покоління, які хочуть й надалі жити та реалізовувати свій потенціал саме в Україні.

Українцям потрібна політична сила, яка не діятиме лише в певному одному векторі. Справжні професіонали мають проаналізувати увесь спектр наявних проблемних питань та об’єднати Україну. До вирішення усіх наявних проблем потрібно підходити з розумом. А для цього нова політична сила має:

• забезпечити умови для повноти самореалізації кожного громадянина в українській соборній демократичній державі;
• виробити нові правила державного управління та політичної поведінки, які базуватимуться на ефективності, здоровому прагматизмі, конструктивності, служінні народу та українській ідеї;
• залучити та підтримати нових особистостей, для яких честь, репутація людей конкретних справ і бажання залишити добрий слід в історії вищі за матеріальні вигоди.