Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
17.03.2016 13:36

Що насправді пропонує Україні «план Медведчука»?

Журналист, политический обозреватель

Настав час тверезо оцінити політичну диспозицію, в якій знаходиться нинішня політична еліта. Полярність у поглядах, яка розділила українців після Революції Гідності, реально впливає на якість політичного процесу та вирішення надскладних завдань.

Настав час тверезо оцінити політичну диспозицію, в якій знаходиться нинішня політична еліта. Полярність у поглядах, яка розділила українців після Революції Гідності, реально впливає на якість політичного процесу та вирішення надскладних завдань. Звісно, така реальність потребує зовсім інших стандартів у підходах – як раз тих, на яких сконцентровані європейські цінності.

Разом із реформами в усіх сферах суспільно-політичного життя, в українських реаліях слід змінити сам дихотомічний підхід «чорне-біле» та дати зрозуміти: в політиці не буває однозначних рішень, дійсність в реальності, здебільшого, «сіра». Саме виходячи із цих критеріїв слід оцінювати дії того чи іншого політика. Стратегія, за якою більшість виборців оцінює політика за приналежність до табору «білих і пухнастих» або «злих і демонічних» - заздалегідь програшна. Якщо вже грати за європейськими правилами, потрібно зважати на існуючі реалії. А значить – позбавлятися стереотипів.

В Європі давно стало традицією оцінювати політика за його здатністю бути адекватним реальності і відмовляти у виборі тим, хто банально «пудрить мізки» виборцям, видаючи бажане за дійсне. На жаль, в Україні ця традиція поки залишається непопулярною серед спільноти більшості «євроорієнтованих» співгромадян. Поки що «українська мрія», яка лише медійну оболонку, нічого спільного із реальними інтересами країни не має. Перш за все, економічними. Саме через це мало хто з політиків бере на себе сміливість входити в конфлікт з очікуваннями «мрійників», користуючись тимчасовими електоральними зисками. Ну а якщо вже вирішує піти всупереч, то тут же стає мішенню для масової ненависті і психозу.

Зокрема, останній влучний приклад подібної ситуації – ситуація із Мінськими домовленостями, які, відверто кажучи, зайшли у глухий кут. На правду, єдиний реальний вихід мирного врегулювання, який поки що можливо обговорювати у рамках збереження держави Україна – це так званий «план Медведчука».

Взагалі, попри демонізацію образу Медведчука, його постать та позиція залишається єдиною реальною альтернативою будь-якому поступу, доступною у форматі Мінських домовленостей. Давайте бути об’єктивними: всі ті політики, які виступали противниками євроінтеграції та висували позиції інтеграції у структури проросійського Митного союзу – наразі просто втікли з країни. Єдині, хто і в 2010-2013 роках компетентно та послідовно висловлював позицію із можливих економічних інтересів України в Митному союзі – громадський рух «Український вибір» – залишилися вірними своїм позиціям. Нині ця ініціатива, із зрозумілих причин, не є популярною у суспільстві. Проте ситуація може змінитися: ми вже кілька разів ставали свідками подібних процесів. Власне, публічна позиція лідера «Українського вибору», якщо резюмувати, це - яскраве свідчення неспроможності нинішньої влади, її програмних обіцянок і дій.

Після «гострої фази», у будь-якому конфлікті наступає період «переосмислення». Вже зараз нинішня українська влада все частіше повертається до питання вирішення неоднозначних питань всередині суспільства шляхом проведення плебісцитів та опитувань. Дійсно, що може бути кращим і дієвішим у демократичній практиці інструментам всенародного опитування? Опоненти скажуть: це може бути маніпуляцією та використано на користь певних інтересів. Так, дійсно, однак тільки такі демократичні процедури дозволяють почути думку іншого і зрештою – врахувати її на користь загального блага. Саме таких інструменти зараз найбільше потребує українське суспільство – етапу для консенсусу.

Ну справді, якщо минула і нинішня влада вперто опиралася проведенню плебісцитів, які раніше пропонували лідери «Українського вибору», то чому прем'єр Яценюк раптом стає їх затятим прихильником. Якщо йти за такою логікою, то не можна виключити, що через півроку-рік, Арсеній Петрович раптом стане пропагандистом ідеї відновлення економічних зв'язків з РФ, в рамках МС і ЄАЕС. Тим більше, що вже сьогодні цілком очевидно, що втративши левову частку російських ринків Україна в ЄС через Асоціацію нічого, в якості компенсації не отримала. І не отримає. Про що ще в 2013 говорив той же Віктор Медведчук.

До речі, він же віщував крах «сланцевої революції» в Україні. Причому, проекти «Шелл» і «Шеврон» патронував Янукович з «Сім'єю». А пішли ці компанії з українського ринку вже за президентства Петра Порошенка. Напевно не тому, що Україна підписала Асоціацію з ЄС.

Той же Медведчук стверджував, що МВФ не стане тримати своїх обіцянок про надання фінансової допомоги, але змусить, під ці обіцянки підвищити житлово-комунальні тарифи, знищити соціалку... І що? Тарифи зросли в рази, разом з неплатежами населення. Соціальна сфера скорочується до нуля. А де ж обіцяні транші?

Кілька років тому, як раз із ініціативи Медведчука, був оприлюднений проект конституційної реформи, в якій передбачався план із федералізації України. Можна багато говорити про відмінності в геополітичних вподобаннях регіонів, проте заперечувати існування діаметрально протилежних економічних зв’язків було б вкрай нерозумно. Щоправда, ідея федералізації є зовсім не новою для українських реалій: першим, хто запропонував її, як запоруку міцного фундаменту для нашої держави, був лідер РУХу В'ячеслав Чорновіл. І було це в середині 90-х років минулого століття. Але Чорновіл загинув. А от реальних сповідників цієї ідеї залишилося мало. Одними з них виступили лідери «Українського вибору» та їхній очільник Віктор Медведчук. Як це можливо не сумно для тих, хто нині вважає себе націонал-патріотом і послідовником засновника РУХу. Але факт залишається фактом.

Ще одним фактом стала підтримка федералізації України віце-президентом США Джо Байденом, під час останнього візиту в нашу країну. До речі, подібні погляди щодо такої логіки трансформації унітарної України висувала канцлер ФРН Ангела Меркель. Ну чи можна двох останніх запідозрити в тому, що вони свідомо підіграють Медведчуку. Швидше за те, що їх об'єднує - твереза здатність бачити логіку історичних процесів і дозвіл потенційно конфліктних ситуацій. Чи є це збігом? Навряд чи. Якщо Україна не може впоратися із тими протиріччями, які її довгий час роздирають, можливо, настав час до нового переосмислення існування самого нинішнього державного формату? Адже і В'ячеслав Чорновіл, прийшовши до висновку про необхідність федералізації, ґрунтувався на аналізі конфліктного поля країни і необхідності мирного способу його «розмінування».

Модель парламентсько-президентської республіки, за якою ми живемо останні два роки - плід конституційної реформи 2004-2005 рр. Автор – той самий «демон» Медведчук. Янукович скасував її, повернувшись до президентської моделі. І що маємо нині? Відомо що: революцію і просто таки катастрофічні наслідки для держави.

Що ж, можливо, «план Медведчука» й залишиться поза увагою українського суспільства. Втім, варто визнати: поки що це єдина реальна альтернатива тим хаотичним діям, які пропонує діюча влада. Саме через ці дії вже другий рік поспіль гинуть українські солдати, а держава падає у все глибшу прірву. Можливо, саме зараз є гарна можливість зупинитися? А ще краще – дослухатись до раціональних аргументів?
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net