Кетрін Ештон та катапульта

На другий день після Водохреща біля стадіону «Динамо» жваво та весело. Спалені за морозяну ніч «коктейлями Молотова» міліцейські автобуси віддають стиглим металом. Вулицею Михайла Грушевського вітерець жене сніжок. Перед рядом змерзлих солдатиків внутрішніх військ пустка. На вивернутій бруківці, метрів за 100 від дюралевих щитів, розкуті молодики «Правого сектора» лагодять дерев’яну конструкцію. Споруджують машину для закидання «Беркуту» каністрами з бензином.

Ініціативники відшукали у Google креслення доісторичного требушета. Була така смертоносна машинерія у римлян та китайців. Дійство з відтворенням метальної техніки триває метрах у п’ятнадцяти від місця, де на бруківці ще чорніє кров студента-архітектора, якому світло-шумова граната, відірвала руку. Він підхопив її, щоб кинути у шеренгу солдатів… А вона, як і вчили, вибухнула.

Будівничі требушету охочі поділитися. «Цілий день сьогодні її будували. Все-таки має запуститись . Ми в неї вкладаємо всю душу». То першочергова революційна робота – фон для лідера «Батьківщини» пана Яценюка. Напередодні він адаптував Майдану Достоєвського: щось на кшталт того, що «ніяка революція не варта життя молодої людини»… Пізніше  і Яценюка, і Кличка «Правий сектор» посилатиме у гості до геніталій. Бо несхибні революційні хлопчаки певні – без вождів, з катапультою владу вони здолають. І всім зразу буде щастя.

«Вільні» ЗМІ  старанно фіксують зведення катапульти. Вправність у дійстві ні в кого не будить асоціацій із розбудовою ешафоту на площі Республіки у Парижі. Хто ту історію в школах-інститутах вчив? Ані будівничих, ані журналістів не бентежить: п’ятикілограмові каністри з «коктейлями Молотова»  вартуватимуть життя десяткам хлопців, які, на відміну від бунтівних архітекторів, вже відслужили в українській армії.

Чомусь інтерв’юери не питають, чи не є катапульта загрозою здоров’ю людей у крислатій формі, батьків маленьких дітей, чиїхось братів, синів – теж громадян України. І не на кордоні з «клятими москалями», а у центрі української столиці. Попри всі чутки, що значна частина «Правого сектору» і яскраві польові командири Майдану, здебільшого на утриманні з одних і тих самих джерел, «дитячі» забавки на кшталт катапульти нікого не бентежать. Не насторожують, не лякають.

Все виглядає святково, зворушливо та законно. «Народ протестує, а влада не прислухається…»  – резюмують сенатори США, баронеса із закордонних справ та безпеки Кетрін Ештон. Остання вчилась у лондонському універі. Мала знати про «масові заворушення» на континенті на кшталт французьких революцій. Та, мабуть, на економ-факультеті на історію не налягали – інакше підняла б вії на події у Києві. Хоч під ракурсом власної промови 2012  року: «Коли ми думаємо про те, що відбулося сьогодні в Тулузі, коли ми згадуємо про події річної давності в Норвегії, коли ми знаємо, що відбувається в Сирії , коли ми бачимо, що відбувається в Газі і в інших частинах світу, ми думаємо про дітей, яких позбавили життя…»

Початки сценаріїв всіх бунтів схожі і були б одноманітними, якби не відповідність часу та національній специфіці. Не кожний українець, що тягне на Майдан харчі чи старого кожуха, уявляє, як на респектабельній площі а la Plac Concord у Парижі тисячами стинали голови. Починалось все з протестів, жіночих походеньок у Версаль із петиціями. Як безневинні рейди Автомайдану до Межигір’я. Потім, як водиться, поганих королів та королев, що «шпигували для Австрії», тягли на скорий суд. Чимось схожий на той, що присудив третій тур виборів у далекому 2004 році. Спитайте, де той щирий бджоляр, якого славив Майдан?    

А у Парижі за обставин 1792 року під гільйотину за браком монархів вже тягли «поганих громадян» меншого калібру. А на фінал – корзини для людських голів повнили промовистими революційними вигадниками – робесп’єрами, дантонами, сен-жюстами.

Хіба можна зрівняти якусь київську катапульту з експонатами музею у Нанті? З 2003 року там демонструють книжки з обкладинками з людської шкіри – чистий продукт якобінської революційності: шкіра «поганих аристократів» утримувала братерсько-волелюбні тексти на кшталт Прав Людини та конституції французької республіки 1793 року.  

Революцій без жертв не буває, баронесо Ештон?