"Якби послом України був я…"

Правила гри надзвичайно прості: МЗС пропонує лот з 21 країною (переважно це держави Африки), де посада посла України є вакантною  – кожен бажаючий може обрати із цього переліку одну (дві, три… - й навіть всі без виключення 21 країну), де він себе бачить послом – відправити анкету до вітчизняного МЗС –  у разі відповідності кандидата необхідним критеріям його запросять на співбесіду – після усіх процедур і узгоджень того можуть призначити послом у одну (не 21) країну. 

… Епоха великих змін просто на наших очах підминає під себе один із найбільш міцних останніх осередків стабільності та незмінності процедур та правил гри  - дипломатію.

Мені пару десятків років тому як журналісту довелося трохи попрацювати з нашим МЗС. Так ось те, що зараз відбувається з вітчизняною дипломатією і те, як вона працювала раніше, скажімо, років 10-20 тому – небо та земля.

Не те, що раніше було погано, а зараз – супа гут чи навпаки. Мова про інше – дипломатія раніше була повністю «річчю у собі», своєрідним закритим лицарьським орденом. Чи кастою. А зараз змушена під тиском зовнішніх обставин вчитися жити за девізом підлодки «Наутілус» капитана Немо «Той, що рухається, у середовищі, яке рухається» («Mobilis in mobile»).

І ось провайдер нових підходів міністр Кулеба йде на революційний крок – оголошує прямо у Фейсбуці запрошення для кожного бажаючого зайняти вакантні посади послів України:

«Ми йдемо на безпрецедентний крок - створюємо відкритий механізм, який дозволяє і дипломатам зсередини системи, і людям зовні запропонувати свою кандидатуру на посаду Посла. Я знаю, що ми отримаємо тисячі заявок. Знаю, що переважна більшість не відповідатиме вимогам ані посади, ані часу. Наша задача буде в тому, щоб у морі води знайти дорогоцінну краплю, яка підживить дипломатичну службу. Відкритий пошук Послів - це можливість для системи розширити горизонти, і можливість для гідних кандидатів спробувати себе там, куди раніше можна було потрапити лише через закриті інституційні механізми».

Таким чином, додає міністр, МЗС сподівається подолати кадровий голод.

На спеціальній сторінці МЗС у розділі «Відкритий набір послів» повідомляється, що для подачі кандидатури необхідно надіслати лише:

- Мотиваційний лист, в якому вказати країну чи країни з переліку відкритих вакансій і стисло викласти своє бачення роботи на посаді посла;

- Біографічну довідку за встановленим зразком;

- Згоду на обробку персональних даних з електронним цифровим підписом або власноруч підписану та скановану версію.

На цій же сторінці є перелік країн із вакантними посадами послів. Тут  кожен бажаючий або може свідомо обрати якісь варіант.

Або якщо відчуває, що його компетенцій визначає, щоб зайняти посаду у будь-якій із цих 21 країн і є проблема з оптимальним вибором, може поступити як герой фільму «Останній король Шотландії» Ніколас. Який щойно отримав у Великій Британії диплом медика і з ним міг працевлаштуватися фактично у будь-якій країні світу. Але у якій саме – він ніяк не міг визначитися. Тому він просто закрив очі, крутнув глобус – і ткнув пальцем навмання. Палець ткнув в Уганду – в Уганду хлопець і поїхав…

Останнє – це звичайно, жарт.

А серйозне питання полягає у тому, чи принесе ідея Кулеби реальну користь для держави та для МЗС? Це залежить від цілого переліку факторів. Зокрема, від щирості задекларованих намірів, деталей втілення цієї ідеї. А також від того, чи погодиться офіс президента з таким втіленням реформи – адже хай які кандидатури пропонуватиме МЗС, але остаточне призначення посла лишається правом президента. 

У МЗС є доволі простий шлях, як підвищити шанси на успіх запланованої реформи: для цього до її втілення треба залучити стороннього гравця. Наприклад, парламент. І навпаки: якщо «конкурс» буде закритим і до контролю за ним МЗС не допустить зовнішніх спостерігачів, це зменшить як ефективність нововведення, так і довіру до нього. А останнє має критичну вагу у втіленні настільки нестандартної реформи.