Путін попрямував було сходами ескалації

Про те, що Путін відправився крокувати по сходах ескалації написав американський Інститут вивчення війни після заяв російського президента.

Дійсно, рішення господаря Кремля піти на загострення в Україні - для Путіна вимушене. Яке він прийняв внаслідок дуже обмеженої свободи маневрування. Бо російський президент опинився «на розтяжці» - бо він

А) програв війну в Україні й, схоже, усвідомлює неможливість добитися перемоги військовим шляхом, але тим не менш

Б) намагається продовжити знищення нашої країни і при цьому

В) хоче закінчити цю війну на своїх умовах і робить для цього конкретні кроки (про які трохи нижче).

Цей клубок проблем, які не мають вирішення, у саквояжі керманича РФ нагромаджувався із лютого. Замість того, щоб їх розв’язувати, колишній віртуоз непогано грати із будь-якими картами на руках лише відкладав їхнє вирішення.

Як вдало зазначає редактор Бі-Бі-Сі з Москви Стів Розенберг, який дуже довго спостерігав за російським президентом, «понад 20 років Путіну завжди вдавалося виплутуватись з найважчих ситуацій. Я часто розглядав його як російську версію відомого ілюзіоніста й майстра неймовірних звільнень від найнадійніших пут і замків Гаррі Гудіні. Якими б вузлами й ланцюгами він не був зав'язаний, Путіну завжди вдавалося вислизнути. Після 24 лютого це змінилося».

У результаті раз за разом після гучних невдач в Україні російський лідер не те, що не намагався змінити істотно дії в Україні, але й не віддавав на поталу патріотам із синдромом «побєдобесія» якогось цапа відбувала. Невдача із захопленням Києва, відступ із Київської, Чернігівської та Сумської областей, знищення крейсера «Москва», гучні поразки у Харківської області, втрата Лиману, успіхи у ході контрнаступу ЗСУ на Півдні й на Луганщині…

З точку зору російської юрби правовірних патріотів ситуація була зовсім незрозуміла й так саме зовсім неприпустима: скільки ганебних поразок і втрат – і жодної «голови генерала на палі».?!!

Партія «яструбів війни» у російському істеблішменті постійно підштовхувала Путіна до того, щоб 1) пред’явити публіці цапів відбувайлів за поразки та 2) «більш жорстко» діяти в Україні. Але той вперто уникав однозначних рішень і таким чином впевнено крокував до того, щоб в уявленні росіян самому стати головним винуватцем поразок в Україні.

Ситуація змінилась після диверсії на Кримському мосту. Коли вимога «партії безжальної війни» щодо «більш жорстких дій» в Україні повністю співпала із бажанням президента РФ помститися за руйнування символу його імперських зазіхань.

З цієї точки зору рішення останнього завдати серію ударів по інфраструктурних об’єктах практично по всій Україні виглядає як згода на вимогу цієї «партії яструбів» замість обмеженої військової операції на сході та півдні України вести війни на винищення нашої країни. Саме так це рішення розцінили ідеологи партії війни Пригожин, Кадиров та інші.

Призначений російською владою «керівник» Криму Аксьонов зранку 10 жовтня написав у Телеграмі: «Говорил с первого дня СВО, что если бы такие действия по уничтожению инфраструктуры врага предпринимались каждый день, то мы бы уже в мае все закончили и киевский режим был бы разгромлен. Надеюсь, что теперь темпы операции сбавляться не будут».

Проте глава російської держави намагається зберегти певну свободу маневру. І принаймні поки що не спалив за собою мости. Виглядає так, що масованими ударами 10 жовтня керманич РФ вдруге (в перший раз у Харкові після розгрому росіян на Харківщині) показав Україні та Заходу, що він готовий масово нищити об’єкти енерго- та теплопостачання. Й зробити цей фронт гібридної атаки основним – за умови неможливості росіянам на полях боїв повернути втрачену стратегічну ініціативу.

 Хід миротворцем Ердоганом

А водночас лідер РФ через турецьке керівництво надсилає Заходу сигнал про своє бажання піти на переговори. Правда, предмет цих переговорів - це не що інше, ніж повернення до «ідеї фікс» Путіна. А саме  - Кремль хоче «велику угоду» із Заходом про новий розподіл сфер впливу у світу на зразок Ялти 1945-го. Наче на дворі 12 жовтня не 2022, а 2021 року. І не було ані нападу на Україну, ані 7,5 місяців розв’язаної росіянами кривавої війни на знищення нашої країни. Або на календарі лютий 2007-го і Путін лише готується виголосити у Мюнхені промову про необхідність нової Ялти…

Три дня тому турецька газета Milliyet повіломила, що Туреччина вирішила організувати переговори між Росією та чотирма західними державами – Великою Британією, Німеччиною, США і Францією. Мета переговорів – навіть не закінчити війну в Україні, а домовитися із цими првідними країнами про «велику угоду», якої хоче Москва.

Цю «ідею Туреччини» супер-оперативно підтримали у Кремлі. Й прес-секретар Путіна Дмитро Песков повідомив, що цю ідею його шеф планує обговорити сьогодні на зустрічі із турецьким ліедром Ердоганом у Астані під час Наради щодо взаємодії та заходів довіри в Азії. 

Насправді ця ідея – повністю авторства Москви. Туреччина просто її легалізує у публічному просторі, оголошує, як країна, що підтримує стосунки і з Москвою, й з Києвом.

Й жодних переговорів із Путіним про розподіл світу Захід вести вже не буде. Бо можливість для таких переговорів Путін остаточно втратив 24 лютого. Тому й виглядять не просто неприродними і анахронічними, а й просто цинічними заклики Ердогана та інших шанувальників Путіна «зрозуміти Москву та врахувати її законні занепокоєння».

Зрозуміло, що у великій політиці справи зазвичай обстоять набагато складніше, ніж у відкритій пропаганді для «широких народних мас». Але тут інший випадок. І після початку 24 лютого відкритої війни РФ проти України і колективного Заходу питання стоїть однозначно: мирного компромісу не буде. Буде тільки один переможець, інший зазнає повної поразки.

Довгої прогулянки по «сходах ескалації» у Путіна не вийде

Поки що не схоже на те, що Путін махає білим прапором і вже згоден капітулювати. Але й довгої прогулянки по «сходах ескалації» у нього також не вийде. Сходинка із написом «Масове знищення об’єктів енерго- та теплопостачання України», на яку на восьмому місяці війни забрався Путін, у його недовгій подорожі перша і остання. Бо далі немає куди рухатися – там вже стеля.

Цю стелю у вигляді категоричного не сприйняття можливості застосування тактичної ядерної зброї в Україні Путіну чітко вказали США. Зі всіма наслідками не тільки для політичного, а й для фізичного існування останнього.

Як доводять заяви Пескова і голови МЗС РФ Лаврова, зрозумілі роз’яснення Заходу дійшли до адресата. Тому він лише потопчеться на сходинці «Масове знищення об’єктів енерго- та теплопостачання». Де отримає необхідний час для того, щоб замість полювання на привидів нової Ялти добряче підготуватися. І - оголосити про свою капітуляцію.