Питання стоїть руба: справжнє каяття росіян або зникнення Росії

Друга Визвольна війна українського народу триває і, на жаль, ще далека від завершення. Але питання того, яким чином Україна буде на північному сході вибудовуватися відносини із сусідньою державою РФ (?) чи новими державами на її території (?) вирішується вже зараз.

Коли кажуть, що Україна приречена на подальше сусідство з Росією – це правда тільки частково. Територіально  - так. Бо коли Україна за підсумками нинішньої Другої Визвольної війни поверне всі свої суверені території, вона буде знаходитися по сусідству із територією, на якій зараз/поки що знаходиться  держава Російська Федерація.

Але твердження про те, що держава Україна змушена буде шукати нові правила співіснування із сусідньою державою під назвою Російська Федерація після війни – хибне у корні. Тому що питання стоїть зовсім іншим чином і стоїть руба: або Росія після війни проти України глибинно визнає свою величезну провину перед Україною і українцями, щиро покається, власноруч зруйнує вщент фундамент ідеології російського фашизму, кардинально духовно оновиться і перезавантажиться. Або перестане існувати як єдине державне утворення Російська Федерація на тій території, на якій існує зараз.  

Що німцю важко, то росіянину – просто ліньки

Коли я кажу, що Україна вже визначає свій формат співіснування із Росією після війни, то йдеться з одного боку про чітке рішення українського керівництва більше не вести жодних переговорів із Владіміром Путіним на посаді президента РФ. Із чого випливає, що нинішньої Росії Путіна у планах офіційного Києва на майбутнє не існує. 

З іншого боку вітчизняні інтелектуали вже зараз, ще до закінчення війни, почали шукати відповідь на найважливіше питання: чи варто очікувати каяття російського народу і чи є шанси і цього народу вибратися із імперської петлі?

У своїй блискучій статті на цю тему філософ і науковець Анатолій Мініч чітко вказує: «Українців цікавить питання — чи існують якісь глибинні сили, що знову й знову штовхатимуть російський народ на створення Новоросії та відновлення російської імперії?» 

Для того, щоб відповісти на це важливе запитання, автор правильно пропонує звернутися до унікального досвіду каяття і духовного оновлення іншої нації, яка намагалась на крові побудувати імперію («Третій рейх») – німецької.

Коли німці після розгромної поразки у Другій світовій знаходились у повному розпачі, то населення Німеччини спочатку категорично відкидало тезу про «колективну провину». Свою поведінку німці виправдовували сп’янінням від ідей націонал-соціалізму та впливом ірраціональних сил, що полонили народні маси. Приблизно так, як зараз різного роду «харошіє рускіє» намагаються виправдати свій народ, який чисто випадково й неймовірно підступно зміг піймати у свої тенета «ісчадіє зла» Путін. Як у Леся Подерв`янського  щодо логіки таких апологетів святості російського народу - «Мужик, хоча й дурний, але святий».

У 1946-му німецький філософ Карл Ясперс опублікував працю Die Schuldfrage. Ein Beitrag zur deutschen Frage («До питання німецької провини»). Де звернувся до всіх німців із закликом визнати провину німецької нації і через каяття оновитися духовно. Задум філософа вдався, — ось уже майже 80 років на політичній мапі світу існує миролюбна Німеччина. 

Я вже зазначав раніше, що головною причиною того, що рашизм як різновид російського фашизму спочатку легко взяв у полон свідомість росіян, а потім за їхньої вражаючої підтримки розпочав агресію за межі Росії, є те, що після краху СРСР росіяни не провели необхідного внутрішнього каяття і очищення. Із глибинним та щирим засудженням комунізму та його злочинів. Аналогічного тому, як це зробили німці після краху нацистської Німеччини.

Німцям також було вкрай непросто зробити цю величезну внутрішню роботу.

Але діагноз, який відкрито назвав Карл Ясперс, був жахливим. І потребував кардинального втручання. Ясперс вказав, що війна стала можливою внаслідок загальної духовної кризи німецького народу, проблема має морально-етичний характер, а її вирішення полягає в заміні одних моральних норм на інші.

Під час загальнонаціональної дискусії Ясперс запропонував відмовитися від національних ілюзій, неупереджено подивитися на власне минуле і зрозуміти сутність власної провини. Всі німці мають отримати повну ясність у питанні своєї провини і зробити з цього висновки. Це той фундамент, на якому має відбутися покаяння.

Потім потрібно замінити одні соціальні норми на інші. Норми, в основі яких лежить уявлення про історичну велич німецької нації та насилля щодо інших націй, замінити на норми, зорієнтовані на гідність людини і толерантне ставлення до інших культур та народів. Ясперс вирішив розширити традиційне уявлення про провину, він впроваджує чотири різновиди провини: кримінальна, політична, моральна та метафізична. 

Відповідно, зараз і у росіян вдруге після розпаду СРСР з’являється шанс внутрішньо глибоко покаятися. Шанс кожному росіянину визнати свою хай не кримінальну, але політичну, моральну та метафізичну провину за злочини їхнього російського фашизму (рашизму). І провести тотальне перезавантаження самої матриці моральних і соціальних норм. Судячи із масштабу та застарілості проблем, які пов’язані із старою імперською матрицею і швидкості руйнування путінської Росії, цей другий шанс вже є останнім.

Факт є залізним: досі ніхто із мільйонів росіян не спробував відповісти на віковічне російська питання «Хто винен?» так само глибоко і масштабно, як Ясперс. Бо з точки зору політичної відповідальності у спробі знищити Україну і влаштувати геноцид українців винен не один Путін. І не «Путін та уся його кагала». А винен кожний росіянин.

Тобто, коли кожний росіянин задає собі начебто абсолютно абстрактне та далеке від нього, «маленької-людини-яка-нічого-не вирішує» питання про те, хто ж винен у тому, що зроблено з Україною та українцями, вин повинен визнати: «У всіх цих злочинах винен особисто я. Тому що це я обирав Путіна президентом і його партію у Думу, я слухняно роками виконував свою частину неформального договору із владою Путіна «Мовчання в обмін «на долю малую» від награбованого Путіним і Ко», бо я плачу податки у бюджет, з якого фінансується знищення України і українців, тому що це мої співвітчизники кожного дня вбивають українців та намагаються знищити все українське, тому що…тому що…»

Те ж саме стосується щирого визнання кожним росіянином своєї відповідальності у моральній та метафізичній сферах.

У «російську рулетку» ми більше не граємо

Чи реально це? Поки що точно ні. Бо відсутні обидві складові. По-перше немає у росіян свого Ясперса – ані індивідуального, ані колективного.  І, значить, не сформовано належним чином питання визнання Росією та кожним росіянином своєї провини.

По-друге, на відміну від росіян, німці – європейці. Ці європейці на протязі століть у різний, кожен у свій спосіб, але добились права нести відповідальність і за себе, і за державу. А у росіян від самого початку існування своєї держави, від Московського князівства – на відміну й від європейців, й від нас, українців - не було права ані обирати владу, ані істотно вливати на її рішення. І себе вони звикли сприймати як повністю залежних від влади безправних холопів, «маленьких людей» тощо.

І зараз зробити росіянину якісний перехід від своїх усталених принципів до сучасних європейських норм –надзвичайно складне надзавдання. На виконання якого є в обмаль часу. Іншими словами  - на 99% це НЕ РЕАЛЬНО.

Але без такого покаяння ані українцям, які великою кров’ю відстоюють свої землі від навали російської орди, ані їхнім союзникам із Заходу архаїчна і невиліковно агресивна Росія як джерело реваншу і війн не потрібна.

Захід одного разу вже невдало зіграв у «російську рулетку». Коли після розпаду СРСР зробив ставку на частково демократизовану єдину Росії на чолі із президентом Єльциним. Ігор у демократію вистачило на вісім років – після умовного демократа Єльцина прийшов автократ Путін. Якого росіяни до оголошення мобілізації просто носили на руках – «бо сильний цар тримав порядок і людям давав жити». 

Українці, які на двох Майданах і зараз у війни відстояли право називати Україну своєю державою, у цих випробуваннях повністю оформились як самодостатня нація. Яка не змушує інших жити по їхнім правилах та не нападає на сусідів за те, що вони – інші.

Імперці, які неспроможні на Вчинок

Питання тепер до росіян, в тому числі до тих, хто себе вважає сучасною європейською людиною – політиком чи інтелектуалом. Чому ані за 31 рік існування незалежної України, ані зараз, коли Путін веде криваві війну в Україні жоден російський політик чи громадський лідер на всю Росію голосно не заявив і послідовно всіма засобами не відстоює ідею того, що Україна – така ж сама повноправна держава, як Росія? Що вона не другосортна, не менший брат, а рівна Росії європейська держава, у якої Росія дуже багато навчилась свого часу і має вчитися зараз? Що є дуже багато того, в чому росіянам треба рівнятися на українців та вчитися в них? Що Росія не має жодного права вирішувати за Україну і українців як наша країна має жити? Чому ніхто досі не розпочав процес справжнього визнання російською нацією своєї провини та каяття?

Може, тому що шовіністичні великодержавницькі схеми у власних головах таких начебто передових росіян заважають зробити ТАКІ речі та електорат ТАКЕ не сприйме?

А позірне примирення, тільки як формула мови українцям, не потрібне. Таке позірне примирення вже намагався організувати Ватикан – із хрестом, який несли разом українка та росіянка – як рукотворний образ примирення України та Росії.

Ні: спочатку обов’язково справжнє, щире та глибоке каяття нападника, потім -  таке ж справжнє прощення від жертви. І тільки після цього можливе примирення. Доведено досвідом примирення із Німеччиною після Другої світової. 

Якщо ж росіяни не скористуються цим унікальним подарунком Долі і не зроблять необхідного внутрішнього очищення та оновлення – їхній вибір та їхнє право. Але тоді нашій країні треба буде чесно та чітко констатувати: така не реформована, архаїчна та агресивна велетенська російська імперія по сусідству з Україною – пряма та найбільша загроза Україні, її безпечному існуванню та успішному розвиткові. А значить  - після поразки РФ у війни Україна разом із Заходом докладе необхідних зусиль для повного розпаду цього велетенського утворення на менші держави. Які замість нинішньої РФ отримають шанс на побудову сучасного демократичного суспільства.

І цього разу - на відміну від початку 90-х років минулого століття і поразки СРСР у «холодній війни» без справжньої війни і крові - Захід і Україна доведуть справу контрольованого розпаду РФ до кінця. Нехай в цьому прихильники «єдиної та неділимої» навіть не сумніваються.  У нашої країни, яка сплатила багатьма життями та стражданнями за російські імперські зазіхання є стовідсоткове право ставити питання саме так. Щоб повністю убезпечити себе від поновлення проявів московського реваншизму.

Таким чином, наша країна буде у виграші за будь-яким розкладом. Вибір – за тією частиною російського населення, яка стала суспільством . І може ще спробувати витягнути (причому спробувати  - не значить справді витягнути) Росію із тієї глибокої прірви, в яку цю країну своєю безвідповідальною бездіяльністю завели всі росіяни.

Час на цей неймовірно важкий подвиг Геракла є. Але він швидко спливає. Дуже швидко. Тік-так, тік-так, тік-так…