Чому Захід почав програвати в Україні

Настільки захопився що почав програвати в Україні.

NB! Тим, хто хоче реально розібратися у тому, чому стратегічна лінія Заходу із нанесенню Путіну стратегічної поразки в Україні розійшлася з його тактичними діями, останнє, що треба робити – намагатися звести надзвичайно складні речі та процеси до примітивних і пустих ярликів «зрада!»  та «перемога!» Тенденція визначення всього і вся за допомогою цих кліше останніми роками продовжує з тріумфом спадок Шарікова з його «взять да всьо поделить!» На превеликий жаль.

В той час як тут потрібен зовсім інший понятійно-аналітичний інструментарій: стратегічні цілі; тактичні дії для їхньої реалізації; точки прикладання зусиль; наслідки, загрози та виклики тощо.

******************************

Отже, для розуміння ситуації потрібно зафіксувати три головні речі:

І. Якими є екзистенційні цілі Заходу в Україні, яки він чітко визначив і від яких не зможе відмовитися.

ІІ. Як він практично діє в Україні та які загрози і виклики стали наслідком дій Заходу.

ІІІ. Що Україна, як головний гравець у конфлікті з Росією зможе реально зробити для посилення підтримки від Заходу і виграшу «гарячої фази» війни у середньостроковій перспективі – вже до зими цього року. 

Minimum військової допомоги Україні = проблеми і в України, і у Заходу

Стратегічна мета Заходу чітко визначена: Путін, який своїми діями у нашій країні зламав весь існуючий світовий порядок з його правилами і нормами та кинув відкритий виклик Заходові не повинен отримати перемогу в Україні. Програма-мінімум – Путін не повинен отримати жодних українських територій як приз&результат порушення цих правил і норм. Програма-максимум – Путін повинен отримати в Україні стратегічну поразку. І щонайменше на довгу перспективу втратити здібність здійснювати нові акти агресії.

При реалізації цієї мети категорична умова – всіляко уникати ризиків прямого військового зіткнення Заходу з Росією.

Виходячи із визначення стратегічної мети Заходу та категоричної умови для її виконання ним визначаються і конкретні тактичні кроки для підтримки України:

А) Захід не направляє для допомоги Україні свої військові підрозділи:

Б) домовився не постачати в Україну штурмову авіацію та сучасні танки;

В) максимальний акцент у постачаннях робить на оборонній зброї;

Г) надзвичайно важко і довго надає ту зброю, за допомогою якої Україна самостійно, нарешті, зможе перейти від оборони і тактичних контратак до широкого наступу для звільнення своїх територій – перш за все, Himars та MLRS.

Але два місяця другого етапу війни показали, що фактичний minimum minimorum у наданні військової допомоги Україні почав грати і проти України, і проти Заходу.

Проти нашої країни – тому, що, незважаючи на героїчні надзусилля українські війська змушені були відійти майже зі всієї території Луганщини крім Северодонецька та Лісічанська. А також поступово відступають у Донецькій області. Але що найбільш і показово, і тривожно – днями росіяни вперше після довгої перерви почали наступати на Харківщині. І змогли досягти тут хоч невеличких тактичних, але успіхів.  

Проти Заходу - тому, що за перебігом протидії Заходу російському вторгненню в Україну надзвичайно уважно спостерігає Китай. Який у разі успішності дій Росії в Україні невідворотно посилить спроби влаштувати рімейк путінської «спецоперації» на Тайвані.

І те, що Захід за майже чотири місяці війни в Україні не зміг тут нанести Росії стратегічну поразку і поки що досить далекий від досягнення цієї мети ВЖЕ підштовхнуло Китай до дій у фарватері Кремля. А саме – на цьому тижні лідер Китаю Сі Цзіньпін підписав  директиву, яка з метою захисту національного суверенітету дозволяє «невійськове» використання збройних сил країни. Це - юридична основа «для військових операцій, що не є війною». Повний текст директиви не публікують. Документ відразу викликав занепокоєння, оскільки свідчитить про плани Китаю розпочати вторгнення на Тайвань під виглядом «спеціальної операції».

Це рішення Пекіна – останнє китайське попердження Заходу. Про те, що Китай уважно спостеригає за нездатністю Захода швидко покарати Росію за зухвалу «спецоперацію» в Україні. Й робить із цього свої висновки.

Китайський демарш – не єдине свідчення того, що час грає проти Заходу з його повільною, хірургічно-мінімальною допомогою Україні. Росія, який не зламали хребет на полях боїв в Україні, у своїй війні із Заходом почала активний наступ на енергетичному фронті. Й радикальним скороченням поставок «Північним потоком-1» наочно покала Європі, що останню чекає взимку. Внаслідок чого можна очікувати посилення спроб поміркованої та водночас дуже залежної від російського газу частини ЄС швидше домовитися з Путіним за рахунок України.

 Слово – за Україною

У таких загрозливих умовах Україна має шанс переконати Захід у тому, що вона воює за його, Заходу, добробут і майбутнє. Оскільки  

1) якомога скоріша рішуча поразка РФ в Україні необхідна тому, що просто зараз Росія всіляко робить біднішими, залежними від неї та менш впливовими не абстрактний Захід, а конкретні країни. Й лідера ЄС Німеччину, й Францію, Італію – кожну конкретну країну Заходу.  

2) якщо з боку західних країн лунають заяви про можливість примиритися з Путіним за рахунок територій України – це прямий шлях зробити сильнішим та більш ресурсним Росію як прямого ворога Заходу. Отримані сили і ресурси вона невідворотно і дуже швидко поверне проти країн Заходу.

Тому  замість того, щоб допомагати Україні в режимі «одну чайну ложку на годину» Заходу варто максимально мобілізуватися і рішуче поставити в Україну максимум потрібної наступальної зброї. За допомогою наступальної західної зброї у потрібній кількості вже до зими Україна зможе вибити росіян з територій, які були захоплені після 23 лютого. Важливий аргумент для практичних і раціональних мешканців країн Заходу – що надати Україні масовану коротку допомогу буде набагато дешевше з економічної точки зору, аніж розтягувати конфлікт і допомогу в ньому Україні на роки.

Можливий, на жаль, й інший варіант.  Якщо нинішні темпи та розміри мінімальної допомоги Заходу Україні збережуться протягом літа, то, цілком ймовірно, що Україна внаслідок великих втрат на Донбасі на початку осені буде виснажена і буде змушена піти на перемир’я з Росією. Про це кажуть західні військові експерти, зокрема, директор російської програми у центрі військово-морського аналізу США Майкл Кофман.  

У випадку такого вимушеного перемир’я Росія збереже фактичний контроль над захопленими після 23 лютого українськими територіями. І використає це перемир’я задля того, щоб цей контроль закріпити за собою.