Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
18.10.2016 11:54

«Професійне українство» як суспільна патологія

Типаж «професійного українця» давно відомий і поширений в нашій країні. Особи, що зробили «мову і вишиванку» засобом заробітку грошей, ллючи крокодилячі сльози над «долею нещасного народу», явище огидне, але неминуче в умовах деформованого совєцьким минули

Типаж «професійного українця» давно відомий і поширений в нашій країні. Особи, що зробили «мову і вишиванку» засобом заробітку грошей, ллючи крокодилячі сльози над «долею нещасного народу», явище огидне, але неминуче в умовах деформованого совєцьким минулим і кримінально-корупційним сьогоденням суспільства. Втім, в Україні, за винятком кількох регіонів, «професійне українство» явище доволі маргінальне, малопомітне, поза певним сегментом соціальних мереж і «спеціалізованої друкованої преси».

 Інакші справи в українських громадах за кордоном, у так званій «українській діаспорі». Після відмирання генерації інтелектуалів та політиків з числа «старої еміграції», в багатьох країнах на чолі українського діаспорного руху стали різного роду інтелектуально обмежені, примітивні в своїх мотиваціях, філістери. Такі діячі перетворюють «українство» на свого роду дрібний бізнес, на годівницю. Зробити цей бізнес великим вони не спроможні, через власну обмеженість. Тому «українська громада» у країні проживання перетворюється на затхле і замкнене для навколишнього суспільства ґетто, керівництво якого живе з «фестивалів української пісні», продажу вишиванок китайського виробництва  та різноманітних дотацій  «для меншин» (масштаб бізнесу може бути й ширшим, але не набагато).

Особливий тип «професійного українства» з’явився колись і процвітає нині на теренах сусідньої Польщі. Головним, але  не єдиним, його репрезентантом є створене у 1956 році Обєднання українців Польщі (на початку – Українське суспільно-культурне товариство), що перебуваючи під контролем комуністичної номенклатури, було монопольним представником «українського ґетто» в часах «Народної Польщі». Його лідери плекали «українську пісню і танці» та видавали нудний і нечитабельний для сторонньої людини тижневик «Наше слово». З часів падіння комунізму в Польщі, прив’язка до комуністичної номенклатури змінилася прив’язкою до номенклатури ліберальної, яка забезпечувала «професійним українцям» депутатське місце у Сеймі. Однак після зміни ліберальної більшості в польському парламенті на консервативну, цілком природно, це місце було втрачене. Оскільки колишня правляча партія стала опозиційною, то й лідери «українського ґетто» зайняли аналогічну політичну позицію. Загалом, це можна було б зрозуміти. Якби не треба було враховувати один нюанс – національна меншина у країні проживання повинна шукати шляхи діалогу і співпраці зі всіма політичними середовищами (як владними, так і опозиційними), а не ставати одним із знарядь політичного протистояння.

Натомість, лідери «українського ґетто» вирішили зробити ставку ще на одну контраверсійну і небезпечну, але резонансну і «грантодайну» тему  - тему «переслідуваної національної меншини». Лідер Об’єднання українців Польщі – Петро Тима малює в українській пресі жахливі гіперболізовані картини нової «ксенофобської політики польської влади». Очевидно, що в українсько-польських стосунках не все гаразд, конфліктні ситуації траплялися, трапляються і будуть траплятися. Але перебільшений, макабричний образ ледь не тотального терору стосовно українців, описаний в текстах та інтерв’ю лідерів «професійних українців» з Польщі, все ж дуже далекий від реальності. Повертаючись до Польщі у вигляді перекладів, ці висловлювання навпаки розпалюють українсько-польский конфлікт, поглиблюючи взаємне відчуження і нерозуміння.

Дріб’язковість і жадібність «професійних українців» у Польщі наповнює місцеве українське середовище атмосферою взаємної недовіри, інтриг, чуток, більших або менших конфліктів. Неефективні інституції та нечитабельна преса, затхла атмосфера «українських домів», «рідна пісня і танок» з телебачення 1970-х років, священики-«підпільні мільйонери», своя ієрархія «неформальних авторитетів». Будь-яка нормальна людина, особливо молодь, відчуває потребу триматися подалі від цього замкненого світу, що складається із кількох «грантозалежних» інституцій. Натомість цей «маленький світок» притягує осіб із різного роду патологічними схильностями. Які на будь-яку спробу створити більше чи менше альтернативне українське середовище в Польщі реагують абсурдними публічними закидами в пресі та соцмережах, скандалами, поширенням чуток та інтригами. Прізвища різних поповичевих «з компанією» давно стали символом подібної атмосфери в «українському ґетто» Варшави. Доступ до «годівниці» для «професійного українця» дається важко. Її втрата для філістера стає катастрофою. Відсунутий від неї колишній активний діяч Об’єднання українців може цілком серйозно розповідати про «жахливу українську змову у правлячій партії, Сеймі, польських університетах і навіть у Ватикані». Але поки «годівниця» поряд – боротьба за неї ведеться безкомпромісно. Не зважаючи на методи і форми, ламаючи всі моральні норми. Параноїдальна свідомість можне змінювати «образ ворога», але не змінює своєї патологічної природи.

Приклад деградації діаспорних українських середовищ (не всіх, підкреслю, але багатьох) повинен дечому навчити українців в самій Україні. А саме – безкомпромісно видаляти «вишиватництво» із суспільного дискурсу. Треба вітати «паради вишиванок» і спроби популяризації української мови. Але коли «мова і вишиванка» перетворюються на «альфу і омегу» суспільної і політичної діяльності, це означає прямий шлях до національної катастрофи.

П.С. Стосовно спекуляцій навколо моєї «правизни», про яку раптом почали волати варшавські «професійні українці». «Правизна» для мене, це будівництво розвинутої, ефективної, сучасної української держави, високотехнологічної економіки та формування суспільства, де пошана до культурної традиції та її цінностей,  поєднувалася б із не меншою пошаною до права та свобод, де минуле не заважає майбутньому. Нація це спільна мета та спільні громадянські обов’язки, а не спекуляція своїм походженням, мовою та «вишиванкою», чим займаються «професійні українці» що у Варшаві, що у Києві.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net