Чи стане 17.09. поворотним пунктом в польсько-українських стосунках?

31 серпня 2016 року, під час конференції спікерів парламентів країн Центрально-Східної Європи, Голова Верховної Ради Андрій Парубій оголосив про ініціювання спільної заяви законодавчих органів України, Польщі та Литви з приводу чергової річниці трагічних подій 17 вересня 1939 року.

Нагадаю, саме в цей день Червона армія перейшла в наступ вздовж всієї протяжності тодішнього східного кордону Польщі, що тоді вела важку війну з Третім Рейхом. Протягом відносно короткого часу, величезні території, населені українцями, білорусами, литовцями та поляками, опинилися під владою комуністичного тоталітарного режиму.

З одного боку, у цей день нібито почалося возз’єднання поділених кордонами українців, білорусів та литовців в рамках однієї держави. Населені українцями землі увійшли до складу УРСР, білорусами – до складу БРСР, а литовцями - до незалежної, ще певний короткий час, Литовської республіки (яка остаточно втратила незалежність наступного року). Радянська пропаганда пізніше назвала ці події «Золотим вереснем», який мав бути синонімом досягнення національної єдності українців.

Втім, навряд чи цей день може сприйматися у якості святкового для наших народів. Адже для тієї ж Західної України він став початком періоду кошмару, який тривав, у своїх крайніх проявах, аж до 1956 року. І остаточно закінчився лише після здобуття незалежності у 1991 році. Роки свавілля органів НКВД, арешти та розстріли тисяч представників української інтелігенції, духовенства, більш-менш заможних верств населення, депортації сотень тисяч людей до Сибіру та на примусові роботи у шахтах Донбасу, ліквідацію незалежної української преси та освітньо-культурних товариств – ось що насправді принесло 17 вересня 1939 року українцям Галичини та Волині. «Троянським конем», «подарунком данайців», стало також приєднання давньої столиці Великого князівства Литовського, Вільнюса, до Литви. Разом із Вільнюським краєм незалежна Литва отримала «навантаження» у вигляді гарнізонів Червоної армії та радянської агентури. Які зіграли важливу роль під час ліквідації незалежності Литви у 1940 році - фактично відкрили ворота для радянської окупації країни та подальшого знищення сотень тисяч литовців у вирі сталінських репресій. Західні білоруси так само отримали ліквідацію незалежних культурних та політичних установ, масові репресії та тотальну русифікацію, завдяки якій нині на вулицях, наприклад, Гродно майже не почуєш білоруської мови.

Таким чином, 17 вересня стало тією трагічною датою, яка єднає народи Польщі, України, Литви та Білорусі. Єднає, насамперед, спогадом про спільного ворога – радянський тоталітаризм. Цей ворог досі існує, у вигляді неорадянського чекістського режиму Путіна в Російській Федерації. Так само, як і в 1939 році, путінська Москва намагається змінювати державні кордони за допомогою військової агресії. Кремль, як і в 1939 році, прагне уярмити українців, поляків та литовців в рамках нового Нео-СРСР. Саме заради цього РФ провокує міжнаціональне протистояння між українцями та поляками, поляками та литовцями, і всіляко підігріває історичні розбіжності між нашими народами і країнами. Щоби зупинити ці процеси нашим політиками і суспільства треба ще раз пригадати те, які наслідки принесло 17 вересня 1939 року. І зробити все, щоби цей історичний приклад не повторився.