Безпритульні: соціальна адаптація

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначені Конституцією України як найвищі соціальні цінності.
Власне, за цим «офіціозом» прихований значно глибший зміст, ніж здається на перший погляд.

Ми можемо перейматися долею „кіношних” героїв, співчуваючи їхнім, вигаданим сценаристами, проблемам. У той же час у реальному житті не завжди цікавимося, як справи у самотнього старенького сусіда і чи не потрібна йому допомога. З розумним виглядом цитуємо модних письменників і розмірковуємо, як вдалося автору передати життя „низів суспільства”, при цьому в реальному житті, побачивши прототип книжного героя, переходимо на інший бік вулиці.  З пафосом розповідаємо, що одяг купуємо в „бутіках” за космічними цінами, а тих, хто купує дешевші речі, називаємо „бомжами”. Про останніх – окрема розмова.    Переважна частина з нас їх просто воліє не помічати. У кращому випадку, колись щось зі старого лахміття віддавши бездомному і після цього вважаючи себе великим благодійником. А між тим, якщо закрити на ту чи іншу проблему очі, то проблема не зникне. Та й життя настільки різнобічне, що гарантувати щасливе майбутнє не в змозі ніхто. Недаремно ж кажуть, що якщо хочеш насмішити Бога, розкажи йому про свої плани. Звісно, я не закликаю повторити подвиг героя казки „Принц та жебрак”, але варто, щоб на проблему бездомних подивилися дещо з іншого боку

За даними Міністерства праці та соціальної політики України, серед  бездомних громадян чоловічої статі 48,7% складають особи віком від 36 до 55 років. Серед жінок 58,7% - це особи до 45 років. Саме ці категорії населення відносяться до працездатного та репродуктивного віку.

Тобто фактично значна частка наших громадян з тих чи інших обставин залишилася за “бортом життя”. Такі люди є продуктом нашого з вами суспільства, життєдіяльності кожного з нас. Хтось вчасно не простягнув руку допомоги людині, що потребувала підтримки. Або навпаки, коли людина опинилася на межі прірви, підштовхнули її. Утім, не будемо моралізувати, а спробуємо розібратися, що в наших силах зробити, аби хоч якось допомогти бідолахам.

До речі, навіть економічно розвинені країни також й досі не можуть вирішити цю проблему. Але певні напрацювання цілком можна застосовувати і в Україні. Насамперед, необхідно визначити, що привело людину на вулицю.

До об’єктивних причин відносяться:
-  високий рівень бідності та глибоке матеріальне розшарування населення;
- ліквідація підприємств, зменшення кількості робочих місць, масове скорочення працівників;
-  зниження ролі інституту сім’ї, традиційної культури взаємовідносин у сім’ї як основної складової суспільства;
- недосконалість нормативно-правової бази, у т.ч. житлового законодавства, а також незаконні операції з житлом на ринку нерухомості;
- підвищення плати за комунальні послуги, відсутність можливості сплатити борги  за житлово-комунальні послуги;
- відсутність соціальної інфраструктури, що відповідає ринковим відносинам;
- висока вартість житла, неможливість бездомними громадянами придбати чи орендувати житло; недостатність соціального житла, соціальних гуртожитків;
- відсутність системи профілактики бездомності, недостатність фінансування заходів для проведення соціальної роботи з людьми з групи ризику;
- відсутність ефективної системи лікування алкоголізму, наркоманії та ВІЛ/СНІДу;
- незабезпечення, відповідно до законодавства, житлом сиріт та громадян, що втратили службове житло.
- катастрофи та нещасні випадки.

До суб’єктивних відносять:
- розлучення, конфлікти у сім’ї;
- перебування у місцях позбавлення волі;
- втрата соціальних зв’язків та квартири через наркотичну залежність, психічні розлади, алкоголізм, захворювання на ВІЛ/СНІД;
- втрата службового житла;
- добровільний продаж квартири або будинку після втрати роботи або з метою придбання житла меншої площі для започаткування власної справи;
-сирітство.

До речі, серед бездомних багато людей, які навчалися і здобули спеціальність у технікумах, училищах. Люди з вищою освітою також не виняток. Тож вони цілком легко можуть ресоціалізуватися та розпочати життя якщо не з початку, то цілком усвідомлюючи свій минулий негативний життєвий досвід.  Та ось чи готове суспільство їм надати підтримку – запитання риторичне. Власне, опікуватися безхатченками повинна і держава. Точніше, органи соціального захисту, на яких покладене це завдання. Певний прогрес у цьому є. Та на жаль, через об’єктивні причини не завжди вдається це зробити. Тому, допомогти у цьому можуть і громадські благодійні організації, і прості громадяни–волонтери. А коли таких добровільних помічників стане більше, тоді зможемо констатувати – суспільство знаходиться на шляху духовного оздоровлення.

Стосовно ж власне роботи з безхатченками, то при плануванні політики роботи з ними, насамперед треба враховувати їх особливі потреби. Ці люди хочуть не лише знайти місце для ночівлі, а й можливість працювати, відновити свої професійні навички. Власне, якщо порівняти наш досвід та досвід європейських країн, то бажання людей  є схожими. У західних країнах система послуг для бездомних передбачає надання такої допомоги:
1. проекти проживання з наданням різноманітних послуг і підтримки;
2. проекти з підтримки самостійного проживання, які передбачають підтримку в отриманні житла, що надається соціальними організаціями, покликаними займатися потребами відповідної групи клієнтів. Таким проектом може бути соціальний готель чи гуртожиток, де люди можуть проживати певний час, доки не в змозі будуть винайняти власне житло;
3. проекти самостійного проживання, учасники якого орендують житло самостійно й отримують підтримку від соціальних агенцій;
4. надання можливості працевлаштування.

Отже,  при розробці комплексу послуг для бездомних, необхідно брати до уваги їхню кількість та цілі, які переслідують благодійні організації. Якщо мета -  створення нічліжок та пунктів харчування, надання тих чи інших послуг, – це одне. І тут справді , чим більше бездомних отримають таку допомогу, тим краще результат роботи. Якщо ж  йдеться про ресоціалізацію людини, то не завжди кількість перетворюється на якість. Як засвідчує досвід інших країн, кількість клієнтів, яких обслуговує благодійна організація, не має перевищувати 100 осіб. Тоді  соціальні працівники можуть працювати індивідуально з клієнтами, зважаючи на особливості характеру, можливості та схильності, що, у свою чергу, дасть змогу обрати для них ті програми, які відповідають їхнім потребам. Окрім того, за таких умов набагато менший ризик виникнення конфліктів між самими безхатченками та мешканцями того району, де розміщена агенція, що працює з бездомними. Навпаки, деякі бездомні можуть у різні способи долучитися до життя у громаді.

До речі, в Україні вже не перший рік впроваджуються такі програми. І як свідчить досвід, вони цілком дієздатні. Але є ще один аспект, на який необхідно звернути увагу, – це інформаційно-просвітницька кампанія. Громадянам необхідно роз’яснити, що бездомні – це не войовничі прибульці з Марсу, а такі ж самі громадяни, яким дещо не поталанило у цьому житті. А чи повернуться вони до суспільства повноцінними громадянами, не в останню чергу залежить від нас з Вами.