Сучасна інквізиція в Україні або подвійна система обвинувачення в дії

Новий Кримінальний процесуальний кодекс вніс багато додаткового клопоту у роботу слідчих та прокурорів, впровадивши додаткові механізми забезпечення прав підозрюваних та обвинувачених, що, безперечно, позитивно впливає на процес захисту на стадії досудового розслідування.

Проте КПК містить ще один механізм, який, з першого погляду, також направлений на захист прав людини, однак, при більш детальному вивченні, в особливості його втілення на практиці, цей погляд значно змінюється. Саме на детальному аналізі цього механізму я хотів би зупинитися.

Мова йде про ст. 337 КПК України, зокрема про частину третю, де зазначено: «З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.»

От тут і прихований один із найбільш жахливих, на мою думку, інструментів, який дозволяє уникати винесення виправдовувальних вироків та який повністю дискредитує ті позитивні зміни, які сталися в кримінальному процесі. Особливо дія цієї норми-перевертня відчувається під час спілкування із стороною обвинувачення.

Візьмемо, наприклад, випадок, коли особі повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України (розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб) – хоча прикладів можна навести багато. Санкція цієї статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, що робить цей злочин тяжким.  При цьому жодного доказу на підтвердження попередньої змови в обвинувачення немає, окрім того, навіть зі слів потерпілого, в момент відкритого заволодіння його майном сила або погроза застосування будь-якої сили до нього не застосовувалась, тобто наявні всі ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК (а це вже до 4 років позбавлення волі і злочин середньої тяжкості). Однак, обвинувачення, в подібних ситуаціях, кваліфікацію і не думає міняти, при цьому тримаючи наступну позицію: «Ми відпрацьовуємо справу по тій кваліфікації, яка є, а суд хай її змінює», і ця позиція не поодинока.

При цьому суди таку позицію цілком підтримують і не поспішають, у випадку недоведеності вини обвинуваченого (в даному випадку за ч. 2 ст. 187), виносити виправдовувальні вироки. Замість цього, з метою захисту прав людини, особа… визнається винною (!) у вчиненні більш м’якого злочину (ч. 1 ст. 186) - злочину, об’єктивна сторона якого навіть не доводилась у суді стороною обвинувачення. Сам обвинувачений, при цьому, був позбавлений можливості захищатися від обвинувачення в грабежі. При цьому весь час до нього застосовувався запобіжний захід виходячи з того, що він, вірогідно, вчинив тяжкий злочин. І саме таке рішення, в даному випадку, на думку суду, цілком захищатиме права обвинуваченого.

Таким чином, процес обвинувачення нагадує процес розгляду справ інквізицією, коли особа визнається винною ще до фактичного розгляду справи. Оскільки щоб ти не вчинив, як би погано не проводилось досудове розслідування, та як би не компетентно не підтримував обвинувачення прокурор, з метою захисту твоїх прав тебе ж визнають винним.

На мою думку, застосування ч. 3 ст. 337 КПК України буде правильним лише в тому випадку, коли сторона обвинувачення дійсно доведе, що ті обставини, які складають об’єктивну сторону (а в деяких випадках і суб’єктивну), дійсно мали місце, проте під час кваліфікації цих обставин буде допущено помилку в частині кваліфікації доведеного діяння, як більш тяжкого злочину – тільки таке застосування буде дійсно захищати права обвинуваченого та відповідати демократичним засадам громадянського суспільства.

І я хочу закликати Національну асоціацію адвокатів та всю адвокатську спільноту не залишити таку прогалину в законодавстві поза увагою, вимагати від судів усіх рівнів належного застосування ч. 3 ст. 337 КПК, та не допустити впровадження системи подвійного обвинувачення, коли у випадку, якщо орган досудового розслідування не виконав покладені на нього обов’язки щодо повного, всебічного та об’єктивного розслідування та розкриття злочину, то суд його підстрахує та винесе обвинувальний вирок навіть за тією статтею, розслідування за якою не проводилось.