Не сплутати громадянські свободи з пропагандою гомосексуалізму

Чому мене і моїх земляків обурюють положення законопроекту? Поясню чому. Найбільш дискусійним є доповнення до статті 2-1 Кодексу законів про працю України, згідно з яким в Україні забезпечується рівність трудових прав усіх громадян незалежно, також і від «сексуальної орієнтації». По-перше, поняття «сексуальна орієнтація» цим законопроектом вводиться в українське законодавство вперше. На мою думку (і її підтримали  відповідним рішенням депутати Київської обласної ради), дискримінації за “сексуальною орієнтацією” на законодавчому рівні в Україні  не існує, а тому розгляд законопроекту парламентом не є нагальною потребою українського суспільства. Київська обласна рада VI скликання ухвалила Звернення до Президента, Прем’єр-міністра та Голови Верховної Ради України, в якому висловлює думку жителів регіону і просить не ухвалювати цього і подібних законів. Наразі, розгляд законопроекту відкладено, проте він не відізваний з парламенту.

Давайте розглянемо конкретний приклад. За чинним законодавством власнику або уповноваженому ним органові надано право розірвання трудового договору у випадку вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи. Після внесення запропонованих змін до трудового законодавства щодо рівності трудових прав незалежно від сексуальної орієнтації жоден роботодавець не зможе навіть зробити зауваження вчителю-гею, який відверто пропагуватиме свій спосіб життя серед учнів. Хтось із нас, провождаючи дитину до школи, розраховує на таке? Ні.

По-друге, законопроект передбачає доповнення частини першої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України абзацем “щодо доказування необґрунтованості позовних вимог про заявлену дискримінацію покладається на відповідача”, який порушує конституційне право громадянина на захист його прав, адже по-суті відповідач має сам забезпечити свій захист. Укладачі законопроекту проігнорували основні моральні та юридичні норми, адже ніхто без доведення у суді вини та винесення судового рішення не може бути засуджений. Тобто згідно новел законопроекту, якщо підлеглий-гомосексуаліст, наприклад вчитель, звинуватить свого керівника-директора школи в дискримінації за сексуальною орієнтацією, директор школи має сам доводити судові, що він невинний або захищав моральні цінності. Це пряме порушення базового принципу вітчизняного права - презумпції невиновності. І як ми будемо відрізняти прояви дискримінації від наклепу про дискримінацію?  

            Поважаючи конституційне право українських громадян на приватне життя, слід поважати також і гарантовані Конституцією право на “розвиток української нації та всіх корінних народів України, їхньої історичної свідомості, традицій і культури, етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності”. Морально-етичним та економічним фундаментом українського суспільства є саме традиційна родина – батько, мати та діти. Неприпустимо державі з економікою, що розвивається, особливо під час демографічної, кризи пропагувати гомосексуальність, яка в недалекій перспективі може призвести до зниження народжуваності, зменшення соціального капіталу держави – трудових ресурсів. Неприпустимо в суспільстві, яке за останні сто років пережило критичну кількість  воєн, революцій, голодоморів та періодів безбожжя руйнувати підвалини власної моральності, руйнувати свій дух.

            В розмови про толерантність та терпимість які нібито суспільство має проявляти ще можна було вірити, поки не виросло покоління дітей, вихованих в гомосескуальних родинах. Але перше таке покоління в Сполучених Штаттах Америки вже виросло. Шокуючі результати дослідження  розповсюдив в 2012 році професор Техаського університету в Остіні (США) Марк Регнерус. За допомогою соціологічних інструментів він дослідив, як відрізняються американські підлітки та молодь, чиї батьки мають одностатеві стосунки. Зізнання трьох тисяч респондентів були настільки несприйнятними для прихильників ідеї гомосексуальної толерантності та терпимості, що ЛБГТ-активісти намагалися не допустити їхнього оприлюднення.  Отже чверть підлітків гомосексуальних батьків були інфіковані венеричними хворобами, майже половина опитаних - неспроможні зберігати родинну вірність, чверть  респондентів вже здійснили спроби самогубства, таку ж кількість в дитинстві змушували до сексу проти їхньої волі, і здебільшого це робили їхні батьки, більша половина дітей, вихованих в нетрадиційних родинах, ставши дорослими, так і не знайшли роботу та живуть на державну допомогу.  Через двадцять років такої терпимості Україну чекає така ж картина. Цього ми прагнемо?

            Чи настільки вже в Україні важко живеться гомосексуалістам, що їх слід виділяти в окрему правову категорію, ставити питання про захист їхніх прав? На мою думку, конституційні права  і свободи громадян України є вичерпними і достатніми для того, щоб будь-який громадянин України чи іншої держави почувався на її території  в безпеці, міг вільно висловлювати свої думки та на власний розсуд влаштовувати своє приватне життя. Згідно норм українського права, дозволено все, що не заборонено. Тож юридичного сенсу  доповнювати Кодекс законів про працю  та Цивільний процесуальний Кодекс спеціальними преференціями для людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, немає. Це слизький шлях, який може призвести і до узаконення одностатевих шлюбів та нівелювання родинних цінностей, і до змін в Конституції, і зрештою до дискримінації тих, хто живе в традиційних родинах.

            Як зазначає в пояснювальній записці згаданого до законопроекту екс-міністр юстиції Олександр Лавринович, потреба в цьому законопроекті обумовлена необхідністю спрощення візового режиму України з Європейським Союзом. Як відомо, таке спрощення вже відбулося  з 1 липня цього року завдяки зусиллям офіційного Києва, і сталося це саме впродовж періоду, коли парламент дослухався громадськості і відклав розгляд законопроекту. Тож задекларована  його ініціаторами потреба зникла.     

            Сьогодні мова йде про асоціацію між Україною та ЄС. Економічну та політичну. Пропаганда гомосексуалізму не має до цього жодного стосунку.  І дуже важливо, щоб питання так званої дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації не ставилося в площині умов євроінтеграції України, а найголовніше – не стало критерієм вимірювання рівня морального розвитку та демократизації українського суспільства.