Для чого українському виробникові світлового обладнання євростандарт?

По-перше, неплатоспроможність українських споживачів і постійна нестача обігових коштів у виробничих компаній і є найголовнішим стимулом глобалізувати національний ринок – вийти за межі дедалі більш проблемної гривневої зони.

По-друге, демпінгувати нижче за китайських виробників, які вже панують на українському ринку, безнадійно - як щодо побутової, так і промислової освітлювальної продукції. «Китаєць» завжди буде дешевший. Байдуже, що пропорція ціна-якість у нього є безнадійно відсталою. Купують, переважно, «цінник», а якість оцінюють лише в підсумку роботи.

Більше того, китайські виробники освітлювальної продукції взагалі не індексують технічні параметри своїх приладів. Кількість ватт, ампер чи люмен у 90% випадків, як показали лабораторні випробування, не відповідають дійсності. І з цією «прозою життя» споживачам, які розраховують за заощадження витрат або енергоефективність, якось доведеться миритися.

Для ілюстрації зазначу, що в моєму бізнес-сегменті – світлодіодні прожектори – у жодному разі я не стикався з приладом китайського виробництва, який би витримав більше року промислового використання. І така ж сама картина зі світлодіодними лампами кімнатного використання.

Отже, другий аргумент на користь міжнародній стандартизації – це довести принаймні більш розважливому споживачеві, що міжнародна відзнака продукції завжди краща для ефективного використання коштів та оптимізації витрат, ніж дешевизна несертифікованого китайського імпорту.

Споживач витрачає більше на технологію, яка закладена у розробку освітлювального приладу, саме для того, щоб у подальшому заощадити на його частій заміні або кращій енергоефективності.

Це так само, як і з будь-якою побутовою технікою. Чайник від невідомого виробника madeinChina– по суті, банальна підробка – коштує в рази дешевше за так саме вироблений накитайському заводі відомий бренд, розрахований на світовий ринок побутової техніки. Споживач купується на дешевизну, а отримує галопуючий лічильник енерговитрат.

Через кілька місяців витрати на електроенергію повністю наздоганяють разову економію під час купівлі цього демпінгового «шедевру», і в підсумку споживач залишається у збитку. На додаток – це «шедевр» перегоряє або ламається за рік-півтора використання, та й ще не підглядає сервісному обслуговуванню. Відтак споживач знову витрачається, купуючи новий прилад. І добре, якщо робить логічні висновки з цієї ситуації.

Абсолютно те саме і з приладами на базі світлодіодних технологій. Часто переконуюся у цьому, коли в нічний час їду Києвом чи Дніпром – третина біл-бордів вздовж магістралей не освітлені, хоча й електризовані, або наполовину освітлені. Адже лампи поперегоряли, а міняти їх оператори outdoor-реклами не встигають. Та й витратно – це ж не вдома вкрутити лампу в патрон…

Ще більше збитків від такої «економії» несуть промислові підприємства – заправки, стадіони, корти, транспортні вузли – де потрібна висока інтенсивність освітлення саме у вечірній час. Уникнути цих збитків, а заразом підвищити ефективність роботи освітлювального обладнання можна було б, приймаючи до відома фактор сертифікації приладів освітлення. Проте з нещодавнього часу, власне, національна сертифікації в Україні скасована.

Рік тому це було зроблено як крок на зустріч європейським виробникам, для яких повторна сертифікація в Україні була зайвою. І це справедливо, бо європейська якість підтверджена глобальним ринком, а у нас така повторна перевірка часто оберталася сумнозвісною формою адміністративного тиску на імпортерів.

Сьогодні для резидентів України, які імпортують світлодіодну продукцію, діє лише декларування виконання певних технологічних вимог. Ця декларація складається у письмовій формі самим же постачальником за підсумками лабораторних випробувань.

І в цьому – головна інтрига. Бо стосується таке добровільне декларування усіх без винятку імпортерів, зокрема й тих, хто завозить в Україну дешеву і вкрай неякісну, а то й технологічно небезпечну продукцію китайських виробників. Їм тепер закон дозволяє беззастережно працювати на українському ринку й не нести жодної адміністративної відповідальності за техногенні та економічні наслідки.

Є ще така регуляторна структура як УкрСЕПРО, але саме світлотехнічна продукція не підлягає її обов’язковій сертифікації. Проте споживачам конче потрібно надати бодай якусь переконливу ознаку надійності продукції, особливо якщо йдеться про дороговартісні світлодіоди, галогенні лампи з нестандартним цоколем та світильники, адаптовані під такі лампи.

Вихід з цієї ситуації я бачу в системі добровільної сертифікації продукції українських виробників у Європі. Саме це встановить рівень їхньої конкурентоспроможності на європейському ринку та відповідність наявним у ЄС стандартам якості.

Зокрема, на відповідність директивам ЄС для певних категорій товарів вказує маркування «CE» – Сonformite Еuropeen (фран.). Воно є обов’язковим для товарів на ринках усіх 25 країн-членів Єдиної економічної зони Європи. Воно засвідчує не лише право на дистрибуцію у країнах ЄС, а й сам факт, що виробник бере на себе комплекс відповідальності за дотримання Глобальних принципів екологічної безпеки та технологічної надійності.

Більше того, такий сертифікат сприяє підвищенню комерційної цінності продукції з точки зору споживчої довіри та поліпшення репутації бренду на міжнародних ринках, де якість та енергоефективність продукції мають пріоритетне значення. Сподіваюся, розуміння цих пріоритетів невдовзі знайде належне місце й з-поміж українських споживачів – як побутових товарів, так і продукції бізнес-призначення.