Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
20.08.2017 00:38

Проблеми визначення місця проживання дитини з батьком

Адвокат, учредитель Адвокатского бюро "Игоря Тетери"

У ч. 2 ст. 24 Конституції України зазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або ін

batko i sun.jpg

У ч. 2 ст. 24 Конституції Українизазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольорушкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану,місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частина 3 ст. 24 Конституції України проголошує,що рівність прав жінки і чоловіказабезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей угромадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійнійпідготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охоронипраці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, якідають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом,матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи наданняоплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Однак, в Україні, в деяких сферах життя,вже чоловіки потребують забезпечення рівності їх прав з жінками, як то у відносинахзі своїми дітьми, зокрема, при вирішенні спорів між батьком та матір’ю дитини провизначення місця її проживання.

 Так,у своїй Постанові від 14 грудня 2016 року № 6-2445цс16 Верховний Суду України(надалі – ВСУ) сформував правовий висновок, який, нагадаю, згідно ст. 360-7Цивільного процесуального кодексу України, є обов’язковим для всіх суб’єктіввладних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовийакт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судамизагальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Вказаний висновок ВСУ зводиться до того,що суди можуть ухвалювати рішення про визначення місця проживання дитини разомз батьком тільки у разі наявності виняткових обставин, передбачених ст. 161 СКта принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливістьпроживання дітей разом з матір’ю.

Аналізуючи вказаний висновок,незрозумілим залишається, чому ВСУ ігнорує цілий ряд норм українськогозаконодавства, при цьому застосовуючи положення Декларації прав дитини від20.11.1959р., яка до українського законодавства не відноситься.

Зокрема, у статті 141 Сімейного кодексуУкраїни (надалі – СК) зазначено, щомати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно відтого, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками,проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняєвід обов'язків щодо дитини.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Проохорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом збатьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права таобов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основнимобов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Не говорячи вже про пряму нормуКонституції України, викладену у ст. 51, в якій зазначено, що кожен із подружжя має рівні права іобов'язки у шлюбі та сім'ї.

Частиною 1 ст. 9 Конституції Українипередбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких наданаВерховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про правадитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державнимичи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення,судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересівдитини.

То що ж це за виняткові обставини,передбачені ст. 161 СК та принципом 6 Декларації прав дитини, якісвідчать про неможливість проживання дітей разом з матір’ю і тільки у разінаявності яких, дитина може проживати з батьком?

До таких відносяться:

-         відсутність у матері самостійного доходу;

-         зловживання матір ю спиртними напоями або наркотичнимизасобами;

-         аморальна поведінка матері, яка можезашкодити розвиткові дитини;

-         дитина росте не під опікою тавідповідальністю матері, а іншої особи;

-         дитина росте з матір ю в атмосфері нелюбові;

-         мати не забезпечує дитину морально таматеріально.

Без сумніву, у разі наявності вказанихобставин, дитина повинна проживати з батьком і це безперечно слугуватиме якнайкращомузабезпеченню інтересів дитини.

Однак чи завжди, якщо вказані обставинивідсутні, в інтересах дитини буде проживання з матір ’ю?!

Наразі судовапрактика, в даній категорії справ, склалась таким чином, що у випадкувідсутності вищевказаних виняткових обставин, суди завжди дитину залишають зматір’ю, при тому, що забеспеченість якнайкращих інтересів дитини, в деякихсправах, є досить сумнівною.

Ось, не дужезаглиблюючись в Єдиний реєстр судових рішень, одні з останніх ухвал Вищогоспеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (надалі– ВССУ) у яких орган опіки та піклування надав висновок про доцільністьпроживання дитини з батьком, однак ВССУ кожного разу залишав дитину з матір’ютільки на підставі відсутності зазначених у Постанові ВСУ № 6-2445цс16виняткових обставин (від 16.03.2017р. у справі №214/2195/15-ц; від 15.02.2017р.у справі № 344/8724/15-ц; від 15.02.2017р. у справі № 331/3098/15-ц; від08.02.2017р. у справі № 161/16785/15-ц).

Однак,17.08.2017р. ВССУ у інформаційному листі № 9-1580/0/4-17 надав деякі роз’ясненнясудам нижчих інстанцій щодо окремих питань судової практики у справах про визначеннямісця проживання дитини.

У вказаномулисті ВССУ зазначив, що 01 липня 2017 року Європейський суд з прав людини (надалі– ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «М. Є. Проти України», яке набуде статусуостаточного відповідно до порядку, передбаченого пунктом 2 статті 44 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція).У цьому рішенні ЄСПЛ констатував порушення Україною права заявника,гарантованого статтею 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя»Конвенції, у зв’язку з рішеннями національних судів про визначення місцяпроживання дитини заявника.

ЄСПЛ наголосив, що в усіх подібнихвипадках основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідаєінтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі вміжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуютьсядітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛзауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретнійсправі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкращевідповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я єособливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересахдитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкомусередовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зробив висновок, що здійсненийнаціональними судами аналіз перед ухваленням рішення про визначення місцяпроживання доньки заявника разом із матір’ю, був недостатньо ретельним. Тому,незважаючи на широкі дискреційні повноваження, надані національним органам усфері встановлення опіки над дітьми, ЄСПЛ визнав, що обґрунтування ухваленогоними рішення не є «належним та достатнім». На підставі цього ЄСПЛ визнав, що уцій справі мало місце порушення статті 8 Конвенції при визначенні місцяпроживання дитини заявника.

У свою чергу ВССУ наголосив, що з метоюнедопущення в подальшому порушень, які констатовані ЄСПЛ у справі «М. Є. протиУкраїни», у разі набрання рішенням статусу остаточного судам під час розглядусправ про визначення місця проживання дитини слід враховувати наведене вище.Крім того, під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватисьстаттею 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права іобов’язки у шлюбі та сім’ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов’язківжінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї є однією із загальнихзасад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, якийнеодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опікунад дітьми, і жодні 5 презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повиннібратись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» від 08 липня2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» від 03 грудня 2009 року).

У зв’язку з наведеним рішенням ЄСПЛ тароз’ясненням ВССУ, можливо суди, нарешті, почнуть більш ретельно досліджуватиобставини справи, на предмет того, хто з батьків зможе якнайкраще забезпечитиінтереси дитини, а не будуть тільки перевіряти наявність зазначених у ПостановіВСУ № 6-2445цс16 виняткових обставин, і відмовляти батьку дитини в задоволенніпозовних вимог у разі їх відсутності.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net