Не бути туземцем

Від нашої меншовартості та знищення бізнесу виграє росія

У контексті подій працює проста закономірність: коли ти сам подаєш себе “туземцем”, до тебе ставляться як до туземця.

“Туземець” у цій метафорі — це роль людини й країни, які звикли просити, виправдовуватися, занижувати власну планку і миритися з приниженням як з нормою. Звідси росте меншовартість і наша вічна бентега.

Учора я їв сир від виробника з Одеської області. Сьогодні теж буду — взяв чималий кавалок. Витриманий 54 тижні чеддер. За рівнем смаку й культури виробництва він спокійно стоїть поруч із британськими та нідерландськими.

Те саме з шоколадом, предметами декору та іншими українськими товарами, що інтегруються в глобальну лігу.

Ці приклади здаються побутовими дрібницями, але насправді це маркери спроможності.

Продукт світового рівня виростає з компетенцій, дисципліни виробництва, інженерної культури, нормального менеджменту й свободи підприємництва. А це вже прямий шлях до економічного суверенітету — здатності країни створювати додану вартість і утримувати правила гри.

І таких історій в Україні маса. Пиво, дизайн, декор, креативні індустрії, сотні компаній, які продають у світі й конкурують якістю, а не “знижкою на походження”.

Якщо говорити про оборонні технології, то під час війни Україна стала одним із ключових центрів розвитку рішень у БПЛА, наземних роботизованих комплексах, РЕБ/РЕР та суміжних напрямах. Ціна цього досвіду страшна, але технологічна спроможність — реальна.

Наше слабке місце теж очевидне: електроніка, компонентна база, двигунобудування, складні виробничі ланцюги. Це наслідок деіндустріалізації, провалів державної політики, корупції, короткозорих рішень 1990-х і 2000-х, а також системного російського удару по промисловості та інфраструктурі. Війського та економічного удару (починаючи з 1991 року!)

Частину ми втратили, частину зберегли, частину ще можна відновити — за умови, що перестанемо підрізати власне середовище розвитку.

Саме тому мене тригерять “вбивці бізнесу” в будь-якій обгортці: показова жертвеність, професійне ниття, реконструкції України зразка 1910–1920-х, “мовні рейди” як спосіб самоствердитись, і загалом персонажі, яким байдуже до наслідків. Їхня діяльність дає один і той самий результат:

• підприємництво стає токсичним;

• правила гри стають непередбачуваними;

• люди ховаються в тінь або виїжджають;

• інвестиції не заходять;

• компетенції не накопичуються.

Це об’єктивно грає на руку росії та будь-кому, хто зацікавлений, аби Україна залишалась сировинним придатком і ринком збуту, а не виробником і експортером.

Від 1991 року частина з нас уперто тримається за роль “туземця”. А реальність інша: у нас є досягнення, у нас є майстерність, у нас є компанії, які вміють робити світовий рівень. Нам потрібна звичка це визнавати, масштабувати й захищати.

І окремо про спрощену систему та ФОП. Люди, які радіють самій ідеї скасувати ФОП без зрозумілої, життєздатної альтернативи, працюють проти інтересів України як економічно розвиненої держави. Бо наслідок передбачуваний: тінізація, удар по самозайнятості, просідання сервісного експорту, відтік активних людей, звуження податкової бази.

Три прості висновки на щодень:

1. підтримуй своїх виробників грошима й голосом;

2. вимагай передбачуваних правил, що вирощують виробництво й експорт;

3. захищай підприємництво — це інфраструктура стійкості.