Судовий спір: безнадійна заборгованість в силу припинення контрагента

Позиціязахисту: Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦКУкраїни кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідокпередання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В свою чергу ч. 1 ст. 516 ЦК України вказує,що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо іншене встановлено договором або законом.

Дана позиція знайшла своє підтвердження ісудовій практиці, зокрема Вищий адміністративний суд України у своїй постановівід 08 квітня 2015 року у справі № К/9991/39128/12, К/9991/55280/12зазначив наступне: «По епiзоду,пов’язаному з невключенням Товариством до валового доходу безнадiйноїзаборгованостi у загальнiй сумi 719045 грн., яка утворилася по взаємовiдносинамз приватним пiдприємцем ОСОБА_2, приватним пiдприємцем ОСОБА_3, приватнимпiдприємцем ОСОБА_4 та товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю«Алюм-Пласт-строй» в силу припинення цих суб’єктiв господарювання, суди цiлкомоб’єктивно виходили з того, що за фактом лiквiдацiї контрагента-постачальникаприпиняються будь-якi цивiльнi зобов’язання iнших осiб перед ним, у тому числii зобов’язання позивача щодо оплати вартостi поставлених товарiв (робiт,послуг), тому з дати лiквiдацiї кредитора такi товари (роботи, послуги) єбезоплатно наданими для позивача, а отже вiн зобов’язаний був збiльшити на їхвартiсть суму валових доходiв у тому податковому перiодi, в якому такалiквiдацiя вiдбулася.

У той жечас у матерiалах справи мiститься договiр уступки вимоги вiд 21.10.2009, заяким приватний пiдприємець ОСОБА_2 передав ОСОБА_5 право грошової вимоги допозивача у сумi 447657 грн., а також договiр уступки права вимоги вiд09.08.2008, яким засвiдчено передачу ОСОБА_4 права вимоги боргу Товариства усумi 14242,84 грн. ОСОБА_5. Вiдхиляючи цi договори як докази, суди зазначилипро їх вiдсутнiсть на час проведення перевiрки, що з урахуванням положеньпункту 44.6 статтi 44 Податкового кодексу України (далi — ПК) виключає їхдоказову силу у судовому процесi.

Втiмнорми податкового законодавства не обмежують період подання платникомнеобхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевiрки.

Не даєпiдстави для такого висновку i пункт 44.6 статтi 44 ПК, вiдповiдно до якого уразi якщо до закiнчення перевiрки або у термiни, визначенi в абзацi другомупункту 44.7 цiєї статтi платник податкiв не надає посадовим особамконтролюючого органу, якi проводять перевiрку, документи (незалежно вiд причинтакого ненадання, крiм випадкiв виїмки документiв або iншого вилученняправоохоронними органами), що пiдтверджують показники, вiдображенi такимплатником податкiв у податковiй звiтностi, вважається, що такi документи буливiдсутнi у такого платника податкiв на час складення такої звiтностi.

Адженаведена норма Кодексу лише визначає статус показникiв податкової звiтностi,якi не пiдтвердженi необхiдними документами пiд час перевiрки, однак не обмежуєправо платника довести у судовому процесi обставини, на яких ґрунтуються йоговимоги, поданням виключно тих доказiв, що надавались ним пiд час проведенняподаткової перевiрки.

Правонадавати заперечення щодо висновкiв податкового органу та долучати доматерiалiв справи докази на пiдтвердження таких заперечень надається платникуяк на усiх стадiях податкового контролю, так i на стадiях судового процесу, наяких допускається подання учасником процесу нових доказiв.

Обов’язоксуду оцiнити вiдповiднi докази за правилами статтi 86 Кодексу адмiнiстративногосудочинства України (далi — КАС) є однiєю з гарантiй установлення об’єктивноїiстини у справi та прийняття правильного рiшення у вiдповiдностi з вимогамистаттi 159 КАС.

Також, зурахуванням того, що в силу частини другої статтi 71 КАС в адмiнiстративнихсправах про протиправнiсть рiшень, дiй чи бездiяльностi суб’єкта владнихповноважень обов’язок щодо доказування правомiрностi свого рiшення, дiї чибездiяльностi покладається на вiдповiдача, якщо вiн заперечує протиадмiнiстративного позову, податковий орган не повинен обмежуватисявстановленням формальних умов застосування податкового законодавства, та увипадку сумнiвiв у правомiрностi донарахування грошових зобов’язань повиненвстановити, дослiдити та оцiнити усю сукупнiсть обставин, що мають значення дляоцiнки поведiнки платника у сферi оподаткування.

Зурахуванням викладеного Вищий адмiнiстративний суд України вважає незаконнимдонарахування позивачевi грошового зобов’язання з податку на прибуток у сумi115475 грн. за основним платежем та 28868,75 грн. за штрафними санкцiями».