Церковні дисиденти вважають "офіційну Церкву" - "системою". І вважають, що сенс церковного життя має полягати у протистоянні "церковній системі" (про це може не йтися у публічніх заявах, але про це свідчіть спосіб життя та мислення). Так народжуються "міні-системи", які за своїм тоталітаризмом часто перевищують ту "систему", від якої вони на початку відштовхуються. "Стара система" - недосконала. І як така - вона демократична, оскільки в ній є місце суб"єктивному чиннику. Натомість "нова система" більш досконала. І більш тоталітарна. Аби не називати імен у Москві та інших столицях, пошлюсь на досвід Греції. На противагу "офіційному Православ"ю там свого часу постали братства мирян. Ці братства були доволі самодостатніми. Як пише відомий грецький філософ Х.Яннарас (який свого часу сам був членом такого братства) ці структури були створені як альтернативні до церковної ієрархії та канонічно самодостатні. Формально шануючи авторитет місцевого єпископа, братства мали (та контролювали) "своїх" священиків, свої катехитичні школи, свої структури дияконії тощо. Згадуючи про ці братства у своїй книзі "Свобода етосу", Яннарас зазначає, що ці братств не є структурами, які працюють на дійсне церковне відродження та звинувачує їх у "єресі пієтизму" (див. примітки до розділу про пієтизм).
Яннарас:
"...починаючи з першого десятиліття ХХ ст., пієтизм з"явився в Греції в формі специфічного руху, який прагнув проникнення в широкі маси. Спочатку скадалося враження, що метою цього "руху" було оновлення церковного життя, систематична організація проповідей, катехитичних класів, релігійних видань та конференцій. Та дуже швидко цей рух ВІДОКРЕМИВ себе і свою діяльність від Церкви, життя парафій і управління місцевих єпископів. Він почав упрядуватись як НЕЗАЛЕЖНА СИСТЕМА зі своєю ідміністрацією 1 організацією, що НЕ ПІДПОРЯДКОВУВАЛАСЯ церковній ієрархії, зі своїм власним богословським спрямуванням".
Свобода етосу. К., 2003. С. 117. Виділення - наші.