Єднання націоналістів – віха розвитку держави

22 лютого, в день втечі колишнього президента-зрадника Віктора Януковича, виник привід поглянути назад – чого ж ми домоглися за ці три роки. Попри зупинку путінської військової машини, війна продовжує йти впівсили. Не прийнято закону про окуповані території, АТО не названа війною. Українці продовжують бідніти під тиском тарифів, обурюючись черговими умовами буцімто МВФ – щодо збільшення пенсійного віку, зменшення соціальних програм. Все більше обурення недієздатністю влади послаблює країну, полегшує роботу історичному ворогу – Росії. В цих умовах надважливо, щоб патріотичні сили, які бачать Україну незалежною, боролись за неї на Майдані, чітко окреслили відповідальну державницьку позицію щодо головних зовнішніх та внутрішніх загроз.

Першим паростком такої відповіді став марш патріотичних сил – націоналістів, організований ВО “Свобода”, Національним  корпусом (Азов) та  Правим сектором. Націоналісти, які днювали та ночували на Майдані, вмирали на фронті, тепер єднаються на спільній платформі – ідеології великої та могутньої України. Сам факт 30-тисячного зібрання людей неможливий для жодної іншої політичної партії, хоч би які великі гроші вони вкладали.

Звісно, провладні політики навипередки взялись критикувати Марш, винуватити націоналістів у найфантастичніших гріхах – від служби Путіну до популізму. Напевно, вони мають рацію, – якщо Путін хоче закрити україно-російський кордон, позбавити московську оборонку  українських запчастин, повністю фінансувати сирійських та донбаських васалів. Та й захист працюючого люду від невиправданих тарифів, на яких наживаються приватні власники комунікацій – повний популізм з точки зору олігархів.

Та це ще півбіди – реакція влади зрозуміла. Націоналістів почали критикувати так звані “незалежні”  ЗМІ. Це вже не характеристика, а титул – за минулі та вигадані заслуги. Не дивно, що Українська Правда, керована політиком Лещенком, обстоює вузькі інтереси його спонсорів, применшуючи багатолюдний Марш. Багато інших нібито незалежних експертів якз ланцюга зірвались, обзиваючи здорові вимоги  активних людей популізмом і мало не соціалізмом. Це гарний шанс для всіх думаючих людей – зрозуміти, хто є хто. Чим більше недержавні організації кричать про свободу та незалежність, тим більший ризик їх інфільтрації впливами багатих владоможців. Нація побачить,  хто є хто.

Попри все, Україна не вмерла – завдяки подвигу тисяч героїв. І сьогодні нова влада трясеться, боїться щось зробити проти громадської опінії – розігнати мітингувальників чи піти на відкриту змовуз Кремлем. Але далі не може продовжуватись  половинчата політика. Переможуть або кремлівські найманці, або націоналісти, здатні вмирати за країну та взяти нас себе всю відповідальність за державу.