Беззахисність русскоязичних перед Кремлем

Ворог зупинений на фронтах Донбасу. Але російська імперська машина зберігає вплив на п‘яту колону. Серед них одиниці – свідомі агенти Москви. Більшість самим небажанням змінюватись грає на руку Путіну.

Мова йде про російськомовних громадян нашої держави. Частина з них – російськомовні українці. Частина – нащадки вселених окупантів та карателів. А більшість хоче зберегти звиклу систему, домінувати у суспільстві. Це демонструють сучасні популярні серіали, де україномовних виставляють тупими селюками на фоні інтелігентів – знавців культури Пушкіна та Булгакова. Спроби наставити їх сприймають у штики, з шизофренічним роздвоєнням реальності – з одного боку, немає різниці, якою мовою розмовляти, а з іншого, Путін напав на Україну через спробу скасувати ганебний “закон” Ківалова-Колєсніченка. В дію йде все – сфальшована статистика участі російськомовних в АТО, діяльність окремих розпіарених волонтерів, будь-яка конструктивна ініціатива, що уникає виконання Конституції та зневажає державну мову. Позиція окремих міністрів – лише вишенька на торті потужного впливу російськомовних.

З іншого боку попри всі демократичні мантри, русскій мір не дрімає. Слова Путіна про кордони Росії, що співпадають з кордонами російської мови та культури – не пусті гасла. Спільність ментального простору дозволяє проводити як тривалі процеси впливу на свідомість, так і  точкові операції. Однією з них став так званий “ пісенний флешмоб ” .

Головний месидж організаторів – росіяни люблять непутящих братів, і хочуть миритись (про що постійно кричать і очіліьники терористичних організацій на Донбасі – звісно, на своїх умовах). В кількох російських містах пройшли нібито спонтанні флешмоби зі співом українських народних пісень – у відповідь десяток разів у обласних центрах півдня і сходу України пролунали російські. Причому всі – з радянських фільмів, з чітким комуністичним меседжем. (наприклад в Харкові – “Вєсна на Зарерєчной уліце”, де прославляються радянська індустріалізація та її бараки). Це інтенція колишньої УРСР, так би мовити русскій мір в лайт-формі.

Звісно, військові аналітики звернули увагу, попросили СБУ припинити цю диверсійну опнрацію Путіна. Проте багато “патріотів” не розуміють – що в цьому поганого. Війна – це ж погано, а тут Путін хоче миритись. Ми співаємо одних пісень, читаємо одні книжки – давайте знову дружити!

Для таких горе-патріотів варто ще раз нагадати – проблема не в Путіні. Проблема в багатовіковій політиці Московської імперії, що прагне асимілювати демографічний та інтелекутальний потенціал українців. Для цього треба переконати що немає жодної різниці між жителем Вінниці та Твері. Нищення особливостей української культури, обмеження низькосортною шароварщиною, штучне спотворення лінгвістичних норм правопису, тотальна русифікація – це інструменти єдіной страни – від Бреста до Камчатки. І справжній щит має грунтуватись на головному – ідентичності національній, що грунтрується на збереженні рідної мови, культури та історії. Бо якщо в цій країні не говоритимуть по-українськи – то хто її захищатиме, кому вона буде потрібна?